37

ПЛАН

Вступ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

1.1.Зміст соціальної політики 1.2. Рівень життя як узагальнюючий показник діяльності соціальної політики РОЗДІЛ ІІ.СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ 2.1. Основні риси, тактика і проблеми соціальної політики 2.2. Соціальна політика в різних сферах соціально-економічного життя РОЗДІЛ ІІІ. ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА КОМПЛЕКСНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1.Принципи реалізації соціальної політики

3.2 Комплексність соціальної політики

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….........2

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ………………………………………………………….

1.1.Зміст соціальної політики………………………………………………………. 1.2. Рівень життя як узагальнюючий показник діяльності соціальної політики.. . РОЗДІЛ ІІ.СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ……... 2.1. Основні риси, тактика і проблеми соціальної політики……………………… 2.2. Соціальна політика в різних сферах соціально-економічного життя………. РОЗДІЛ ІІІ. ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА КОМПЛЕКСНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ………………………………………………………..

3.1.Принципи реалізації соціальної політики………………………………..

3.2 Комплексність соціальної політики………………………………………..

Висновок…………………………………………………………………………

Список використаної літератури………………………………………………

Додатки…………………………………………………………………………..

Вступ

Соціальна політика України - це насамперед це частина економіки, пов'язана з потребами людей і споживанням ними благ і послуг. Соціальна політика на сучасному етапі повинна вивчати, досліджувати, аналізувати природу виникнення потреб, споживчі запити, структуру споживання, виділяє раціональні потреби людини, сім'ї, соціальних груп, регіонів, суспільства з урахуванням різноманітності самих потреб і споживачів. У зону дії соціальної політики потрапляють доходи різних верств і груп населення. У даній роботі ми розглядали, що рівень життя населення є узагальнюючим показником проведеної соціальної політики в країні.        

Соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільства,

перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Це є цілком

виправданим. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її

недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних

відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення

бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо

посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення, що зрештою

створить непереборну перешкоду економічним реформам і соціальному

прогресу.

Актуальність досліджуваної теми пояснюється тим, що соціальна політика

держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією

України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю,

захист сім’ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров’я та медичну

допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище.

Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної економічної

(зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод

людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України.

Серед таких положень, зокрема:

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя

працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава

створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,

гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,

реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і

перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право

на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу

від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на

небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Громадянам

гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне

одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43).

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на

забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них

обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним

страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ

і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

1.1.Зміст соціальної політики         У переході до ринкових відносин соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує захист прав людини, створює передумови для розширеного відтворення людиною своєї діяльності та для стабільності суспільної системи. Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибоких тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, які обумовлюють процес розвитку соціального буття і соціальної безпеки людини і цілеспрямовано впливають на суб'єкти регулятивної діяльності. Політика такого типу має створити необхідний економічний механізм для вирішення розбіжностей як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства, міжособистісних соціальних зв'язках людей. З багатьох визначень можна створити загальне макроекономічне поняття соціальної політики: Соціальна політика - це складова частина загальної політики, головне завдання якої полягає у розробці та здійсненні необхідних заходів щодо збереження та зміцнення наявного суспільного та державного ладу. Соціальна політика - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та рівня життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві. Основні напрями соціальної політики наступні: захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсацій; надання допомоги малозабезпеченим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування; встановлення оптимальної мінімальної заробітної плати для працюючих; забезпечення за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров'я, захист навколишнього середовища, надання допомоги в отриманні громадянами кваліфікації, надання відповідно до чинного законодавства гарантії процесу трудової діяльності (дотримання тривалості робочого дня. Основними принципами соціальної політики України є оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності, облік життєво необхідних соціальних стандартів згідно з Конституцією країни при формуванні бюджетів різних рівнів, чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін У відповідності зі статтею 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, необхідним для підтримання здоров'я медичним обслуговуванням, власного добробуту та стану сім'ї, а також право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, втрати годувальника, старості чи інших випадків втрати засобів до існування через незалежні від людини обставин. Якщо реалізація цілей фінансової та грошової політики сприяє накопиченню матеріального капіталу, то соціальна - людського і соціального капіталу. Основний зміст цих явищ і понять може бути зведене до таких визначень: Матеріальний капітал - сукупність активів, багатство суспільства і його окремих прошарків, які втілюється в певному рівні ВВП на душу населення.          Людський капітал - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей членів суспільства. Підгрунтям для розвитку людського капіталу є матеріальний капітал.          Соціальний капітал - відносини, вмонтовані в існуючі соціальні та політичні структури суспільства, які дають можливість людям, які вступають в них, досягати певних цілей. Відсутність або недолік соціального капіталу призводить до виключення окремих груп людей з процесу споживання певних благ.          Передумови для реалізації соціального капіталу створюються нагромадження матеріальних і людським капіталом. Адже ймовірність виключення для людей, які мають менші доходи, найгірше здоров'я і нижчий рівень освіти, є більшою. Разом з тим реалізація соціального капіталу передбачає певний рівень розвитку політичної системи. Тоді зміст соціальної політики можна відобразити в такому визначенні: "Соціальної є та політика, яка забезпечує створення та накопичення соціального капіталу. Таким чином вона сприяє обмеженню виключення окремих груп людей з процесу споживання певних благ". Т.е мета соціальної політики - обмеження виключення з процесу споживання матеріальних і соціальних благ бідних верств суспільства. Створення більш рівного доступу до споживання благ означає велику соціальну справедливість. Беручи на себе відповідальність за реалізацію соціальної справедливості - природного права кожної людини на гідне життя, - держава змушена здійснювати перерозподіл доходів. Якщо ринковий розподіл доходів забезпечує економічну ефективність, то державне перерозподіл - соціальну справедливість. Головним засобом зменшення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний прибутковий податок і соціальні витрати держави. У процесі регулювання доходів слід добиватися оптимального співвідношення між ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю економічної системи. Надмірне вирівнювання доходів і майна приводить до значного ослаблення, а іноді і повного руйнування дієвих стимулів до праці. До істотного послаблення ринкових механізмів господарювання. В той же час надмірна диференціація доходів обумовлює наростання соціальної напруженості, поглиблення соціальних конфліктів. У системі соціального захисту населення найважливішим елементом, є соціальне страхування, яке складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття і нещасних випадків на виробництві. Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. Важлива ланка соціального захисту населення - програми працевлаштування і перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава і підприємці. При цьому велику частину відповідних коштів держава направляє на перекваліфікацію працівників. В Україні законодавча основа програми захисту населення від безробіття закладена в Законі України "Про зайнятість" і державній програмі зайнятості. Соціальна політика, всупереч її переважаючої спрямованості на окремі соціальні групи, має макроекономічні наслідки, що стосуються економіки взагалі. Вони можуть бути як позитивними, так і негативними. Перш за все підлягають розгляду можливі позитивні макроекономічні наслідки соціальної політики. Їх забезпечують:  Участь держави у відтворенні робочої сили, зокрема в сприянні перекваліфікації та ефективної зайнятості, запобігає втрати ВВП. Останні можуть виникати через недовикористання ресурсів. Забезпечуючи підвищення рівня кваліфікації, держава одночасно стимулює нагромадження людського капіталу.  Перерозподіл доходів на користь найбідніших соціальних верств. Сприяє зростанню загальних витрат і забезпеченню кращих умов реалізації продукту в поточному періоді. Оскільки при перерозподілі не скорочується споживання більш багатих верств, а зменшення доходів компенсується скороченням заощаджень, то сукупний попит зростає.  Забезпечення мінімально нормальних умов життя для всіх членів суспільства. Запобігає соціальну нестабільність. Таким чином створюються кращі загальні умови (соціальне середовище) економічного зростання, обмежується процес виключення і забезпечується нагромадження соціального капіталу. Негативні макроекономічні наслідки соціальної політики пов'язані з виходом за об'єктивні межі державного втручання в перерозподіл доходів.          Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану та напрямків розвитку народного добробуту необхідно розглянути: рівні та структуру доходів, витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг; стан споживчого ринку; стан ринку праці та зайнятості; стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.

1.2. Рівень життя як узагальнюючий показник діяльності соціальної політики Так як соціальна економіка орієнтована на людину то про стан і успіхи економіки судять по тому, як живуть люди. При всьому різноманітті життєвих проявів можна отримати загальне уявлення про умови, в яких живуть люди, про те, наскільки вони задоволені цими умовами, що дає їм життя. Все це разом узяте називають рівнем життя. Рівень життя охоплює і характеризує весь діапазон властивостей соціальної політики, поширюється на всі її сторони, відображає задоволеність людей наданими їм матеріальними і духовними благами, відображає забезпеченість, комфортність, зручність життєвих умов, їх пристосованість до сучасних вимог, здоров'я і тривалість життя. Простіше кажучи, рівень життя - це показник наскільки добре живеться людям. Якість життя прямопропорційно залежить від проведеної соціальної політики в країні. Саме тому багато макроекономісти беруть за основу при оцінці соціальних реформ саме рівень життя населення. Коли ми говоримо «рівень життя», то не маємо на увазі якийсь один показник, вимірник, виражений у кількісній, числовій формі. Якість є узагальнене поняття, що виражається зазвичай словами «високе», «середнє», «задовільний», «низьке», «незадовільний» за аналогією з тими словесними оцінками, якими характеризують знання учнів. Поняття «рівень життя» більшою мірою характеризує кількісну міру добробуту людей і найчастіше характеризується кількісними, числовими показниками. Рівень життя важко виразити за допомогою єдиного критерію, однієї міри. Щоб охарактеризувати рівень життя людей, доводиться вдаватися до ряду показників.          Структура та рівень споживання основних видів благ і послуг у натуральному вираженні в розрахунку на одну людину або на одну сім'ю з чотирьох осіб за рік або міра забезпеченості людини і сім'ї споживчими благами служать найважливішими показниками рівня життя населення країни, регіону чи певних соціальних груп (міське і сільське населення, молоді й старі, чоловіки і жінки, працюючі й непрацюючі). Відповідно, при оцінці рівня життя використовуються показники річного споживання їжі, одягу, взуття в розрахунку на людину або сім'ю, забезпеченість житловою площею, меблями, товарами тривалого користування, предметами культурно-побутового призначення та господарського вжитку.          Крім того, використовуються показники, що характеризують забезпеченість населення школами, дитячими садками, лікарським обслуговуванням (скажімо, кількість лікарів або лікарняних ліжок, що припадає на тисячу чоловік), пунктами побутового обслуговування, пральнями, перукарнями, банями, їдальнями.                   Щоб зрозуміти, наскільки такий рівень відповідає потребам людей, його порівнюють з нормативами споживання, виробленими з урахуванням рекомендацій науки про харчування. Так, наприклад, хліба і картоплі рекомендується споживати приблизно 80 кг на рік в розрахунку на одну людину, так що тут мало місце переспоживання. Овочів бажано споживати 150 кг на рік, фруктів - 70-80 кг, м'яса - 60-70 кг, і, як бачимо, по цій групі продуктів спостерігалося явне недоспоживання.          Про рівень споживання продуктів харчування іноді судять по їх калорійності. Добовий раціон харчування дорослої людини повинен володіти калорійністю приблизно 3000 ккал, в Україні середня калорійність раціону в 2004 році становила 2400 ккал. Отже, багато людей недопотреблялі потрібні продукти і це говорить про незадовільну політику в країні щодо соціальної сфери того часу.          До числа широко розповсюджених загальноприйнятих показників рівня життя і соціальної політики відносяться грошові доходи населення в розрахунку на одну людину або сім'ю. Зазвичай вимірюється місячний дохід. Важливо, щоб місячний дохід перевищував так званий прожитковий мінімум, розрахований виходячи із споживання кожною людиною мінімально необхідного набору благ та послуг, званого «споживчим кошиком». Прожитковий мінімум істотно залежить від цін тому в умовах інфляції він безперервно змінюється. Про людей, споживання яких нижче передбаченого прожитковим мінімумом, прийнято говорити, що вони живуть «за межею бідності».          Поряд з грошовими доходами на рівень життя впливають так звані суспільні блага або громадські фонди споживання, до яких відносять блага і послуги, що надаються державою населенню безкоштовно, або за обмежену плату, або в натуральному вираженні, або у вигляді спеціальних виплат, трансфертів. У країнах із централізованою економікою повністю безкоштовними можуть бути охорона здоров'я та освіта, частково - послуги культури та фізичної культури, в деякій мірі - харчування та відпочинок для окремих груп, категорій населення (наприклад, безкоштовні шкільні сніданки, видача безкоштовного молока на шкідливих роботах). У країнах з ринковою економікою існує великий набір суспільних благ, але чаші всього блага або послуги безкоштовні або частково платні для окремих категорій споживачів, що володіють низькими доходами.          Рівень життя людей характеризується також їх майновими та грошовими накопиченнями (майновим цензом і грошовими заощадженнями). Адже ті, хто володіє низькими доходами зараз, могли мати в минулому високі доходи і накопичити значне багатство, яке дозволяє їм непогано жити при низьких доходах. Тому, щоб судити про рівень життя людини, недостатньо вивчити його декларацію про доходи, треба ще додати до неї декларацію про майно та заощадження.          Вельми специфічними показниками рівня життя є дитяча і загальна народжуваність / смертність, рівень захворюваності та середня тривалість життя.          В якості визначального показника рівня і якості життя розглядається і кількість вільного часу, який людина вправі використовувати за своїм вибором і розсуд. Найчастіше вільний час зіставляють з робочим або повним часом. Певне уявлення про рівень життя зайнятих у виробництві можна отримати виходячи з тривалості робочого тижня. Так, сорокагодинний робочий тиждень вважається цілком прийнятною, а трідцатіпятічасовая (сім робочих годин в день при двох вихідних) - бажаної.          Якщо судити про рівень життя людей по їх поточним споживанням, то найістотніший вплив на нього в умовах насиченого бездефіцитного ринку відіграють доходи і ціни. Адже чим вищі доходи і чим нижче ціни, тим більше товарів, благ, послуг може придбати споживач на свої доходи. Але такий висновок справедливий лише в умовах, коли зростання доходів супроводжується адекватним зростанням фізичної маси товарів і послуг, доступним споживачем для придбання за гроші.          В умовах спаду виробництва і високого рівня інфляції судити про рівень життя населення на основі вивчення зміни доходів і цін украй важко і висновки можуть бути помилковими. Якщо весь вироблений і закуплений по імпорту товар споживається населенням, то очевидно, що середній рівень споживання в розрахунку на одну людину дорівнює фізичній кількості споживаного товару, поділеній на число споживачів, і взагалі не залежить ні від доходів, цін. Наприклад, якщо Україна виробляє та закуповує 2,45 мільйона тонн м'яса на рік при чисельності населення в 49 мільйонів чоловік, то ясно, що річне споживання в розрахунку на одну людину складе 2,45 х 1000/49 = 50 кг. Звичайно, що має високі доходи або можливість купувати м'ясо за низькою ціною зможе спожити більше 50 кг, але тоді менше дістанеться іншим, виникне диференціація споживання, тоді як середній рівень при цьому не зміниться.          Ще раз нагадаю сувору істину про те, що неможливо спожити більше, ніж отримано. Так що якщо ми бажаємо збільшити споживання всього населення, то є лише один спосіб - збільшувати виробництво. І в якійсь мірі шляхом імпорту одних товарів за рахунок експорту інших. Шляхом збільшення доходів без зростання виробництва, а тим більше в умовах його спаду можна отримати один-єдиний результат - зростання цін, інфляцію, збільшення внутрішнього і зовнішнього державного боргу. Ніякого зростання рівня життя таким способом досягти не вдається.          Дослідження проблем соціально-економічного розвитку А. Гранберг, М. Долішній, С. Дорогунцова, В. Изардом, В. Кистанова, В. Леонтьєвим, А. Пробст, Г. Річардсон та іншими дозволило, зокрема, встановити, що його регіональні відмінності обумовлюються багатьма залежностями, пов'язаними соціально -культурними взаємодіями, і ці зв'язки все більше заплутуються в ході формування ринкових відносин і конкурентного середовища. Особливої ​​гостроти це явище отримує в сільській місцевості, де спостерігаються зниження рівня технічного оснащення виробничих процесів і попиту на набуті знання та навички, зростання частки ручної праці, ослаблення мотивації ефективної важкої діяльності, рівня життя та ін Разом з тим погіршуються демографічні характеристики з пониженням рівня життя. Рядовий селянин споживає в 4 рази менше платних послуг соціального призначення, ніж городянин, причому розрив по послугах пасажирського транспорту досягає 15,9 рази, закладів культури, відпочинку та розваг - 8,5, охорони здоров'я - 30,2, виховання і освіти - 46, 7 рази. Швидко поглиблюються суттєві регіональні розбіжності в обсягах споживання послуг          Зміна рівня життя населення і трансформація соціальної структури в Україні супроводжуються диференціацією матеріального становища різних соціальних груп. Сформувався прошарок бідних, посилюється нерівність у розподілі доходів і благ. В останні 10-15 років спостерігається різка диференціація галузей економіки за рівнем оплати праці. Навіть Президент України в зазначеному доповіді підкреслює, що середньорічна заробітна плата в даний час становить понад 500 грн., В тому числі в промисловості - 654, на транспорті - 772 грн., А на багатьох підприємствах вона перевищує 1000 грн. Розмір заробітної плати практично у всіх сферах діяльності останнім часом помітно збільшується. Тільки в 2003 р. вона зросла на 23%, а в бюджетній сфері - на 44%. Однак слід зазначити, що рівень оплати праці в нашій державі залишається низьким як і рівень життя. Якщо в грудні 2003 р. в Білорусі зарплата становила 139 дол., Казахстані - 192, Російської Федерації - 249 дол. то в Україні лише 103 дол. Особливо низька заробітна плата в соціально-культурній сфері (див. рис. 1 і рис. 2 Додаток 1). Розшарування суспільства відбувається також за видами діяльності, умовами і змістом праці.          Значна диференціація розміру оплати праці спостерігається і в регіональному розрізі (рис. 3 Додаток 1). Найнижчий рівень заробітної плати в регіонах з найбільш високою часткою сільського населення і зайнятих у сільському господарстві, де рівень оплати праці до теперішнього часу найнижчий.          Низький рівень оплати праці - одне з гальм як рівня життя так і проведених в країні реформ. Досвід наших західних сусідів (Польщі, Чехії, Словаччини, Словенії, Угорщини) показав, що успішна реалізація реформ відбувається лише за умови, коли середній рівень оплати праці складає не нижче 300 дол. Саме такий рівень дозволяє активізувати споживчий попит, сприяє збільшенню виробництва товарів і послуг. Тому необхідно істотне підвищення рівня оплати праці, що позитивно позначиться не тільки на життєвому рівні населення, але і на результативності здійснюваних в Україні реформ.  В перехідній економіці (до якої відноситься й економіка України), в її динамічно розвиваються секторах, рівень освіти і кваліфікації, а значною мірою визначає величину доходів працівника і рівень життя всього населення.

РОЗДІЛ ІІ.СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ 2.1. Основні риси, тактика і проблеми соціальної політики          Сучасна соціальна стратегія включає боротьбу з бідністю, надмірної диференціацією, демографічним та іншими системними кризами. Визнаючи пріоритетну значимість цих стратегічних проблем, важливо знайти підходи до тактики їх вирішення за основними напрямками отримання доходів.          Нині в Україні створюються нові приватні, суспільні та державні організації, які обслуговують соціальну сферу і споживчий ринок. Головним їх призначенням є обліки потреб громадян, чиї потреби залежать від загальноприйнятих у суспільстві морально-психологічних норм і цінностей, і послідовне забезпечення цих потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом, охорони навколишнього середовища, захисту прав людини та в широкому розумінні - захисту інтересів споживачів. Ці системи поступово пристосовуються до ринкових умов, змінюючи свої функції та структуру, яка, в свою чергу, сприяє досягненню основних макропоказників споживання, підпорядкованих завданням суспільного розвитку.          З метою забезпечення переходу до соціально-орієнтованої ринкової економіки за останні роки були створені принципово нові організаційні структури, досягнуто грошово-фінансова стабілізація і певних успіхів у боротьбі з інфляцією на засадах монетарної концепції. Разом з тим цей процес супроводжувався спадом виробничої діяльності, зростанням безробіття, несвоєчасною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, зменшенням обсягів ВВП у легальному секторі економіки, продовженням її «тінізації» та доларизації, спадом платоспроможного попиту населення.          В Україні здійснювалися заходи для поліпшення матеріального становища населення за рахунок підвищення мотивації до роботи як основного джерела доходів; проведення активної політики зайнятості; створення сприятливих умов для демографічного відтворення населення, реформування пенсійного забезпечення та соціального страхування, соціальної допомоги, адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення, соціальної захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.          Можна виділити основні напрямки соціальної політики в Україні:  підвищення добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності;  надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, які втратили роботу;  проведення грунтовної пенсійної реформи, яка буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;  надання адресної допомоги нужденним в грошовій і натуральній формах; сприяння всебічній державний захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;  запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; широка підтримка сім'ї, материнства і дитинства;  проведення активної екологічної політики.          Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими напрямами: по-перше, це заходи держави, які пов'язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності, по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та виробничої діяльності і сам процес такої діяльності , по-третє, заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу. Основними елементами системи соціальних гарантій є визнання обов'язковості загальнодоступної і безоплатної освіти, сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової праці і гарантування мінімізації втрат у зв'язку із закінченням трудової діяльності. Соціальний підхід виходить з того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не вийшли за кордон малозабезпеченості. В економічно розвинутих країнах найчастіше комбінуються обидва ці підходи, які забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.          На жаль, компенсаційні заходи з індексації заробітної плати та соціальних виплат істотно відстали від зростання споживчих цін. Численні пільги, соціальні виплати нерідко надавалися за відомчою ознакою, без урахування реального матеріального становища різних верств населення, їх можливостей забезпечити свій добробут. Це породило соціальні витрати в суспільстві та зменшило можливості надання допомоги тим, хто її справді потребує. Потім погіршилася соціальний захист більш вразливих верств населення: дітей, пенсіонерів, інвалідів, самотніх людей, багатодітних сімей та безробітних. Знизився рівень соціально-трудових прав і соціальних гарантій багатьох громадян.          Разом з тим проблема побудови нової соціальної політики полягає не тільки в посиленні соціального захисту окремих категорій населення (пенсіонерів, студентів, інвалідів, багатодітних сімей тощо). За ринкових умов кожен працездатний людина повинна сама забезпечити добробут своєї родини. Тим не менше для побудови системи матеріального самозабезпечення необхідні належні макроекономічні передумови. Створення таких передумов - важлива складова державного регулювання соціальної політики.          Під час переходу України до ринкових відносин соціальна політика держави грунтується на тому, щоб відповідно до наявних фінансових можливостей забезпечити органічне поєднання макроекономічної трансформації із соціальною спрямованістю реформ.          Заходи соціальної політики в нашій країні спрямовуються на збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масового безробіття.          Для реального втілення в життя цих складових соціальної політики України реалізуються такі завдання: • утворення необхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності; заходи щодо нарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту; • перехід від діючої моделі організації заробітної плати, яка зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частину безкоштовних соціальних послуг до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг. Це дає можливість істотно збільшити частку заробітної плати в структурі суспільного доходу, зрівняти її обсяги з реальним масштабом цін, істотно зменшити тиск соціальних витрат на бюджет держави; істотне зростання ціни робочої сили матиме важливе значення з точки зору її захисту в процесі входження країни в світовий економічний простір; • відновлення регулюючої функції мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижча за офіційно встановлену межу малозабезпеченості, з поступовим підвищенням мінімальної заробітної плати до 60% від середньої заробітної плати в народному господарстві. Це стосується і мінімального рівня погодинної оплати, удосконалення всієї системи і механізму визначення оплати праці у виробничих і невиробничих галузях економіки. Відповідно конкретної економічної ситуації в країні повинні діяти механізм індексації розміру мінімальної заробітної плати; • забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифная оплати праці. Треба передбачити підвищення тарифу в середній заробітній платі від теперішнього критичного рівня (15-25%) до оптимальних розмірів (70-80%). Це сприятиме підвищенню продуктивності роботи і забезпечуватиме оптимальну, обгрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційні, міжпосадові диференціацію заробітної плати; • накопичення необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення і приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, які втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції; • відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв'язку з лібералізацією квартирної плати і комунальних платежів; • забезпечення справедливої ​​системи пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу кожної окремої особи; • впровадження моральних та фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій; • захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективне використання та примноження, сприяння неухильному зростанню ролі, престижу і оплати праці інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції - вчених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури; • підтримка розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; стимулювання створення недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними установами у вирішенні питань соціальної політики; • здійснення заходів з соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам і дівчатам гарантованих можливостей щодо отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування; • збереження в процесі приватизації профілю установ соціального призначення, які знаходяться на балансі державних підприємств і організацій, і їх передача місцевим органам влади. Стимулювання засобами фіскальної політики соціальних інвестицій підприємств та організацій недержавного сектора. Сприяння будівництву об'єктів соціальної сфери, які передбачені національними програмами; • проведення активної економічної політики. Розробка програми охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.          Процес підвищення рівня життя населення передбачає зв'язок та узгодження ряду узагальнених та окремих показників. Це демографічний демографічні, соціально-демографічні (кількість населення, його склад за статтю, віком та соціальним становищем; особливості відтворення та міграції населення); узагальнені вартісні показники добробуту народу (національний дохід на душу населення, сукупні ресурси для споживання та невиробничого будівництва, обсяг основних фондів невиробничого призначення); показники, які характеризують умови та оплату праці (кількість робітників, зайнятих ручною роботою, темпи скорочення застосування ручної роботи, підвищення кваліфікації робітників і фахівців, оплата праці зайнятих у народному господарстві); показники розвитку сфери послуг; показники зростання доходів і споживання населення (динаміка та структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення, споживання найважливіших продуктів харчування і непродовольчих товарів).          Показниками результативності соціальної політики в Україні, як і у всьому світі - є рівень і якість життя населення. Основними критеріями рівня життя беруть: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.                   Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану та напрямків розвитку соціальної політики України необхідно розглядати: • рівні і структуру доходів, витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг; • стан споживчого ринку; • стан ринку праці та зайнятості; • стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.