8.5. Фінансові аспекти формування та функціонування основних засобів

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призна­чення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів ви­робництва.

До основних засобів належать матеріальні активи, які використо­вуються у процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду, очіку­ваний термін експлуатації яких більше одного року та вартість яких пос­тупово зменшується через фізичне або моральне зношення.

Первісне формування основних фондів на підприємствах, що ство­рюються, відбувається за рахунок фінансових ресурсів статутного капіта­лу. На час придбання і прийняття основних фондів на баланс підприємст­ва обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість розд­воюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на гото­ву продукцію, інша — виражає залишкову вартість наявних основних фо­ндів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в гро­шовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд створю­ється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використову­ється для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

Розмір амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом мно­ження балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Еконо­мічно обгрунтовані норми амортизації дають змогу, з одного боку, забез­печити повне відшкодування вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другого — визначити дійсну собівартість продукції, скла­довим елементом якої є амортизаційні відрахування. Для підприємств, дія­льність яких ґрунтується на комерційному розрахунку, однаково погано як зниження норм амортизації (яке може зумовити нестачу фінансових ресур­сів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їхнє не­обгрунтоване збільшення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва.

У виробничій діяльності підприємства суму амортизації обрахову­ють трьома методами:

• методом рівномірного списання (лінійний метод), суть якого поля­гає в погашенні вартості об'єкта, що амортизується, рівними час­тинами протягом усього періоду його експлуатації за встановле­ною нормою амортизації на вартість об'єкта господарюванні;

• прискореним методом, який передбачає списання значної частини вартості основних засобів достроково, значно випереджаючи реа­льний термін їх служби;

- спеціальними методами амортизації, до яких, згідно з податковим законодавством, належить амортизація витрат, пов'язаних із видо­буванням корисних копалин.

При використанні даних методів норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих су­мах на одиницю виробленої продукції. Інколи вони залежать від обсягу виконаних робіт.

Механізм формування й використання амортизаційних відрахувань, будучи важливою ланкою загальної системи відтворення основних фондів, водночас є інструментом реалізації державної структурної політики у сфе­рі виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється передусім, за допомогою норм амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно в формі капітальних вкладень, за допомогою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально- технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, передусім, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою за­безпечуються за рахунок інших джерел фінансових ресурсів. До капіталь­них витрат реінвестуються, передусім, власні фінансові ресурси підприєм­ства. Туди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішеннями уряду, — бю­джетне асигнування та кошти позабюджетних фондів.

У складі власних фінансових ресурсів, що використовуються підпри­ємствами на капітальні вкладення, важливе місце посідає прибуток.

Надання бюджетних коштів на капітальні витрати забезпечує прове­дення єдиної технічної політики, створює фінансові передумови для регу­лювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галу­зей економіки. З переходом на ринкові умови господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється.