Ярослав Ковальчук

Основні легальні та доктринальні аспекти дії принципу свободи заповіту на прикладі підпризначення спадкоємця (субституції)

МОНОГРАФІЯ

Хмельницький

Видавець Стасюк Л.С.

2 012

УДК 347.6

ББК 67.304.8

К56

Рекомендовано до друку кафедрою правознавства Інституту політології і права Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, протокол № 7 від 28.11.2012р.

Рецензенти:

Салтовський І.О., доцент, кандидат філософських наук, завідувач кафедри правознавства Інституту політології і права Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;

Вєтров І.Г., заступник директора Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. П Драгоманова, кандидат історичних наук, доцент кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін.

Ковальчук Я.В.

К56 Основні легальні та доктринальні аспекти дії принципу свободи заповіту на прикладі підпризначення спадкоємця (субституції) – Хмельницький, Видавець ФО-П Стасюк Л.С., 2012. – 56 с.

ISBN 978-966-2758-00-9

У наведеній науковій розвідці досліджуються основні теоретичні та практичні аспекти принципу свободи заповіту на прикладі субституції. Зокрема, особлива увага звертається на проблемні положення наведеного заповідального розпорядження. До їхнього переліку, наприклад, належать з’ясування: доцільності терміну «субституція», підстав «субституції», порядку участі субститутів в спадкуванні, право заповідача на фідеікоміссарну субституцію, а також інші аспекти, змісту яких притаманний дискусійний характер.

Вказана праця адресована широкому колу читачів. Зокрема, вона може бути корисною викладачам, студентам, а також практичним працівникам, наприклад, суддям, адвокатам, прокурорам, співробітникам органів внутрішніх справ та іншим особам.

УДК 347.6

ББК 67.304.8

© Ковальчук Я.В., текст, 2012

© ФО-П Стасюк Л.С., макет,

ISBN 978-966-2758-00-9 дизайн, друк, 2012

Відомості про автора

Ярослав Ковальчук народився 22.04.1984 року в м. Гайсині на Вінниччині. 2001 року він закінчив місцеву загальноосвітню школу із золотою медаллю і цього ж року вступив за результатами співбесіди на юридичний факультет Київської державної академії водного транспорту імені Гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного, яку в 2006 році закінчив із відзнакою. Навчаючись на 5-му курсі вищевказаної академії він працював викладачем на юридичному факультеті коледжу морського і річкового флоту Київської державної академії водного транспорту імені Гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного.

2008 року Ковальчук Ярослав вступив на заочну форму відділу аспірантури Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені Михайла Петровича Драгоманова за спеціальністю «Цивільне право і процес», де нині завершує своє навчання. Тема його дисертаційного дослідження – «Обмеження свободи заповіту на прикладі обов’язкової частки в спадщині».

Ковальчук Ярослав займається науковою діяльністю. Зокрема, він досліджує проблемні аспекти цивільного права України та римського приватного права на прикладі інституту спадкування за заповітом (наприклад, свободи заповіту та її законодавчого обмеження за допомогою обов’язкової частки в спадщині).

Його наукові розвідки були опубліковані на сторінках різних фахових видань, до переліку яких, зокрема, належать: Часопис Київського університету права; Держава і право: Збірник наукових праць Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України; Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України та ін.

З 2009 року Ковальчук Ярослав викладає на кафедрі правознавства Інституту політології і права Національного університету ім. М. П. Драгоманова. У даному навчальному закладі читає студентам лекції з навчальних курсів: «Історія держави і права України», «Історія політичних і правових вчень», «Правове регулювання туристичної діяльності» й «Цивільне право України».

З 2012 року Ковальчук Ярослав окрім Інституту політології і права Національного університету ім. М. П. Драгоманова викладає ще в Інституті секретарів. У вказаному навчальному закладі він читає студентам лекції з трудового законодавства України.

Ковальчук Ярослав живе та працює в Києві.

СЛОВО АВТОРА

Пригадую, у квітні 2012 р., я, знаходячись в Інституті політології та права Національного педагогічного університету ім. Михайла Петровича Драгоманова, в якому маю за велику честь викладати, зустрів свого наукового керівника, доцента, кандидата філософських наук, завідуючого кафедри правознавства даного інституту Салтовського Івана Олександровича. Суть нашої цікавої розмови стосувалася змісту мого дисертаційного дослідження, тема якого звучить наступним чином: «Обмеження свободи заповіту в цивільному праві», а також методики викладання навчальних курсів «Історії політичних і правових вчень» та «Основ правознавства». Іван Олександрович, пильно подивившись на мене, задав мені таке запитання: «Ярославчику! Скажи мені, будь ласка, скільки в тебе є наукових публікацій, які опубліковані у виданнях, що затверджені Вищою атестаційною комісією?». «Я маю більше п’яти таких статей, Іване Олександровичу» – відповів я йому. «Дуже добре, хлопче». – сказав пан Салтовський. «Можливо, якщо Ваша ласка, Ви мені ще щось порадите надрукувати?» – запитав я в Івана Олександровича. Пан Салтовський, трохи подумавши, відповів мені : «Ярославе! Коли я йшов на захист свого дисертаційного дослідження, у мене були не лише наукові статті, що надруковані у фахових виданнях, а й 2 брошури! Ці праці істотно посприяли переконливому здобуттю мною наукового ступеня кандидата філософських наук». Дуже уважно вислухавши свого наукового керівника, я запропонував йому: «Іване Олександровичу! В мене є певні дослідження стосовно «субституції». Дане розпорядження передбачає чимало дискусійних питань, до переліку яких, наприклад, належать підстави субституції, участь субститутів в спадкуванні, фідеікоміссарна субституція, а також інші малоз’ясовані й нез’ясовані питання. Зміст останніх в обов’язковому порядку потрібно належним чином дослідити. З Вашого дозволу, пане Салтовський, я з цієї хвилини розпочну з’ясовувати суть проблемних аспектів субституції, яка є важливим структурним елементом принципу свободи заповіту». Іван Олександрович, привітно посміхнувшись, сказав мені: «Добре, Ярославе! Іди працюй! Нехай Тобі щастить, юначе!»

Згодом, в червні 2012 р., перебуваючи в Інституті секретарів, де я теж викладаю, мені трапилася вільна хвилинка. Тому, не бажаючи гаяти дорогоцінного часу, я продовжив працювати над написанням свого наукового дослідження! До мене підійшла одна з моїх найздібніших студенток – Чернявська Юлія. «Доброго дня, Вельмишановний Ярославе Вадимовичу!» – привіталася Вона. «О, привіт, Юля!» – відповів я. «Чим Ви зараз займаєтеся, пане Ярославе?» – запитала в мене студентка. «Пишу свою наукову розвідку про субституцію!» – відповів я Юлії. «А в чому саме полягає зміст вашої праці?» – поцікавилася в мене студентка. «Субституція – це одне з можливих різновидів заповідальних розпоряджень, суть якого полягає в здійсненні заміни спадкоємцю за заповітом на випадок неучасті останнього в прийнятті спадщини з причин, вичерпний перелік яких закріплений ЦК України, наприклад, смерті вищевказаної особи до моменту відкриття спадкової маси» – роз’яснив я Юлії. «Тепер мені все зрозуміло». – сказала студентка. «А скажи мені – чим Ти займаєшся?» – запитав я Юлію. «Проходжу навчальну практику в приватному видавництві». – відповіла студентка. «А що те видавництво друкує?» – я задав запитання Юлії. Різну літературу, зокрема й наукову (дисертації, монографії, підручники)». – відповіла студентка. «Повезло Тобі». – порадів я за Юлю. «А Ви теж свою працю будете видавати?» – запитала мене студентка. «Напевно, Юля». – відповів я її. «У Вас, пане Ярославе, все повинно вийти на «відмінно», от побачите» – запевнила мене студентка. «Дай, Боже, щоб так і сталося, Юля». – відказав я студентці.

Після таких зустрічей я зрозумів, що в мене є достатньо сил для написання наукової праці про субституцію. Тому я працював над вказаним дослідженням з невеликими перервами в період з червня 2012 р. по грудень 2012р.

На мою думку, дане наукове дослідження буде корисним для різних осіб. Під останніми я розумію не тільки викладачів і студентів вищих навчальних закладів, а й суддів, прокурорів, адвокатів та багатьох інших учасників суспільних відносин, які працюють в сфері юриспруденції. Переконаний, що не завадить дана праця й пересічним громадянам. Буду щиро вдячний своїм читачам за доброзичливі зауваження і конструктивні пропозиції щодо змісту вказаного наукового дослідження.

ВСТУП.

Право є одним з найвизначніших та найскладніших соціальних феноменів. Головне завдання його норм полягає в якісному регулюванні суспільних відносин.

Ґрунтовний аналіз будь-якої історичної форми вищевказаного феномену передбачає її злагоджену дихотомію. Суть останньої полягає в поділі права на дві взаємодіючі між собою сфери: приватну та публічну.

Серцевину приватного права утворюють торгове право та цивільне право. Останнє врегульовує особисті немайнові та майнові відносини, які у свою чергу ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, а також майновій самостійності їхніх учасників.

Однією з найдавніших та найосновоположніших підгалузей, які утворюють систему цивільного права, є спадкове право. Норми останнього, будучи консервативними, залишаються актуальними в кожній державі, враховуючи її нерозривний зв’язок останньої з правом власності, а також іншими речовими правами.

Зазначена підгалузь передбачає чимало питань, зміст яких є дискусійним. Предметом вказаної наукової розвідки нами було обрано окремі з них, а саме: основоположні легальні та доктринальні аспекти дії принципу свободи заповіту на прикладі розпорядження, яке називається «підпризначенням спадкоємця».

Актуальність даної праці обумовлюється певними життєвими обставинами. Зокрема, після довгоочікуваного проголошення Україною своєї незалежності, в житті більшості її громадян суттєво зросло значення приватної власності. Зміст останньої охоплює 3 юридичні правомочності, якими володіє власник, зокрема, право володіння, право користування, а також право розпорядження.

Суть останнього полягає в тому, що кожна особа має можливість визначати фактичну і юридичну долю того майна, яке вона набула в приватну власність. Наприклад, власнику надано право на розпорядження власною спадщиною шляхом складення свого заповіту. Зміст даного правочину може охоплювати чимало різноманітних розпоряджень. Як свідчить нам нотаріальна практика, до переліку останніх нерідко належить «підпризначення спадкоємця».

Таке заповідальне розпорядження передбачає чимало дискусійних питань, висвітленню та аналізу яких присвячено велика кількість наукових розвідок. Авторами вищевказаних праць є провідні вітчизняні та зарубіжні дослідники, до переліку яких, зокрема, належать Г. Амфітеатров, Б. Антімонов, Г. Аюбов, М. Барщевський, А. Богданова, В. Бондарєв, Л. Брукацький, В. Васильченко, М. Ватман, А. Гедд, К. Граве, М. Гордон, С. Гришаєв, В. Гущин, Є. Данілов, Д. Дождєв, В. Долинська, Є. Драгнєвич,В. Дроніков, Е. Ейдінова, Г. Жаркова, І. Жилінкова, Ю. Заіка, О. Зайцев, Т. Зайцева, Р. Закіров, В. Ігнатенко, В. Інцас, О. Йоффе, Т. Коваленко, П. Крашенніков, І. Корнєєва, З. Крилова, О. Кутузов, Є. Кухарєв, Р. Майданик, В. Макарчук, М. Мельник, З. Мозжухіна, О. Нелін, П. Нікітюк, М. Панченко, О. Підопригора, К. Побєдоносцев, І. Покровський, М. Проніна, А. Рубанов, С. Русу, Є. Рябоконь, В. Рясенцев, В. Серебровський, Л. Смоліна, А. Солоділов, М. Телюкіна, Ю. Толстой, Є. Флейшіць, Є. Фурса, С. Фурса, Є. Харитонов, Б. Хаскельберг, В. Хвостов, К. Храмцов, В. Чуйкова, І. Шахрайчук, Л. Шевчук, С. Шимон, К. Ярошенко, а також інші вчені.

Чимало зі вказаних наукових розвідок були написані в дореволюційну добу і в період перебування України в складі СРСР. Але завдяки глибокому рівню вищевказаних досліджень та високому науковому авторитету їхніх авторів, вони, незважаючи на певну давність свого написання, а також істотним змінам, яким вдалося відкоригувати зміст спадкового законодавства нашої держави, залишаються надзвичайно актуальними і в наш доволі неординарний час.

В даній науковій праці ми ставимо за мету розкрити суть окремих питань. До переліку останніх, на наше переконання, доцільно включити такі аспекти: 1). доцільність застосування юридичних термінів «субституція» і «субститут»; 2). перелік осіб, які володіють правом на субституцію. 3). доцільність права на субституцію; 4). правове регулювання, зміст, форма й підстави субституції; 5). суб’єктний склад, а також умови і порядок участі субститутів у спадкуванні; 6). доцільність права на підпризначення субститутів, а також права на фідеікоміссарну субституцію; 7). ліміти субституції; 8). практичне значення субституції і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в частині вказаного заповідального розпорядження.

ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Правове регулювання підпризначення спадкоємця (субституції).

Спадкове право є однією з найдавніших і найосновоположніших підгалузей, які утворюють систему цивільного права. Її норми, здійснюючи відображення ціннісних орієнтирів та моральних засад, водночас створюють надійні механізми охорони певних благ як майнового, так і немайнового характеру [34, с. 40].

Учасники суспільних відносин, що регулюються нормами цивільного права, володіють певним правовим статусом. Останній включає в себе різні за змістом цивільні права та цивільні обов’язки. Вказані елементи перебувають в нерозривній єдності одне з одним.

Як нам відомо, надійною підставою виникнення цивільних прав і цивільних обов’язків є різні юридичні факти. До переліку останніх, наприклад, належить заповіт, який, будучи одностороннім правочином, пов'язаний з особою, що іменується заповідачем.

Зміст цивільного законодавства України закріплює за вказаним суб’єктом чимало різних майнових та немайнових прав. Зокрема, він має можливість визначити юридичну долю того майна, яке йому вдалося набути у приватну власність, шляхом складання свого заповіту на користь тих чи інших осіб.

Текст наведеного правочину може включати чимало різних розпоряджень. Зокрема, заповідач має право не лише визначити обсяг заповіданої спадщини і назвати її спадкоємців, а й вчинити велику кількість інших правомірних дій, наприклад, встановити так зване «підпризначення спадкоємця».

Надійним підґрунтям належної реалізації заповідачем таких розпоряджень є їхнє ефективне правове регулювання. Останнє в свою чергу повинне відбуватися за допомогою певних нормативно-правових актів, які в свою чергу поділяються на дві великі групи. Про що саме йде мова?

До складу 1-ої групи вказаних нормативно-правових актів належать закони. Прикладами останніх є Конституція України, яка була прийнята на 5-ій сесії Верховної Ради України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР (надалі – Конституція), Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (надалі – ЦК України).

Склад 2-ої групи вищезгаданих нормативно-правових актів утворюють підзаконні акти. До переліку останніх, наприклад, належать Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5 (надалі – Інструкція), Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30.05.2008р. № 7 (надалі – Постанова Пленуму).

Кожен з вищезазначених нормативно-правових актів відіграє істотну роль в правовому регулюванні одного з можливих заповідальних розпоряджень, яке має назву «підпризначення спадкоємця». Що саме мається на увазі?

Конституція України за своєю суттю є головним законом нашої держави. Його зміст передбачає найбільш важливі положення з різних галузей права, зокрема, кримінального, податкового, екологічного, житлового, земельного, фінансового, господарського, адміністративного та ін. Не стало винятком з даного правила й цивільне право. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожна людини володіє правом володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1].

Зміст вказаної норми права в частині правомочності особи розпорядитися майном, власником якого вона є, роз’яснюється іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 317, ч. 1-2 ст. 319, ст. 1233 і ч. 1 ст. 1234 ЦК України [2], а також ч. 1-2 гл. 3 р. II Інструкції [3] й абз. 1 п. 16 Постанови Пленуму [4] за заповідачем закріплено право на складення свого заповіту.

Зміст наведеного правочину може включати в себе чимало розпоряджень. Зокрема, заповідач має можливість не тільки розподілити між спадкоємцями майно, яке він набув у власність, а й вчинити чимало інших правомірних дій. Наприклад, зміст заповіту може охоплювати «підпризначення спадкоємця». Вказаний елемент свободи заповіту регулюється ст. 1244 ЦК України [2].

Але треба наголосити на тому юридичному факті, що на превеликий жаль, наведене заповідальне розпорядження взагалі не передбачене підзаконними актами. Зокрема, в Інструкції [3] та в Постанові Пленуму [4] відсутні норми права, зміст яких закріплював би «підпризначення спадкоємця».