15. Види договорів, що регулюють відносини між учасниками проектного фінансування.

Договір — це угода між окремими особами або організаціями, в якій визначені права та обов’язки договірних сторін. Тобто він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов’язання.

Основними видами договорів, які укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту, є:

• угода про банківський кредит — угода, що містить умови, права та обов’язки стосовно надання банківського кредиту банком і повернення банківського кредиту позичальником, а також умови сплати винагороди за надання банківського кредиту;

• договір купівлі-продажу;

• договір поставки — договір, за яким одна сторона (постачаль­ник-продавець) зобов’язується передати в обумовлений період та строки товари замовнику (покупцю) для використання у підприємницькій діяль­ності;

• договір продажу підприємства — договір, за яким одна сторона — власник підприємства (продавець) — зобов’язується передати в обумовлений період, за певною ціною у власність покупцю підприємства в цілому як майнового комплексу;

• договір оренди;

• договір фінансової оренди (лізингу) — договір, що передбачає сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку;

• договір концесії — договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та стро­ковій основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об’єкт концесії чи суттєво його поліп­шити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб;

• угода про розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона — Україна — доручає іншій стороні — інвестору — на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції;

• консорціумний договір є основою правових взаємовідносин членів консорціуму;

• договір підряду — угода, в якій одна сторона (підрядник) зобов’язується виконати на замовлення іншої сторони (замовника) певну роботу та здати її результат замовнику; у свою чергу, замовник зобов’язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

16. Структура техніко-економічного обгрунтування проекту.

Розроблення ТЕО: результатом реалізації цього етапу мають стати вичерпні відповіді щодо: цілей проекту і можливих стратегій маркетингу; можливої частки ринку; виробничих потужностей; місця розташування; використання наявної сировини; відповідних технологій та обладнання; меж інвестицій; доходів від продажу і прибутку на інвестований капітал; інших заходів, необхідних для прийняття інвестиційного рішення.

1. До першого розділу ТЕО включають попередню стратегію проекту, а також здійснюється визначення рекомендованих альтернативних стратегій проекту. Під час розроблення ТЕО обов’язково мають бути оцінені чотири альтернативні варіанти стратегії маркетингу: стратегія проникнення на ринок; стратегія розвитку ринку; стратегія розвитку продукту; стратегія диверсифікації (нові продукти на нових ринках). Прогнозування продажу і доходів є продовженням маркетингових досліджень.

2. Після розроблення програми збуту в ТЕО визначається деталізована виробнича програма. Виробнича програма тісно пов’язана з розробленням розділу «Сировина і комплектуючі матеріали». Джерела і постійна доступність сировини та основних виробничих матеріалів є критичним чинником, що визначає технологічну та економічну життєздатність проекту, а також його можливі розміри й потужність. Тут розробляється стратегія і програма поставок.

3. Встановлюються місце розташування і виробничий майданчик об’єкта. Розглядаючи альтернативні варіанти розміщення, слід узяти до уваги таке:

• доступність сировини і матеріалів; наявність у регіоні кваліфікованої і напівкваліфікованої робо­чої сили; наявність інфраструктури і низьких транспортних витрат; можливість утилізації відходів майбутнього виробництва; наявність ринків збуту. Кращим варіантом розміщення є той, за якого досягається мінімальний рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції. Процедура вибору виробничого майданчику є аналогічною до вибору місця розташування.

4. Етап планування реалізації проекту охоплює період від прийняття інвестиційного рішення до введення об’єкта в експлуатацію. Тут відбувається детальне розроблення різних варіантів процесу реалізації проекту, враховуються затрати часу.

5. У розділі «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій» розробляються різні варіанти фінансування проекту виходячи з цілей і завдань аналізу з використанням різних методичних принципів. Здійснюється кумулятивна оцінка сукупних витрат за етапами інвестиційного проекту і за статтями витрат. У цьому ж розділі обирається метод оцінки і здійснюється сама оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту.

Таким чином, у ТЕО визначаються та аналізуються всі найваж­ливіші елементи, пов’язані з виробництвом запланованого продукту, одночасно з розглядом альтернативних варіантів такого виробництва