3. Суб’єкти права на підпризначення спадкоємця (субституцію).

Як уже нами зазначалося, заповіт може передбачати чимало розпоряджень. До переліку останніх, наприклад, належить і «субституція». Хто саме володіє правом на вчинення вказаного заповідального розпорядження?

Змістом чинного законодавства нашої держави передбачено чітку відповідь на вищезадане запитання. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1244 ЦК України тільки заповідач має право на підпризначення спадкоємця [2]. Під останнім відповідно до ч. 1 ст. 1234 ЦК України нам потрібно розуміти фізичну особу, яка має повну цивільну дієздатність [2]. Згідно зі ст. ст. 34 і 35 ЦК України, заповідачем може бути: 1). повнолітня фізична особа, 2). неповнолітня фізична особа, яка зареєструвала шлюб; 3). фізична особа, яка досягнувши шістнадцяти років, працює за трудовим договором; 4). неповнолітня фізична особа, яка записана батьком чи матір’ю дитини; 5). фізична особа, яка досягнувши шістнадцяти років, бажає займатися підприємницькою діяльністю [2].

На превеликий жаль, про суб’єкта права на субституцію нічого не сказано в окремо взятих підзаконних актах. До переліку останніх, зокрема, належать Інструкція [3], а також Постанова Пленуму [4].

Станом на сьогоднішній день, доктриною спадкового права не оспорюється закріплення права на підпризначення спадкоємця виключно за заповідачем. Зокрема, можна констатувати беззаперечну наявність в юридичній літературі єдиного загальновизнаного підходу стосовно з’ясування суті даного питання. Ознайомимося більш детальніше зі змістом вказаної наукової концепції.

Про гарантування права на підпризначення спадкоємця лише заповідачу в своїх наукових працях прямо чи опосередковано вказують чимало вчених. До переліку останніх, зокрема, належать Б. Антімонов і К. Граве [16, с. 165], М. Барщевський [17, с. 76], В. Васильченко [5, с. 42], В. Дроніков [19, с. 60], Е. Ейдінова [32, с. 47], Ю. Заіка [21, с. 129], В. Інцас [13, с. 10], З. Крилова [14, с. 11], З. Мозжухіна [22, с. 39], О. Нелін [33, с. 98], М. Проніна [25, с. 55], Є. Рябоконь [47, с. 601], В. Серебровський [30, с. 112], Є. Фурса і С. Фурса [6, с. 90], Є. Харитонов [45, с. 762], Б. Черепахін [31, с. 138], В. Чуйкова [48, с. 386], а також інші вчені.

На нашу думку, право на субституцію закріплюється тільки за заповідачем. Вказану точку зору ми спробуємо довести за допомогою таких суджень.

По-перше, чинне законодавство нашої держави передбачає пряму вказівку на те, що правом на підпризначення спадкоємця володіє одна-єдина особа. Останньою згідно з ч. 1 ст. 1244 ЦК України є тільки заповідач. Під останнім відповідно до ст. ст. 34, 35 і 1234 ЦК України треба розуміти фізичну особу, яка володіє повною цивільною дієздатністю або набула чи отримала її (наприклад, 45-літній громадянин або 17-літня громадянка, яка зареєструвала шлюб).

По-друге, заповіт за своєю сутністю є одним з односторонніх правочинів. Його зміст може охоплювати дуже різні майнові й немайнові розпорядження. Право на складання заповіту гарантовано єдиній фізичній особі – заповідачу. Тому останній має можливість закріплювати у даному правочині свою останню волю, яка може й включати в себе різні положення (наприклад, субституцію).

По-третє, виключно заповідач володіє правом на призначення спадкоємців. Тому лише він має можливість замінити останніх на випадок їхньої неучасті в спадкуванні з причин, перелік яких передбачений ч. 1 ст. 1244 ЦК України (наприклад, настання смерті згаданих осіб до моменту відкриття спадщини).

По-четверте, закріплення права на підпризначення спадкоємця за незаповідачем може призвести до настання певних юридичних наслідків. Зміст останніх полягає в тому, що заповіт, складений фізичною особою, яка є непрацездатною за віком (наприклад, малолітнім сином заповідача), чи фізичною особою, яку суд визнав непрацездатною за станом здоров’я (наприклад, душевнохвора донька заповідача), на підставі ч. 1 ст. 1257 ЦК України буде визнаний нікчемним.

Як уже нами зазначалося, змістом підзаконних актів взагалі не закріплено норми права про те, що тільки заповідачу гарантовано право на субституцію. На нашу думку, вищевказана проблема потребує невідкладного вирішення. Тому, враховуючи наведені судження, ми радимо вітчизняному законодавцю в окремих підзаконних актах передбачити закріплення права на субституцію лише за заповідачем. Дана пропозиція, стосується, наприклад, абз. 2.4. п. 2 гл. 3 р. II Інструкції, а також абз. 4 п. 16 Постанови пленуму.