2. Доцільність застосування термінів «субституція» і «субститут».

Як відомо, заповідачу надано чимало різних майнових та немайнових прав. Зокрема, він може у тексті свого заповіту закріпити «підпризначення спадкоємця». В юридичній літературі таке заповідальне розпорядження інколи називають «субституцією», а підпризначених спадкоємців – «субститутами». Чи є доцільним застосування вищевказаних термінів в ЦК України та інших нормативно-правових актах?

Чинним законодавством нашої держави не передбачено ствердної відповіді на вищезадане запитання. Зокрема, відповідно до ст. 1244 ЦК України вказане заповідальне розпорядження називається «підпризначенням спадкоємця», а згадані особи – «підпризначеними спадкоємцями» [2].

На превеликий жаль, дану проблему не врегульовано підзаконними актами. Більше того, зміст останніх взагалі не закріплює підпризначення спадкоємця, як одного з видів можливих заповідальних розпоряджень. До переліку таких актів, наприклад, належать: Інструкція [3] та Постанова Пленуму [4].

Станом на сьогоднішній день, доктриною спадкового права не передбачено єдиного загальноприйнятого підходу стосовно з’ясування доцільності закріплення в чинному законодавстві України термінів «субституція» і «субститут». Зокрема, можна констатувати беззаперечну наявність в юридичній літературі 2-ох протилежних точок зору щодо належного вирішення вказаної проблеми. Ознайомимося детальніше зі змістом згаданих наукових концепцій.

На думку Б. Антімонова й К. Граве, «підпризначення спадкоємця» можна називати «субституцією», а підпризначених спадкоємців – «субститутами». Доцільність вищевказаного доктринального підходу дані вчені намагаються підтвердити за допомогою таких суджень.

Нема жодних підстав нам використовувати термінологію римського права. Зокрема, «підпризначення спадкоємця» недоцільно називати «субституцією», а «підпризначених спадкоємців» – «субститутами». Зазначену термінологію треба викорінити зі спадкового права. Підтвердженням вказаного факту є те, що в римському приватному праві терміни «субституція» й «субститути» беззаперечно мали дещо інший смисл [16, с. 166].

Окрім Б. Антімонова і К. Граве, доктринальні погляди щодо обґрунтування недоцільності застосування юридичних термінів «субституція» і «субститут» в своїх наукових працях прямо чи опосередковано наводять чимало вчених. До переліку останніх, зокрема, належать Л. Брукацький [41, с. 102], І. Жилінкова [44, с. 515], Т. Коваленко [46, с. 752], З. Мозжухіна [22, с. 39], О. Нелін [33, с. 98], М. Проніна [25, с. 55], С. Русу [50, с. 416] та інші дослідники.

Однак далеко не всі науковці погоджуються зі вказаним доктринальним підходом. Зокрема, як констатує П. Нікітюк, «підпризначення спадкоємця» можна називати «субституцією», а «підпризначених спадкоємців» – «субститутами». Доцільність вищезгаданого доктринального підходу даний вчений намагається підтвердити за допомогою таких суджень.

Підпризначення спадкоємця є одним з можливих розпоряджень заповідача, яким притаманний спеціальний характер. В переважній більшості випадків його юридичній літературі називають «субституцією», а учасників суспільних відносин, як мають право замінити основних спадкоємців – «субститутами» [23, с. 145-146].

Крім П. Нікітюка, аналогічні доктринальні погляди щодо обґрунтування доцільності застосування юридичних термінів «субституція» і «субститут» в своїх наукових працях прямо чи опосередковано наводять чимало вчених. До переліку останніх, зокрема, належать Б. Амфітеатров і В. Солоділова [15, с. 25], М. Барщевський [17, с. 76], Д. Гук [11, с. 15], Є. Кухарєв [39, с. 51], З. Ромовська [43, с. 98], В. Серебровський [30, с. 112], Є. Харитонов [45, с. 762] та інші дослідники.

На нашу думку, застосування юридичних термінів «субституція і «субститут» в ЦК України та інших нормативно-правових актах сповна відповідає засадам доцільності. Вказаний доктринальний підхід ми спробуємо підтвердити завдяки таким доводам.

По-перше, «субституція» і «субститут» – це слова латинського походження. В перекладі на українську мову вони означають відповідно «замінюю» і «заміна». Зміст досліджуваного нами заповідального розпорядження можна роз’яснити за допомогою таких термінів. Переконливим доказом даного судження є те, що у випадках, вичерпний перелік яких передбачено ч. 1 ст. 1244 ЦК України, в спадкуванні основних спадкоємців можуть замінити підпризначені спадкоємці.

По-друге, римське приватне право передбачало три різновиди субституції. Вказані розпорядження істотно відрізнялися один від одного за своїм змістом. Однак їх об’єднувало те, що завдяки ним заповідач у тексті свого заповіту мав реальну можливість вчинити певні правомірні дії. Зміст останніх полягав в підготовленні своєрідної заміни спадкоємцю за заповітом на випадок його неучасті в спадкуванні з певних причин, вичерпний перелік яких передбачало цивільне законодавство Стародавнього Риму. Виникає природне запитання – в чому саме полягала сутність вищезгаданих розпоряджень?

Згідно з «substitutio vulgaris» заповідач мав право підпризначати спадкоємця, якого було призначено в 1-шу чергу, на випадок його неучасті в спадкуванні. Відповідно до «substitutio pupillaris» заповідач володів правом підпризначити спадкоємця своєму рідному сину, який є неповнолітньою фізичною особою, на випадок неприйняття ним спадщини. Згідно з «substitution quasi pupillaris» заповідачу надавалося право підпризначити спадкоємця своїй рідній дитині, яка була божевільною або не мала здатності складати заповіт.

Отже, як ми бачимо, «substitutio vulgaris» та «підпризначення спадкоємця», а також «субститут» і «підпризначений спадкоємець» мають чимало спільних ознак. Підтвердженням даного судження є те, що зміст заповіту може передбачати спеціальне розпорядження стосовно можливої заміни основного спадкоємця на випадок його неучасті його в спадкуванні з тих причин, вичерпний перелік яких закріплений відповідним законом. В такому випадку замість даної особи участь в прийнятті спадщини має право взяти підпризначений спадкоємець.

По-третє, терміни «субституція» і «субститут» отримали належне закріплення в доктрині спадкового права. Переконливими доказами наведеного судження є зміст багатьох дисертацій, монографій, статей, підручників та довідників. Їхні автори, до переліку яких, зокрема, належать, М. Барщевський, Д. Гедд, П. Нікітюк, З. Ромовська, В. Серебровський, Є. Харитонов, а також інші вчені, у вказаних працях прямо чи побічно обґрунтовують доцільність застосування в змісті ст. 1244 ЦК України, не лише термінів «підпризначення спадкоємця» і «підпризначений спадкоємець», а й термінів «субституція» та «субститут».

По-четверте, надійним підґрунтям всієї романсько-германської системи права є римське приватне право. Не стала винятком з даного правила й Україна. Зокрема, чинне законодавство нашої держави рецепіювало чимало термінів, які були відомі римському приватному праву. Зокрема, ЦК України, закріпив такі загальновживані поняття: «акцепт», «договір», «емфітевзис», «іпотека», «оферта», «суперфіцій» та інші. На жаль, юридичним термінам «субституція» і «субститут» не знайшлося місця у даному переліку. Такий крок вітчизняного законодавця виглядає дивним та малозрозумілим. Дану точку зору ми обґрунтовуємо тим, що термін «субституція» і «субститут» належать до переліку найзначиміших понять, які отримали належне закріплення в спадковому праві Стародавнього Риму.

Таким чином, враховуючи вищезазначені доводи, можна дійти висновку, що чинне законодавство нашої держави в частині спадкування за заповітом потребує невідкладних і суттєвих змін. На нашу думку, згадане коригування доцільно застосувати щодо з’ясування не тільки назв окремих розпоряджень, які мають спеціальний характер (наприклад, «підпризначення спадкоємця»), а й назв осіб, що можуть взяти безпосередню участь в прийнятті спадщини (наприклад, «підпризначених спадкоємців»). Враховуючи вказані судження, ми рекомендуємо вітчизняному законодавцю в змісті ст. 1244 ЦК України закріпити термін «субституція» нарівні з терміном «підпризначення спадкоємця», та термін «субститут» – нарівні з терміном «підпризначений спадкоємець». Після здійснення такого коригування зміст цього припису законодавчого акту буде акумулювати в собі нові положення. Наприклад, назва ст. 1244 ЦК України, з обов’язковим урахуванням запропонованих нами змін матиме такий вигляд: «Підпризначення спадкоємця (субституція)».

Як уже наголошувалося, змістом підзаконних актів взагалі не передбачено термінів «субституція» та «субститут». На нашу думку, наведена прогалина потребує беззаперечної ліквідації. Отже, враховуючи вищенаведені доводи, ми рекомендуємо вітчизняному законодавцю закріпити вищезгадані терміни в окремо взятих підзаконних актах. Така пропозиція, стосується, наприклад, абз. 2.4. п. 2 гл. 3 р. II Інструкції та абз. 4 п. 16 Постанови пленуму.