7. Підстави підпризначення спадкоємця (субституції).

Як відомо, заповідачу надано чимало різних майнових і немайнових прав. Зокрема, він може у тексті свого заповіту не лише назвати спадкоємців майна, яке було ним набуте у приватну власність, а й підготувати своєрідну заміну вищенаведеним особам на випадок настання відповідних юридичних фактів. Виникає природне запитання – в чому саме полягає суть останніх?

Зміст спадкового законодавства нашої держави передбачає чітку відповідь на вищезадане запитання. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1244 ЦК України заповідач має право призначити іншого спадкоємця тільки на випадок появи певних життєвих обставин, сутність яких полягає в тому, що: 1). спадкоємець, що зазначений у заповіті: а). помре до відкриття спадщини; б). не прийме її; в). відмовиться від її прийняття; г). буде усунений від права на спадкування; 2). умови, що визначені заповітом, будуть відсутні [2].

На превеликий жаль, вказаний перелік не отримав належного закріплення в змісті підзаконних актів. До переліку останніх, наприклад, можна віднести Інструкцію [3] та Постанову Пленуму [4].

Станом на сьогоднішній день доктриною спадкового права не передбачено єдиного загальноприйнятого підходу стосовно з’ясування переліку обставин, на випадок настання яких заповідач має право підпризначити спадкоємців. Зокрема, можна констатувати беззаперечну наявність в юридичній літературі двох протилежних точок зору щодо належного вирішення вказаного питання. Ознайомимося детальніше зі змістом згаданих наукових концепцій.

Як вказують Б. Антімонов і К. Граве,підпризначення спадкоємця можливе на випадок настання певних юридичних фактів. Ними, зокрема, можуть бути: 1). смерть спадкоємця за заповітом, що настала до моменту відкриття спадщини; 2). неприйняття ним спадщини.

На думку вказаних дослідників даний перелік потребує певних пояснень. Вказане судження обґрунтовується тим, що треба належним чином з’ясувати, що саме означає юридичний термін «неприйняття спадщини».

Перший юридичний факт може включати в себе кілька життєвих обставин. Під останніми необхідно розуміти не тільки смерть спадкоємця за заповітом до моменту відкриття спадщини, а й оголошення його померлим.

У свою чергу 2-й юридичний факт може закріплювати такі життєві обставини: 1). спадкоємець не прийняв спадщину в строк, який встановлений законом; 2). спадкоємець відмовився брати безпосередню участь в прийнятті спадщини; 3). спадкоємець хоча і не відмовився брати участь в прийнятті спадщини але до настання своєї смерті не встиг прийняти спадщину [16, с. 166-167].

Крім Б. Антімонова і К. Граве, аналогічні за своїм змістом доктринальні погляди стосовно з’ясування переліку юридичних фактів, на випадок настання яких заповідач має право підпризначати спадкоємців в своїх наукових розвідках прямо наводять чимало вчених. До переліку останніх, наприклад, належать М. Гордон [18, с. 61], В. Дроніков [20, с. 83], Е. Ейдінова [32, с. 47], В. Інцас [13, с. 10], З. Крилова [14, с. 11], М. Проніна [25, с. 55], В. Рясенцев [29, с. 27] та інші дослідники.

Однак далеко не всі вчені погоджуються зі вказаним науковим підходом. Зокрема, на думку Є. Фурси і С. Фурси, згаданий перелік юридичних фактів, потребує внесення суттєвих змін. Іншими словами, його потрібно доповнити такими життєвими обставинами: 1). усунення спадкоємця від права на спадкування; 2). відсутності умов, які визначені заповітом.

На думку вказаних вчених, наведені юридичні факти потребують певних коментарів. Наприклад, заслуговує на увагу підпризначення спадкоємця зі спадкоємцем, для якого встановлено умову. В такому випадку підпризначений спадкоємець буде перевіряти виконання поставленої заповідальної умови [40, с. 52].

Крім Є. Фурси і С. Фурси, аналогічні за своїм змістом доктринальні погляди стосовно з’ясування переліку юридичних фактів, на випадок настання яких заповідач має право підпризначати спадкоємців в своїх наукових розвідках прямо наводять чимало дослідників. До переліку останніх, зокрема, належать Л. Брукацький [41, с. 100-101], В. Васильченко [5, с. 50-51], І. Жилінкова [44, с. 515], О. Кухарєв [39, с. 50-51], М. Мельник [24, с. 341], З. Ромовська [43, с. 98-99], Є. Харитонов [49, с. 878], В. Чуйкова [48, с. 387] та інші вчені.

На нашу думку, заповідач має право у своєму заповіті підготувати заміну основному спадкоємцю тільки тоді, коли: 1). останній: а). помре або буде оголошений померлим до моменту відкриття спадщини, б). не прийме спадщину, в). відмовиться від її прийняття, г). буде усунений від права на спадкування; 2). умови, передбачені змістом заповіту, не будуть виконані. Дану точку зору ми спробуємо обґрунтувати за допомогою таких доводів.

По-перше, смерть людини є одним із загальновизнаних юридичних фактів. Він є достатньою і неоспорюваною підставою для припинення правовідносин. Не стало винятком з наведеного правила й смерть спадкоємців за заповітом. Тому вищевказані особи, які помирають на момент відкриття спадкової маси, звісно, не зможуть взяти участь в спадкуванні.

По-друге, у випадках, що названі законом, людина визнається померлою. Наявність вищевказаного юридичного факту повинен встановити тільки суд, якщо за місцем постійного проживання такої особи не буде жодних відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за наявності певних юридичних фактів, які загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, – протягом 6-ти місяців. У випадках, що названі ЦК України, згадана процедура не повинна оминути й спадкоємців за заповітом. Тому такі особи, які будуть визнані померлими, звісно, не зможуть стати суб’єктами спадкування.

По-третє, прийняття спадщини можливе тільки на протязі певного строку. Під останнім потрібно розуміти 6-місячний проміжок часу. Відлік останнього розпочинається з дня оголошення нотаріусом про відкриття спадкової маси. Наведене правило поширюється й на спадкоємців за заповітом. Тому особи, які пропустили наведений строк, і в порядку, що встановлений ЦК України, не поновили його, звісно, не зможуть взяти участі в спадкуванні.

По-четверте, прийняття спадщини за своєю суттю є правом, а не обов’язком. Не стала винятком з даного правила й участь спадкоємців за заповітом в розподілі спадкового майна. Тому особи, які у порядку, що встановлений ЦК України, відмовилися від участі в прийнятті спадщини, звісно, не зможуть стати суб’єктами спадкування.

По-п’яте, негідні спадкоємці не закликаються до прийняття спадкової маси. У випадках, які встановлені ЦК України, така заборона не повинна оминути й спадкоємців за заповітом. Тому такі особи, вчинивши протиправне діяння, яке спрямоване супроти заповідача і/чи будь-кого з потенційних спадкоємців, (наприклад, посягнули на життя і/або майно будь-якої зі вищенаведених осіб чи перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт і такими незаконними діями сприяли виникненню права на участь в прийнятті спадкової маси в них самих чи в інших осіб) звісно, не беруть участі в спадкуванні.

По-шосте, інколи прийняття спадщини залежить від виконання певних умов. Наведене правило поширюється і на спадкоємців за заповітом. Тому особа, яка не зуміє виконати вищевказаних умов, що як пов’язані, так і не пов’язані з її поведінкою (наприклад, не здобуде вищу освіту або не народить дитину), звісно, не можуть стати суб’єктами спадкування.

Враховуючи вищенаведені судження, чинне законодавство нашої держави в частині з’ясування переліку юридичних фактів, на випадок настання яких заповідач має право підготувати своєрідну заміну названим ним спадкоємцям, потребує невідкладного і суттєвого коригування. Зокрема, ми рекомендуємо вітчизняному законодавцю ч. 1 ст. 1244 ЦК України після словосполучення «помре до відкриття спадщини…» доповнити словосполученням такого змісту «або буде оголошений померлим».

Як уже нами зазначалося, підзаконними актами взагалі не передбачено переліку юридичних фактів, на випадок появи яких заповідач має право здійснити субституцію. На нашу думку, вищевказана проблема потребує невідкладного вирішення. Тому, враховуючи такі судження, ми пропонуємо вітчизняному законодавцю в окремих підзаконних актах закріпити вичерпний перелік юридичних фактів, за наявності будь-якого з яких, заповідач матиме право на здійснення заміни особам, що мають право успадкувати частину майна, власником якого він є. Вищевказана пропозиція, стосується, наприклад, абз. 2.4. п. 2 гл. 3 р. II Інструкції, а також абз. 4 п. 16 Постанови пленуму.