8.6. Фінансове забезпечення функціонування обігових коштів

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними засоба­ми, необхідні обігові фонди, що включають до свого складу грошові кош­ти, авансовані у виробничі запаси, незавершене виробництво, запаси мате­ріальних цінностей на складах, витрати майбутніх іеріодів. Спожиті в процесі виробництва обігові фонди залучаються до сфери обігу вже в

товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених то­варів, які після цього у міру реалізації переходять у грошову форму — гро­шові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції підприємству необхідні водночас виробничі обігові фонди та фонди обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних обігових фондів і був би достатнім для об­слуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засо­би, авансовані в обігові виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків, станов­лять обігові кошти підприємства.

Процес формування і функціонування обігових коштів підприємства наведена на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Функціонування обігових коштів

Обігові кошти підприємства виконують дві функції:

• виробничу, суть якої полягає у забезпеченні безперервності проце­су виробництва;

• розрахункову, яка забезпечує завершення процесу кругообігу кош­тів шляхом перетворення обігових коштів ізі товарної форми у грошову.

Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характе­рна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не полишають виробничу сфе­ру— обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока резуль­тативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обігови­ми коштами. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну пот­ребу підприємства в обігових коштах. Вона визначається за допомогою нормування, основна мета якого — забезпечити максимальний обсяг виро­бництва й реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.

За джерелами формування обігові кошти поділяють на власні, залу­чені, позичені.

До власних джерел формування обігових коштів на момент створення підприємствами належать частки майна (матеріальні та нематеріальні ) і грошові кошти засновників, спрямовані до статутного фонду.

До залучених належать кошти, прирівняні до власних (стійка креди­торська заборгованість).

До позичених джерел належать суми короткотермінових позик банку; кошти міністерств, отримані на умовах їх повернення; надходження від продажу облігацій.

За своєю суттю обігові кошти — це фінансова категорія, їхній обіг, що перебуває в обороті підприємства, може бути віднесений до його фінансо­вих ресурсів. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обі­гових коштів, а фінансові ресурси — базу для первісного формування та подальшої модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері фун­кціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

• у ході утворення статутного фонду підприємства;

• у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення влас­них обігових коштів;

• при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент органі­зації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела фор­мування тут майже ті самі, що й для основних засобів — акціонерний капі­тал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися за­лежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві.

Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінан­сових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо — усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні.

Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують міру фінансової стійко­сті підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості дода­ткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів.

Першочергового значення набуває і платоспроможність підприємства, яка визначає його можливості щодо своєчасного й повного виконання пла­тіжних зобов'язань за торговельними, кредитними та іншими операціями грошового змісту. Платоспроможність безпосередньо впливає на форми й умови комерційних угод, у тому числі й на можливість одержання кредиту та умови його надання. Платоспроможність визначається за допомогою спеціальної системи коефіцієнтів, що враховують реальні й потенційні фі­нансові ресурси підприємства, співвідношення між його платежами та по­точними грошовими надходженнями.

Платоспроможність у сфері боргових зобов'язань підприємства ви­значає його ліквідність, остання відображає спроможність підприємства в будь-який час здійснювати необхідні витрати. Ліквідність залежить від ро­зміру заборгованості, а також від обсягу ліквідних засобів, до яких нале­жать готівка грошових засобів, ресурси на рахунках у банках, цінні папери. Неспроможність підприємства погасити свої боргові зобов'язання перед кредиторами та бюджетом призводить його до банкрутства. Причому ос­новою для визнання державного підприємства банкрутом є не лише неви­конання ним протягом трьох місяців своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, а й невиконання вимоги юридичних і фізичних осіб, які мають до нього майнові претензії.

Оборотність обігових коштів — це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів на­дходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращого ре­зультату досягається, за допомогою однієї й тієї самої суми засобів вироб­ляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорен­ня оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває роз­робка заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, па­лива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів.