4.3.1. Компоненти біометричних систем контролю доступу

4.3.1.1. Розпізнавання голосу

Розпізнавання голосу є технологією, що дозволяє користувачеві застосовувати свій голос як пристрій введення даних. Розпізнавання голосу може використовуватися для диктування тексту комп’ютеру або для подавання команд комп’ютеру (наприклад для відкриття програмних додатків, розгортання меню або збереження роботи).

Більш ранні системи контролю доступу з розпізнаванням голосу вимагають чіткої вимови кожного слова з помітними проміжками. Це дозволяє машині визначати, де закінчується одне слово й починається наступне. Такі види програм розпізнавання мовлення все ще застосовуються для керування комп’ютерними системами і роботи з такими програмами, як веб-браузери або електронні таблиці.

Більш сучасні програми розпізнавання голосу дозволяють користувачеві швидко диктувати текст комп’ютеру. Такі нові додатки здатні розпізнавати мову зі швидкістю до 160 слів на хвилину. Програми, що дозволяють розпізнавати безперервний потік мови, призначені в основному для розпізнавання й форматування тексту, а не для керування самою комп’ютерною системою.

У техніці розпізнавання мовлення використовується нейронна мережа для ,,навчання” розпізнаванню людського голосу. У той час коли Ви говорите, програмне забезпечення розпізнавання мови запам’ятовує, яким чином Ви вимовляєте кожне слово. Така індивідуалізоване налаштування дозволяє виробляти розпізнавання голосу, незважаючи на те, що у всіх людей різна вимова та інтонація.

Крім ,,вивчення” того, як Ви вимовляєте слова, системи контролю доступу із розпізнаванням голосу також використовують граматичний контекст і частоту вживання окремих слів для того, щоб передбачити, яке слово Ви бажаєте вимовити. Такі потужні статистичні засоби дозволяють програмі знайти в обширній мовній базі даних потрібне слово до того, як Ви його вимовите.

Але хоча за останні кілька років точність розпізнавання мовлення поліпшилася, деякі користувачі все ще відчувають проблеми неточного передавання мови, пов’язані або з якимись особливостями мови, або з характером їх голосу.

4.3.1.2. Розпізнавання за райдужною оболонкою ока

Даний метод біометричної ідентифікації особистості ґрунтується на унікальних характерних ознаках і особливостях райдужної оболонки людського ока. Райдужна оболонка – це частина ока, що являє собою кольорове коло, найчастіше коричневого чи блакитного кольору, що облямовує чорну зіницю. Процес сканування райдужної оболонки починається з фотографії. У спеціальному фотоапараті, що зазвичай підноситься дуже близько до людини, але не ближче 90 см, застосовується інфрачервоне підсвічування для отримання фото з високою роздільною здатністю. На процес фотографування йде всього від однієї до двох секунд, потім отримане детальне зображення райдужки перетворюється на схематичну форму, яка записується і зберігається для подальшого порівняння/верифікації. Окуляри та контактні лінзи ніяк не впливають на якість зображення, а системи сканування райдужної оболонки перевіряють живі очі за допомогою вимірювання нормальних постійних коливань розміру зіниці.

Внутрішній край райдужки визначається алгоритмом системи сканування, що відображає у вигляді схеми індивідуальний рисунок і характерні особливості райдужної оболонки. Алгоритм являє собою серію вказівок, що спрямовують процес інтерпретації системою конкретної проблеми. Алгоритми складаються з декількох послідовних кроків і використовуються біометричною системою для визначення відповідності між біометричних зразком і зареєстрованими даними.

Райдужна оболонка формується ще до народження людини, і, за винятком випадків пошкодження очного яблука, залишається незмінною протягом її життя. Рисунок райдужки є надзвичайно складним і несе в собі вражаюче великий обсяг інформації, а також має більше 200 унікальних точок. Той факт, що очі людини розрізняються між собою і їхні рисунки дуже легко зафіксувати у схематичній формі, робить системи контролю доступу із технологією сканування райдужної оболонки одним із найнадійніших засобів ідентифікації, який неможливо фальсифікувати.

Експериментально системи контролю доступу за райдужною оболонкою ока розпочали використовувати починаючи з 1997 року при роботі з банкоматами в Англії, США, Японії та Німеччині. У цих експериментальних проектах дані про райдужну оболонку клієнта ставали засобом верифікації для доступу до банківського рахунку, усуваючи в такий спосіб необхідність введення клієнтом PIN-коду або пароля. При позитивній верифікації особистості за райдужною оболонкою відкривався доступ до банківського рахунку. Такі системи користувалися великим успіхом, тому що не потрібно було турбуватися з приводу забутих або викрадених паролів, що зумовило їх високий рейтинг популярності серед клієнтів.

Системи контролю доступу зі скануванням райдужної оболонки почали застосовувати і в аеропортах для таких різноманітних функцій, як ідентифікація/верифікація працівників для проходження через зони обмеженого доступу, а також для ідентифікації пасажирів, які найбільш часто користуються послугами авіакомпанії для швидкого проходження ними паспортного контролю. Метод ідентифікації за райдужною оболонкою забезпечує високий рівень безпеки користувача, захист приватної інформації, а також просто допомагає підтримувати спокій і гарний настрій клієнта.