Основи бюджетного устрою:

1. Встановлення принципів побудови бюджетної системи

2. Виділення видів бюджетів

3. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи

4. Організація взаємовідносин між бюджетами

36. Принципи побудови бюджетної системи:

1. Єдність – забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією

2. Збалансованість – витрати бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету

3. Самостійність – забезпечується закріпленням за відповідними рівнями бюджету відповідних джерел доходів та самостійне визначення напрямків використання коштів

4. Повнота – до складу бюджетів включаються всі надходження та витрати, згідно нормативно – правових актів

5. Обґрунтованість – бюджет формується на реальних макроекономічних показниках економічного і соціального розвитку держави

6. Ефективність – досягнення максимального ефекту при використанні бюджетних коштів

7. Субсидіарність – розподіл видів видатків між держбюджетом та місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх споживача

8. Цільове використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються лише на цілі, визначені бюджетним призначенням

9. Справедливість – справедливий розподіл суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами

10. Публічність та прозорість – бюджети та їх виконання обговорюються і затверджуються ВР України та радами місцевих органів самоврядування

11. Відповідальність учасників бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

39. За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов’язкові збори, яким притаманні риси податків. Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у т.ч. внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

40. Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

1. платники податку. Платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України);

2. об'єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти.

3. база оподаткування — це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання;

4) ставки податку — це законодавчо встановлений роз­мір податку на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

5) порядок обчислення податку. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосування відповідних коефіцієнтів.

6) податковий період — період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків і зборівВиди податкового періоду:

• календарний рік;

• календарний квартал;

• календарний місяць;

• календарний день;

7) строк та порядок сплати податку. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством;

8) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплати податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

41. Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх встановлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є:

• порядок встановлення і введення в дію податків;

• види податків;

• права та обов’язки платників податків;

• порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

• відповідальність учасників податкових відносин.

Сучасна податкова система України включає загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

42. Податки можна класифікувати за певними ознаками:

1) за економічною ознакою об'єкта оподаткування:

• податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання;

• податки на споживання — обов'язкові збори, які стягу­ються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансо­во-господарської діяльності, а від розміру споживання.Вони справляються у вигляді непрямих податків;

• податки на майно — обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що пере­буває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з влас­ників транспортних засобів).

2) за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

• прямі податки — обов'язкові платежі, які напряму спла­чуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування;

• непрямі податки — обов'язкові платежі, які сплачу­ються платниками опосередковано через цінові механіз­ми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподатку­вання, а збільшує ціну товару;

3) за ознакою органів державної влади, які їх встанов­люють:

• Загальнодержавні податки — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України;

• місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язко­вими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території;

4) за формою стягнення:

— розкладні (розкладкові) податки — обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки);

— квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки — обов'яз­кові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування;

5) за способом зарахування податкових надходжень:

• закріплені — обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

• регулюючі — обов'язкові платежі, які можуть надхо­дити до різних бюджетів (акцизний збір);

6) відносно до платника:

• податки з юридичних осіб (податок на прибуток, кому­нальний податок);

• податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

• змішані (плата за землю, податок з власників транс­портних засобів);

7) відносно до джерела сплати:

• податки, що включаються у валові витрати та собі­вартість;

• податки, що включаються в ціну товару;

43. Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:

— зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

— збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми;

— падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;

— циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

— неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки;

— не правильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики;

— слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;

— збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва (торговельно-посередницьку та фінансово-кредитну);

— зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу;

— у короткостроковій перспективі — зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат).

45. Залежно від виду бюджетний дефіцит поділяється:

1. За формою вияву вирізняють плановий, фактичний і прихований дефіцити.

Плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України.

Фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.

Прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор (наприклад, перед виборами, щоб підвищити заслуги певної партії та примусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз).

2. За причинами виникнення виокремлюють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб.

Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань.

Структурний дефіцит є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

3. За характером впливу на економіку вирізняють стійкий дефіцит бюджету (є у довгостроковому періоді), та тимчасовий (зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати).

4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, й активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

46. Державний кредит — специфічна ланка державних фінансів; він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

За економічною сутністю державний кредит — форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути:

— покриття бюджетного дефіциту;

— регулювання грошового обігу;

— залучення коштів для інвестиційних програм тощо.