9. Формування неокласичної теорії

Ідеї економічного лібералізму на новому етапі розвитку суспільства (ост. чв. ХІХ–поч. ХХ ст.) продовжив неокласичний напрям, представлений двома основними школами: кембріджською та „американською”. Теоретичними засадами неокласики є мікроекономічний аналіз та маржиналізм. Представники неокласичного напряму:

• розробили систему загальної економічної рівноваги та її математичну інтерпретацію;

• розділили предмет економічної теорії на два відносно самостійних розділи: мікроекономіку і макроекономіку, які в сукупності складають єдину „економікс”;

• розвинули мікроекономічний аналіз;

• почали застосовувати математичні методи в економічних дослідженнях;

• сформулювали закономірності оптимального режиму господарювання

економічних одиниць в умовах вільної конкуренції;

• господарство розглядали як сукупність мікроекономічних агентів (споживачів, продавців, фірм), які дбають про максимум доходу при мінімумі витрат. Історичне значення неокласичної теорії полягало в тому, що вона дедалі більше перетворювалась у науку про раціональну господарську діяльність.

Формування неокласичної теорії в руслі маржиналізму безперечно пов’язане з іменем видатного англійського економіста, засновника кембріджської економічної школи А. Маршалла. Це досить „синтетична” наукова фігура у всій історії європейської економічної думки – в його вченні вдало систематизувалися і органічно поєдналися досягнення пострікардіанської англійської політекономії, австрійської, нової історичної та математичної шкіл. Теорію свою Маршалл виклав у фундаментальній шеститомній праці „Принципи економікс” (1890). Саме „Принципи економікс” стали початком принципово нового напряму сучасної економічної науки – неокласичної політекономії, або „економікс”.

10. Зародження інституціоналізму та його напрямів

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується пануванням в економіці монополій, централізацією виробництва і капіталу, а також соціальними суперечностями в суспільстві. Своєрідною реакцією на панування монополій у ринковій економіці стає новий напрям в економічній науці – інституціоналізм як альтернатива неокласичній теорії.

Його особливість полягає в тому, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували їх за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці. хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго залишався таким.

Еволюціонуючи, інституціоналізм набув нових рис, змінилося його місце, в науці, ідеї інституціоналізму позначалися на поглядах багатьох економістів. Оскільки його агентам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає. У рамках раннього інституціоналізму склалися три основні напрями: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний).

Засновником соціально-психологічного напряму вважається Т.Веблен (1857 – 1929рр.). У 1899 р. він опублікував свою першу працю "Теорія бездіяльного класу", в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей.

Засновником соціально-правового інституціоналізму вважається Д.Коммонс (1862 – 1945рр.). Систему його поглядів викладено в таких працях, як "Розподіл багатства" (1893р.), "Правові основи капіталізму" (1924р.), "Економічна теорія колективних дій" (1950р.). Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути.

Творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі ( кон’юнктурно –статистичного) став У.Мітчелл (1874 – 1948рр.). У центр досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія у нього - це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним з них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логіка сучасного життя. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.