6. Форма підпризначення спадкоємця (субституції).

Як уже зазначалося, заповідачу надано чимало майнових та немайнових прав. Зокрема, він має можливість зробити заміну спадкоємцям власної спадщини на випадок їхньої неучасті в спадкуванні. Тому виникає природне запитання – яку саме форму повинне мати вказане заповідальне розпорядження?

Змістом чинного законодавства нашої держави не передбачено чіткої відповіді на вищезадане запитання. Зокрема, в ЦК України відсутня конкретна вказівка на зовнішнє відображення, яке притаманне субституції [2].

На превеликий жаль, форма вищезгаданого заповідального розпорядження не зуміла відшукати ніякого закріплення в окремо взятих підзаконних актах. Зокрема, така прогалина притаманна Інструкції [3] та Постанові Пленуму [4].

Станом на сьогоднішній день, доктрина спадкового права не акумулює в собі суттєвих дискусій стосовно з’ясування форми, яка притаманна субституції. Зокрема, можна підтвердити беззаперечну наявність в юридичній літературі єдиного загальноприйнятого підходу щодо розкриття суті зазначеного питання. Ознайомимося детальніше зі змістом вказаної наукової концепції.

Як наголошують Б. Антімонов та К. Граве, «підпризначення спадкоємця» має заповідальну форму. Вищевказаний доктринальний підхід даний вчений намагається підтвердити за допомогою таких суджень.

Заповідач має право у своєму заповіті зробити чимало різних розпоряджень. Зокрема, у даному правочині він може не тільки окреслити коло спадкоємців майна, повноправним власником, якого він є, та розподілити його між ними (інакше, як це може відбуватися під час здійснення спадкування за законом), а й вчинити інші правомірні дії. Останні у свою чергу можуть бути спрямовані на встановлення порядку закликання спадкоємців до прийняття спадкової маси, а також з’ясування мети й порядку використання такими особами останньої. До переліку таких спеціальних розпоряджень заповідача, які не можуть мати місце під час спадкування за законом, зокрема, належать «заповідальний відказ», «покладення» та «підпризначення спадкоємця» [16, с. 165].

Доктринальні погляди Б. Антімонова і К. Граве щодо встановлення форми вказаного розпорядження в своїх наукових працях поділяють чимало вчених. До переліку таких дослідників, зокрема, належать М. Барщевський [17, с. 76], В. Васильченко [5, с. 50-51], Е. Ейдінова [32, с. 47], І. Жилінкова [44, с. 514], Ю. Заіка [37, с. 84], З. Крилова [14, с. 11], З. Мозжухіна [22, с. 39], О. Нелін [33, с. 98], Є. Харитонов [49, с. 762], В. Чуйкова [48, с. 387] та інші дослідники.

На нашу думку, наукові погляди наведених вчених стосовно з’ясування зовнішнього відображення субституції повинні заслуговувати на всіляке визнання. Вказану точку зору ми спробуємо підтвердити завдяки таким доводам.

По-перше, вітчизняний законодавець чітко передбачив особу, яка може зробити заповідальне розпорядження, яке досліджується нами. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1244 ЦК України заповідач має право здійснити «підпризначення спадкоємців».

По-друге, субституція є одним з можливих заповідальних розпоряджень. Тому його зміст повинен закріплюватися тільки одним-єдиним правочином. Під останнім нам потрібно розуміти заповіт, який був складений заповідачем в порядку, що встановлений відповідним законом.

Отже, як бачимо, заповідач може зробити розпорядження, яке називається «субституцією», в одному-єдиному документі, а саме, – лише в своєму заповіті. Однак, на превеликий жаль, про форму такого заповідального розпорядження нічого не сказано в ЦК України. Тому, враховуючи дане судження, ми пропонуємо вітчизняному законодавцю в ч. 1 ст. 1244 ЦК України між словосполученнями «має право призначити» та «іншого спадкоємця» вставити словосполучення «у своєму заповіті».

Також наголосимо на тому, що підзаконними актами взагалі не закріплено форму субституції. На нашу думку, вищевказана прогалина потребує невідкладного вирішення. Тому, враховуючи наведені судження, ми радимо вітчизняному законодавцю в окремих підзаконних актах закріпити запороновану нами форму субституції. Вищевказана пропозиція, стосується, наприклад, абз. 2.4. п. 2 гл. 3 р. II Інструкції, а також абз. 4 п. 16 Постанови пленуму.