5. Зміст підпризначення спадкоємця (субституції).

Як ми уже встановили, заповідачу гарантовано чимало різноманітних прав. Зокрема, йому в тексті свого заповіту дозволяється закріпити «субституцію». В чому саме полягає зміст вказаного заповідального розпорядження?

На превеликий жаль, чинним законодавством нашої держави не закріплено чіткого визначення заповідального розпорядження, яке нами досліджується. Але, проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 1244 ЦК України, можна дійти висновку, що заповідач у тексті свого заповіту має право підготувати своєрідну заміну названим ним спадкоємцям того майна, повноправним власником якого він є, на випадок їхньої неучасті в спадкуванні з причин, що передбачені законом, чи невиконання ним умов, які закріплені згаданим правочином [2].

Також ми наголошуємо на тому юридичному факті, що про суть «субституції» нічого не сказано в підзаконних актах. Вищевказана прогалина притаманна, наприклад, Інструкції [3], а також Постанові пленуму [4].

Станом на сьогоднішній день, доктриною спадкового права не передбачено суттєвих дискусій стосовно розкриття змісту заповідального розпорядження, яке є предметом даного наукового дослідження. Зокрема, можна підтвердити, що в юридичній літературі закріплена єдина загальноприйнята точка зору щодо з’ясування суті вказаного питання. Про що саме йде мова?

Як констатує З. Ромовська, «підпризначення спадкоємця» за своєю суттю є одним із заповідальних розпоряджень. Зміст останнього зводиться до того, що заповідач має право назвати у тексті свого заповіту не лише «основного», а й «підпризначеного» спадкоємців. Правові статуси вищезазначених осіб значно відрізняються один від одного. Зокрема, підпризначений спадкоємець є той, хто, будучи затулений фігурою основного спадкоємця, все ж залежить, як правило, від його волі. В даному випадку йдеться про своєрідного дублера, замісника, оскільки заповідачу не байдуже, хто саме буде його спадкоємцем, якщо «основний», тобто призначений ним спадкоємець з тих чи інших причин не скористається правом на спадкування [43, с. 98].

Окрім З. Ромовської, аналогічні доктринальні погляди стосовно з’ясування змісту вказаного заповідального розпорядження в своїх наукових розвідках прямо чи побічно наводять чимало вчених. До переліку останніх, зокрема, належать М. Гордон [36, с. 302], В. Дроніков [19, с. 60], Е. Ейдінова [32, с. 47], І. Жилінкова [44, с. 514], З. Мозжухіна [22, с. 39], В. Серебровський [30, с. 118], М. Проніна [25, с. 57], А. Рубанов [27, с. 40-41] та інші дослідники.

На нашу думку, доктринальні погляди вказаних вчених стосовно розкриття змісту заповідального розпорядження, яким є «підпризначення спадкоємця», повинні заслуговувати на всіляке визнання. Вказану точку зору ми спробуємо підтвердити за допомогою таких суджень.

По-перше, положення чинного законодавство нашої держави розкривають суть заповідального розпорядження, яке є предметом нашого дослідження. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1244 ЦК України підпризначення спадкоємця може мати місце тільки за обов’язкової наявності певних юридичних фактів. Тобто, заповідач матиме право підпризначити спадкоємця тільки тоді, коли:

1). останній: а). помре до моменту відкриття спадщини або буде оголошений в порядку, який встановлений законом, померлим, б). не прийме спадщину або відмовиться від її прийняття, в). буде усунений від участі в спадкуванні; 2). умови, які закріплені змістом заповіту, будуть відсутні.

Як ми бачимо, в тексті вказаного припису закону відсутнє словосполучення «заміна спадкоємця». Тому, взявши до уваги вищевказаний юридичний факт, здавалось, можна констатувати, що спеціальне заповідальне розпорядження, яке є предметом наведеної наукової розвідки, повинне мати дещо інший зміст. Однак, на нашу думку, до такого висновку приходити завчасно та недоречно. Підтвердженням даного судження є те, що зі змісту ст. 1244 ЦК України випливає, що у випадках, перелік яких названий законом, замість спадкоємців за заповітом участь в спадкуванні можуть взяти інші особи, що були названі заповідачем. Отже, в даному випадку в непрямій формі йде мова про можливість настання певної заміни. Тобто, охоплена змістом заповіту частина спадкового майна може перейти у власність не спадкоємців за заповітом, а підпризначених спадкоємців.

Окрім того, заповідачу надано право заповідати ту чи іншу частину майна, власником якого він є, на користь будь-яких учасників суспільних відносин, незалежно від наявності в нього кровних і/чи сімейних зв’язків з такими особами.

Однак ніхто не надає жодних гарантій, що останні в обов’язковому порядку візьмуть участь в спадкуванні. Наприклад, спадкоємці за заповітом можуть вмерти до моменту оголошення відкриття спадщини, відмовитися від її прийняття або не втілити в реальність відповідні умови, які закріплені змістом заповіту.

Тому, враховуючи високу ймовірність настання вказаних життєвих ситуацій, існує невідкладна потреба у здійсненні своєрідної заміни наведеним особам. Зміст останньої полягає в тому, що відповідно до волевиявлення заповідача на випадок настання юридичних фактів, вичерпний перелік яких передбачено чинним законодавством, замість основних спадкоємців безпосередню участь в розподілі тієї частини спадкового майна, яка охоплюється змістом заповіту, мають право взяти підпризначені спадкоємці.

Як уже зазначалося, чинним законодавством нашої держави не закріплено конкретного визначення юридичного терміну «підпризначення спадкоємця». На нашу думку, вищезгадана прогалина підлягає невідкладному вирішенню. Тому, враховуючи вказані доводи, ми пропонуємо вітчизняному законодавцю ч. 1 ст. 1244 ЦК України доповнити абз. 1, зміст якого матиме таку редакцію: «підпризначення спадкоємця (субституція) – це вид заповідального розпорядження, яке полягає у вказівці заповідача на можливу заміну основного спадкоємця підпризначеним спадкоємцем на випадок настання будь-якого з юридичних фактів, вичерпний перелік яких названий законом».

Також констатуємо те, що змістом підзаконних актів взагалі не розкрито зміст субституції. На нашу думку, вищевказана проблема потребує невідкладного вирішення. Тому, враховуючи такі судження, ми рекомендуємо вітчизняному законодавцю в окремих підзаконних актах закріпити запропоноване нами визначення спеціального заповідального розпорядження, яке називається «субституцією». Наведена пропозиція стосується, наприклад, абз. 2.4. п. 2 гл. 3 р. II Інструкції [3], а також абз. п. 16 Постанови Пленуму [4].