15. Теорії модернізації, конвергенції та узагальнення

Розрізняють "первинну" та "вторинну" модернізацію. Під "первинною" модернізацією розуміють процес, здійснений в епоху промислових революцій, - класичний "чистий" тип "модернізації першопрохідців". Під "вторинної" модернізацією розуміється процес, що супроводжує формування індустріального суспільства в країнах третього світу - вона відбувається в умовах наявності зрілих моделей, апробованих у країнах індустріально-ринкового виробництва, а також, по можливості, прямих контактів з ними - як у торговельно-промисловій, так і в культурній сферах. Одним з методологічних обгрунтувань є застосування до теорії вторинної модернізації принципів запропонованої німецькими етнографами концепції культурних кіл, заснованої на ідеї поширення форм культури від центрів культурного синтезу та нашарування різних культурних кіл, поширених з різних центрів.

З теоріями соціальної трансформації капіталізму змикається теорія(ї) конвергенції. Термін «конвергенція» перекладається як «наближення», «зближення». Зарубіжні економісти, прихильники цієї теорії, стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталістичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем. З обґрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х рр. ХХ ст. виступили економісти і соціологи П. Сорокін, В. Бакінгем (США), Р. Арон (Франція). Значного поширення теорія набула у 60-х рр. завдяки працям таких учених, як В. Ростоу, П. Дракер, Дж. Гелб­рейт (США), Ян Тінберген (Голландія) та інші. Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріального» суспільства, теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. Її автори користуються різними аргументами на захист своїх позицій, по-різному описують «змішане суспільство». Технологічний варіант «конвергенції» проголосив Дж. Гелб­рейт. Злиття двох систем, наголошував він, відбувається внаслідок розвитку однакової технологічної структури виробництва, зростання розмірів виробництва.

У 70-х рр. XX ст., після майже двадцятирічного панування теорії конвергенції, домінуючою стала теорія узалежнення. ЇЇ засновником вважають Андре Франка. Він відкидав колишні уявлення про те, що напівфеодальні, відсталі суспільства країн Третього світу під впливом капіталізму поступово піднімаються до рівня розвинутих країн. Навпаки, капіталістичний світовий, ринок уже декілька століть як перетворив їх у частину світового капіталістичного господарства, свідомо обумовивши різницю у динаміці розвитку різних регіонів, що призводить до занепаду країн, що розвиваються. Розвинуті країни робили і роблять усе, щоб не допустити до модернізації країн Третього світу, потрактовуючи їх лише як сировинні придатки і вигідні ринки збуту. Країни Третього світу потрапляють у все більшу залежність: вони вже зайняли відведене їм місце у світовому розподілі праці, коштів на проведення структурних змін у них немає, а розвинуті країни не зацікавлені допомагати, щоб не примножувати кількість власних конкурентів. Варто зазначити, що ця теорія була особливо популярною серед учених-представників країн соціалістичного табору.