Тема: . ЗНАЧЕННЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ КОЛЕГІЇ ТА ІНСТИТУЦІЙНИХ РЕФОРМ П. МОГИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРОСВІТНИЦТВА ТА ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

1. Гносеологія І.Гізеля.

2. Вчення про щастя Лазаря Барановича.

3. Творча спадщина Стефана Яворського.

4. Філософія Феофана Прокоповича.

5. Філософія Григорія Сковороди.

Література

1. Прокопович Ф. Етика.

2. Сковорода Г. Діалоги. Трактати. Притчі. ( Начальная дверь ко христіанскому добронравию; Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе; Бесіда 1-я, нареченная Observatorium (Сіон); Розговор п’яти путников о истинном щастіи в жизни; Кольцо; Разговор, называемый алфавіт, или букварь мира; Книжечка, называемая Silenus Alciviadis, сиречь Икона Алківіадская; Брань архистратига Михайла с Сатаною о сем: легко быть благим; Пря бесу со Варсавою; Благодарный Еродій; Убогій Жайворонок; Діалог. Имя Ему – Потоп зміин)

Ф.Прокопович.Етика передмова

1. Етика одержала назву від речей, якими вона займається, а саме від звичаїв, бо ήθος по-грецьки «звичаї». Далі, звичаї — це людські дії, закріплені звичкою. Тим самим іменем називаються навики, які походять, звичайно, від повторних дій. Із самої назви, отже, ясно, що етика — це наука про звичаї, які є її матерією.

2. Вона заслужено називається наукою, бо має все, що робить її гідною в царстві наук. Вона виводить свої твердження з певних та очевидних аксіом або принципів, і справді багато доводить. Наприклад, коли вимагає, щоб кожному було надано те, що йому належить, таким доведенням: «завжди треба робити те, чого вимагає здоровий разум; а здоровий розум вимагає, щоб кожному віддати те, що йому належить; тобто, кожному треба надати його право». І хоч людські дії в самому житті непостійні, легковажні й непевні, а деякі за своєю природою навіть байдужі й навиразні, — бо можуть бути то добрими, то поганими, — проте етик може мати про них всіх безсумнівні й завжди істинні уявлення. Він бо навчає, як треба правильно діяти, але сам як етик не діє. Так само й геометрія навчає способу вимірювання й користування інструментами та їх правильному застосуванню, а сама собою як геометрія не застосовується; тому, якщо, наприклад, при вимірюванні трапиться помилка, то приписувати її слід не науці, в даному випадку геометрії, а тому, хто вимірює.

3. Отже, обов’язок етики — навчати правил доброї поведінки, а не добре поводитись. Останнє стосується всіх людей, а перше — лише філософів. І коли хтось добре поводиться, то діє він не як філософ, а як чесна людина; хоч він більш гідний імені філософа тоді, коли свою доктрину зміцнює діями й дотримується своїх правил, однак може бути найкращий етик, але дуже погана людина, як найкращий художник, якщо йому захочеться, може малювати дуже погано. Тому дехто неправильно називає науку етику не наукою, а розважністю; розважність же користується законами етики, й етика їх встановлює. Однак розважність може називатися етикою застосування, а сама ця дисципліна [розважність] повинна називатись етикою повчальною. Так, звичайно, кажуть і про логіку. Етика ж відома з розважності, вона у матері /250/ найкраща дочка, розумна й освічена, не та, що сама добре поводиться, а яка вчить добре поводитись, встановлює закони своїй матері [розважності] й є справжньою вчителькою матері. \506\

4. А тому що етика навчає добре поводитись, вона є практичною, — з чого випливає, що вона відноситься до якоїсь мети, відмінної від свого об’єкту. Лише в теоретичних науках об’єкт і мета — одне й те саме, бо через суте річ розглядається задля науки або для свого пізнання. А метою науки повинно бути ніщо інше, як те, що є і метою доброго діяння.

Метою ж доброї поведінки є щастя або блаженство. Бо для чого ж було б необхідним добре поводитись, якщо не чекали б жодного плоду щастя; але й добрі дії добрі не з іншої причини, як тільки тому, що приносять добро. Отже, метою етики буде щастя й блаженство. І хоч вони вважаються метою всієї філософії, однак треба вважати їх окремою властивістю етики.

Тому, щоб ми правильно пізнали цю науку, спершу ми повинні зрозуміти мету, а вже тоді розглянути самі добрі дії та їх природу, основні причини, різні види та властивості.

5. Звідси легко видно поділ твору, бо здається найзручнішим поділити всю етику на дві книжки, як це робить більшість авторів. У першій з них ідеться про мету людських дій, тобто про щастя, та про заходи людської поведінк»; у другій — про саму людську поведінку як взагалі, так і зокрема, тобто про чесноти і їм протилежні вади взагалі й зокрема.

6. Для ясності сама етика розглядається двояко — взагалі й зокрема. Загальною етикою називається дисципліна, яка займається не тільки людськими вчинками, але й їх співвідношенням, закономірностями й винятками, і сама поділяється трояко: на монастику, економіку й політику.

Монастика — це етика, яка вчить про звичаї взагалі, а економіка — яка вчить про ті ж самі звичаї, залежно від того як вони застосовуються батькам чи управителем одного господарства. Політика також вчить про ті самі звичаї, як вони. використовуються управителем держави, провінції; республіки, царства, імперії, що є ніби якимось великим домом.

Монастика відрізняється від економіки й політики не як вид від виду, а як рід від виду, бо вона є ніби їх фундаментом і засадою, і вони самі їй підпорядковуються так, як медицина — фізиці, а інші відділи математики — геометрії. Називають її монастикою не тому, що вона вчить про окрему людину, як здається більшості, а тому, що охоплює людські звичаї, взяті взагалі, без будь-якого відношення до сім’ї, республіки чи царства. А економіка й політика відрізняються лише своєю сферою /251/ бо, як сказав, дуже просторе царство хоч є також наче якимсь господарством, але великим, проте воно підлягає іншим правилам внаслідок більших труднощів в цьому [державному], ніж у тому господарчому управлінні. Отже, ми тут приступаємо не до вивчення етики взагалі, \507\ а етики-монастики, яка внаслідок своєї питомої ваги називається етикою; бо коли її добре зрозуміти, то кожен може легко її засвоїти й вивчити, як треба керувати як малим господарством так і великим, тобто державою.

7. Арістотель написав більше, ніж ото книжок про етику; одні з них, які називаються Нікомаховими, викликають сумнів (чи написав їх Арістотель, чи Нікомах). Через те в цих трактатах не віддаємо перевагу викладові доктрини Арістотеля, тому що [цей] автор не є певиим, і так багато не можна викласти в стислій форімі. Незважаючи на те, ми можемо застосувати її [доктрину Арістотеля] для формування звичаїв, які випливають зі світла нашої віри як таку, що виходить з досвіду видатного етика.

8. Зайвим здається рекламування цього відділу філософії, який вчить добре поводитись і добре міркувати про добрі звичаї і який вимагає хвалити науку добрих звичаїв. Що вона є найнеобхіднішою і дуже корисною не тільки серед філософських дисциплін, але й взагалі усіх наук, ясно показує сама мета, до якої прагне етика. \508\