5. Дав досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу, започаткував поділ капіталу на основний та оборотний.

Розглядаючи капітал в уречевленій формі, Ф. Кене писав про те, що останній — це не гроші, а ті засоби виробництва, за допомогою яких створюється "чистий продукт". Гроші уче­ний аналізував як засіб полегшення обміну товарів. Він доримувався думки, що накопичення грошей утворює "без­плідне багатство", оскільки їх вилучення з обігу перешко­джає нормальному кругообігу товарів та доходів.

Ф. Кене вперше в економічній науці виокремив два види витрат — разові та поточні. Досліджуючи продуктивний ка­пітал, що функціонує у сільському господарстві, вчений виділив:

• "щорічні аванси", або щорічні витрати (на насіння, засоби існування робітників тощо);

• "первинні аванси", або разові витрати (на сільськогосподарський інвентар, будівлі, худобу тощо).

Зазначивши, що для відшкодування першого виду витрат не потрібно залучати гроші ззовні, оскільки вони відшкодовуються при продажу сільськогосподарської продукції, Ф. Кене писав про те, що "первісні аванси" є разовими затратами, які здійснюються на багато років наперед.

6. Здійснив геніальну спробу проаналізувати процес відтворення та обігу всього суспільного продукту з метою ви­явлення головних народногосподарських пропорцій економічного розвитку. Принагідно зазначимо, що саме Ф. Кене вперше в історії економічної науки впровадив у науковий вжиток термін "відтворення суспільного продукту", розме­жував його вартісну і натуральну форми, відокремивши по­няття "капіталу" та "доходу".

Економічна таблиця Ф. Кене втілила в собі основні положен­ня учення фізіократів і стала першою моделлю процесу суспіль­ного відтворення. Учений показав, що основу економічного життя суспільства становить постійне відновлення кругообігу сукупного суспільного продукту, який виробляється, розподіляється і об­мінюється між класами таким чином, що створюються передумови для продовження їх діяльності знову і знову (рис. 4.2).

Узявши за вихідний пункт відтворення кінець сільськогоспо­дарського року, Ф. Кене виходив з того, що капітал фермерів складається із двох частин:

1. "первинних авансів" у 10 млрд ліврів, які слугують протя­ гом 10 років. Відтак щорічно одна десята частина їх вартості (1 млрд ліврів) входить до складу річного продукту;

2. "щорічні аванси" у сумі 2 млрд ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, заробітна плата найманих робітників тощо. Ця частина капіталу служить один рік і її вартість повністю відшкодовується.

Крім перенесеної капітальної вартості у сумі 3 млрд ліврів у вартість річного продукту фермерів Ф. Кене включив вартість ви­робленого за рік "чистого продукту" — 2 млрд ліврів. Таким чином, вартість річного сільськогосподарського продукту склала 5 млрд ліврів. За своєю натуральною формою це насіння і продовольство (4 млрд ліврів), а також сировина для промисловості (1 млрд ліврів).

До складу сукупного суспільного продукту вчений включив також вартість продукту, виробленого "безплідним" класом (2 млрд ліврів). За натуральною формою це промислова продукція. У ре­зультаті вартість сукупного суспільного продукту становила 7 млрд ліврів.

Крім того в "Економічній таблиці" Ф. Кене на початок аналі­зу землевласники мають 2 млрд ліврів орендної плати, отриманої від фермерів. Ці гроші вчений не включав до складу сукупного суспільного

Рис.4.2. Економічна таблиця Ф.Кене

капіталу, розглядаючи їх як засіб, який опосередко­вує рух сукупного суспільного продукту.

Аналіз кругообігу річного продукту дав змогу Ф. Кене виділи­ ти 5 взаємопов'язаних між собою актів (табл. 4.2), які завершу­ються відшкодуванням використаних фондів та створенням не­ обхідних передумов для відновлення виробництва. Таким чином, учений довів, що дотримання певних пропорцій забезпечує без­перервність процесу відтворення та утримує економіку в стійкій рівновазі.

Необхідно взяти до уваги, що теоретичний аналіз процесу відтво­рення, здійснений Ф. Кене, був спрощеним, оскільки учений:

• єдиним продуктивним класом уважав клас фермерів, який орендує землю у землевласників, володіє капіталом і здійснює товарне виробництво;

• абстрагувався від процесу нагромадження, аналізуючи про­сте відтворення, умови, за яких "культура, багатство і насе­лення залишаються у тому ж стані, не зазнаючи ні зростан­ня, ні скорочення"²⁷;

• ігнорував вплив міжнародної торгівлі на відтворення, яке здійснюється у національному масштабі, а також обмін, який відбувається у межах одного класу;

• досліджував економіку за умов "природного порядку": віль­ної конкуренції, еквівалентного обміну та стабільності цін.

Яким чином вся сума річного продукту... землі розподіляється між трьома названими вище класами і яким чином праця непродук­тивного класу тільки відшкодовує вартість власного споживання, аніскільки не збільшуючи вартості цієї загальної суми, — це в де­кількох арифметичних таблицях показує Ф. Кене, дуже талановитий і глибокий творець цієї теорії. Перша з цих таблиць, яку, з огляду на її важливість, він спеціально виділяє, назвавши її "Економічною таб­лицею", зображує, як, за його припущенням, відбувається цей роз­поділ за найповнішої свободи, а отже, й найвищого добробуту, коли річний продукт досягає таких розмірів, що дає найбільший можли­вий чистий продукт, г коли кожен клас отримує належну йому частку з усього річного продукту. Наступні таблиці показують, як, на його думку, цей розподіл відбувається за існування обмежень і утисків, коли клас землевласників, або безплідний і непродуктивний клас, користується більшим заступництвом, ніж клас хліборобів, і коли той або той із них зазіхають на більшу частину частки, що мала належати цьому продуктивному класові. Кожне таке посягання, кожне порушення цього природного розподілу, що встановлюється за найповнішої свободи, згідно з цією теорією, неминуче мають із року в рік більшою або меншою мірою знижувати вартість і загальні розміри річного продукту й неминуче вести до поступового змен­шення дійсного багатства та доходу суспільства.

А. Сміт

Водночас завдяки геніальній спробі аналізу процесу відтворен­ня на макроекономічному рівні "Економічна таблиця" Ф. Кене стала справжнім проривом у світовій економічній науці, за­початкувавши:

— економічне моделювання, створення макромоделей, які відображають умови та головні пропорції суспільного відтво­рення;

-— макроаналіз на основі використання агрегованих показників та об'єднання численних актів купівлі-продажу на рівні на­ціонального господарства в цілому;

— осмислення економічної ролі капіталу як необхідної осно­ви безперервного функціонування національної економіки.

Таблиця 4.2. Аналіз економічної таблиці Ф.Кене

Акти кругообороту	Продуктивний клас	Землевласники	Непродуктивний клас
На початок кругообороту	Має продовольства і насіння на 4 млрд. ліврів та сировини на 1 млрд ліврів (всього 5 млрд ліврів), з яких 2 млрд ліврів становлять «щорічні аванси», які не надходять в обмін	Мають 2 млрд ліврів ренти, отриманої за попередній період	Має промислової продукції на 2 млрд ліврів
1-й акт	О тримує від На 1 млрд з емлевласників ліврів у фер- 1 млрд ліврів мерів продук- на продукти ти харчування харчування
2-й акт		Н а 1 млрд ліврів Отримує від зем- к упують промис- левласників лові товари у не- 1 млрд ліврів за продуктивного промислові това- класу ри
3-й акт	Отримує від непро- На 1 млрд ліврів ку- д уктивного класу пує у фермерів 1 млрд ліврів за продукти харчування продукти харчування
4-й акт	К упує на 1 млрд ліврів Отримує 1 млрд п ромислову продукцію ліврів від фермерів у непродуктивного за промислову про- класу дукцію
5-й акт	О тримує 1 млрд ліврів Купує на 1 млрд в ід непродуктивного лівроів сировину у класу за сировину фермерів
На кінець кругообігу	Має «щорічні аванси» на 2 млрд ліврів і промислову продукцію на 1 млрд ліврів, необхідні для початку нового виробництва, а також 2 млрд ліврів для сплати оренди	Отримали продовольства на 1 млрд ліврів і промислових товарів на 1 млрд ліврів	Має необхідні життєві засоби (1 млрд ліврів) та сировину (1 млрд ліврів) для того, щоб знову розпочати виробництво

Із своєї відтворювальної концепції Ф. Кене виводив досить радикальну економічну програму, спрямовану на подолання за­непаду сільського господарства шляхом упорядкування системи оподаткування, обмеження державного втручання в економіку, забезпечення свободи внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

У збірнику "Фізіократія", який видавався Дюпоном де Немуром, у 1767 р. була вміщена стаття Ф. Кене "Загальні правила економічного управління сільськогосподарською державою", в котрій вчений виклав тридцять правил, які у концентрованій формі відобразили сутність фізіократичної проблематики. Серед них варто виокремити такі:

• влада монарха має опиратися на пізнання законів "природ­ного порядку", який є найприйнятнішим для людини і су­спільства;

• король повинен проводити політику підтримки сільського господарства, оскільки земля є єдиним джерелом багатства, яке здатна примножити лише сільськогосподарська праця;

— найкраще для королівства — бути населеним багатими землеробами;

— необхідно нарощувати ринки збуту сільськогосподарської продукції шляхом будівництва нових доріг та інших шляхів сполучення;

— немає потреби у зниженні цін, оскільки "низька ціна на продук­ти харчування викличе зниження заробітної плати населення, зменшить його добробут, дасть менший обсяг роботи, скоротить прибуткові види діяльності і зведе дохід нації до нуля"²⁸;

— необхідно забезпечити свободу внутрішньої та зовнішньої торгівлі зерном, оскільки "найнадійніша, найдієвіша і найвигідніша для народу та держави політика в галузі внутріш­ньої та зовнішньої торгівлі полягає у повній свободі конку­ренції"²⁹ тощо.

Відстоюючи необхідність звільнення від податків фермерів, ремісників та селян, Ф. Кене виходив з того, що джерелом опо­даткування має стати єдиний істинно економічний "надлишок" — земельна рента, яку отримують землевласники. "Власники, король і вся нація, — писав учений, — дуже зацікавлені у встановленні податку, який повністю лягатиме на дохід від землі, оскільки будь-яка інша форма оподаткування суперечила б природному поряд­ку, була б шкідливою і для відтворення, і для самого податку..."³⁰.

Ідеї Ф. Кене набули подальшого розвитку у працях його по­слідовників. Серед них слід особливо виділити Анна Робера Жака Тюрго (1727—1781) — відомого державного діяча, оригінального французького дослідника, який не лише пропагував ідеї фізіо-кратизму, але і розвинув їх, зробивши цілий ряд важливих нау­кових відкриттів. Свої економічні ідеї вчений виклав у лаконічній роботі "Роздуми про створення і розподіл багатства" (1766), пред­ставленій у вигляді 100 коротких тез, у творі "Цінність та гроші" (1769) та ін.

У цих працях А. Тюрго:

• Проголосив землеробство істинним джерелом "чистого про­ дукту", зазначивши, що праця у сільському господарстві "є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату"³¹.

• Засудив політику протекціонізму, відстоюючи принципи свободи економічної діяльності.

• Виклав учення про цінність, пов'язуючи останню зі здат­ністю речей задовольняти людські потреби. Виходячи із взаємовигідності обміну, який забезпечує спільномірність по­ треб, А. Тюрго стверджував, що цінність є "вираженням міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань"³².

Відмовившись від трудової теорії вартості та пошуку абсолют­ної міри цінності, вчений розглядав "природну ціну" як відносну величину, яка не має внутрішньої субстанції і визначається на основі суб'єктивних оцінок продавців і покупців. У своїй праці "Цінність та гроші" (1769) він виокремив поняття "цінність зна­чення" (цінність речі для конкретної людини, яка існує лише в її голові) та "мінова цінність", яка реально виявляється в обміні, не має абсолютної одиниці виміру і завжди є величиною відносною. Трактуючи обмін як взаємовигідний процес, учений зазначав, що мінові пропорції виявляються у процесі торгу через зістав­лення інтенсивностей потреб учасників обміну. Відтак він висунув ідею корисності як субстанції цінності майже за 100 років до виникнення маржиналізму. Водночас учений наголошував на тому, що суб'єктивно кожен з учасників угоди отримує більше, ніж віддає, оскільки виходить із власної оцінки того чи іншого блага.

• Здійснив першу в історії економічної думки спробу сфор­мулювати закон спадної родючості ґрунтів, згідно з яким кожне додаткове вкладення капіталу (праці) у землю пов'я­зане зі зниженням віддачі.

. • Поглибив започатковане фізіократами трактування кла­сової структури суспільства. А. Тюрго вперше в історії еко­номічної думки поділив виробників (землеробів, промисловців) на підприємців, які здійснюють аванси, і найманих робітників, які отримують заробітну плату. Розглядаючи ощадливість як основу нагромадження капіталів, учений писав про те, що поділ суспільства на підприємців та найманих робітників розвинув­ся поступово як результат бережливості одних та марнотрат­ства інших. На думку французького дослідника, "простий ро­бітник, який володіє тільки своїми руками і ремеслом, має лише стільки, за скільки йому щастить продати свою працю"³³.

Видатний французький державний діяч, філософ-просвітник, економіст, прихильник фізіократизму Тюрго Анн Робер Жак, ба­рон д'Ольн (1727—1781). Був вихідцем із ба­гатої нормандської сім'ї, яка мала вікові тра­диції державної служби ("дворянство мантії"). А. Тюрго здобув ґрунтовну духовну освіту, оскільки він був третім сином у сім'ї і за тра­дицією його майбутнє було пов'язане з церк­вою. Він блискуче навчався у Паризькій се­мінарії та на теологічному факультеті Сорбонни, знав шість мов, виявляв інтерес до багатьох наук, захоплювався філософією, політичною економією тощо. Під впливом ідей просвітництва французький мислитель відмовився від духовної кар'єри.

Як і Ф. Кене, А. Тюрго активно співпрацював з французькими просвітниками, підготував кілька філософських та економічних ста­тей для "Енциклопедії" Дідро, опублікував ряд творів з мовознав­ства, філософії історії, географії, політики. Вчений першим впро­вадив у науковий вжиток термін "прогрес" як розвиток більш дос­коналого із менш досконалого. Найбільш відомі економічні праці французького дослідника: "Похвальне слово Венсану де Гурне" (1759), "Роздуми про створення і розподіл багатства" (1766), "Ли­сти про свободу торгівлі зерном" (1770), "Цінність та гроші" (1769) та ін.

А. Тюрго був не лише глибоким мислителем, але і відомим дер­жавним діячем. Він займав високу судову посаду в Паризькому пар­ламенті (1752—1761), був інтендантом у Ліможі (1761—1774), міністром (генеральним контролером) фінансів при Людовику XVI (1774—1776). Намагаючись втілити у життя фізіократичні ідеї, він підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, спря­мованих на оздоровлення фінансів та вдосконалення податкової системи (збільшення розміру оподаткування доходів від земельної власності і зменшення податків з доходів від занять торгівлею та промисловою діяльністю, скорочення витрат на утримання королів­ського двору тощо); ліквідацію феодальних обмежень (відміна ре­місничих цехів і гільдій, дорожніх повинностей для селян, впрова­дження вільної торгівлі зерном, борошном) тощо. Однак ці прогре­сивні перетворення викликали невдоволення феодальної знаті, яка примусила короля скасувати впроваджені А. Тюрго реформи, відпра­вивши міністра у відставку. Його ідеї були реалізовані лише через 15 років, під час Великої французької революції.

Водночас прибуток підприємців А. Тюрго вважав цілком пра­вомірним, оскільки, авансуючи капітал, без якого не можливе жодне виробництво, вони отримують плату за "працю, турботу, ризик". Однак виокремивши промисловий і торговельний прибу­ток, А. Тюрго трактував останні як вирахування із "чистого про­дукту" землеробства, не відступаючи таким чином від базових засад фізіократизму.

* Обґрунтував правомірність існування позичкового про­цента виходячи із втрат, яких зазнає певний час кредитор, надаючи позику. Вчений порівнював "тимчасову ренту" (по­зичковий процент) і "вічну ренту" (земельну), виводячи пер­ший із другої. Виходячи з того, що позичкодавці могли пе­ретворити свої капітали на земельну власність, вчений ствер­джував, що їх гроші мають приносити дохід, еквівалентний тому, який би вони могли мати від купівлі землі.

Економічні ідеї фізіократів, засновані на спробах охопити всю систему економічних закономірностей суспільного життя, були плідними для багатьох поколінь дослідників.

Непрямий вплив фізіократів на сучасний стан у галузі економіч­ної теорії був дуже великим. По-перше, чіткість і логічна перекон­ливість їх доказів привели до того, що вони значним чином вплину­ли на подальше мислення. І, по-друге, основним мотивом їх дослі­дження не було, як це відбувалося з більшістю їх попередників, збільшення багатства купців і поповнення скарбниці королів: вони прагнули зменшити страждання і приниження, які несла крайня зли­денність. Таким чином, вони надали економічній теорії її сучасну мету пошуку таких знань, які можуть підвищити якість людського життя.

А. Маршалл

Значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки спра­вили сформульовані у рамках фізіократизму положення стосовно:

• природної закономірності суспільного життя, розвитку еко­номіки за об'єктивними законами;

• необхідності переміщення дослідження природи багатства зі сфери обігу у сферу виробництва;

• розмежування продуктивної та непродуктивної праці;

• дослідження капіталу, його структури та ролі у суспільному виробництві та відтворенні;

• аналізу кругообігу суспільного продукту, виявлення голов­них передумов та пропорцій суспільного відтворення;

• необхідності утвердження принципів економічного лібералі­зму та фритредерства.

Ідеї фізіократів знайшли продовження у теорії загальної рин­кової рівноваги, макроекономіці, дослідженнях міжгалузевого балансу, теорії граничної корисності та інших напрямках еконо­мічної науки XIX та XX століть.

Теорія фізіократів, за всіх її недоліків, мабуть, найбільше на­ближається до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих досі. Через це вона цілком заслуговує на увагу кож­ного, хто бажає досліджувати принципи цієї дуже важливої науки. Щоправда, зображуючи працю, що витрачається в хліборобстві, як єдину продуктивну працю, вона обстоює, мабуть, занадто вузькі та обмежені погляди, проте, оскільки вона визнає, що багатство народів полягає не в непридатних для споживання грошах, а в пред­метах споживання, які кожного року відтворює праця суспільства, оскільки вона визнає повну свободу єдиним дійсним засобом для забезпечення якомога більших розмірів цього щорічного відтворен­ня, остільки її вчення, треба думати, з усіх поглядів є так само істин­ним, як і шляхетним та ліберальним. А. Сміт

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Основні терміни і поняття

Класична школа політичної економії. Концепція "природного по­рядку". Економічний лібералізм. "І-аіззегтаіге". Трудова теорія вар­тості. Природна ціна. Ринкова ціна. Фізіократія. Чистий продукт. Продуктивна і непродуктивна праця. Продуктивний клас. Без­плідний клас. Первинні й щорічні аванси. Відтворення суспільно­го продукту. Економічна таблиця Ф. Кене.

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте історичні умови виникнення класичної політич­ної економії.

2. Чим відрізняється методологія класиків від методологіч­них підходів меркантилістів?

3. Охарактеризуйте відомі вам підходи до періодизації ево­люції класичної політичної економії.

4. Як розвинув методологію економічних досліджень В. Петті?

5. У чому виявилась своєрідність економічних ідей П. Буагільбера?

6. Проаналізуйте спільні риси та відмінності економічних поглядів В. Петті та П. Буагільбера.

7. Охарактеризуйте основні положення учення фізіократів.

7. У чому полягає наукове значення економічної таблиці Ф. Кене?

7. Як А. Тюрго розвинув учення фізіократів?

10. Які нові економічні категорії були впроваджені у науковий вжиток на першому етапі еволюції класичної політичної еко­номії?

Першоджерела

1. Буагильбер П. Рассуждения о природе богатства, денег и налогов. — Горький: ГГУ им. Н.И. Лобачевского, 1973.

2. Кенз Ф. Избранные экономические произведения. — М.:Соцзкгиз, 1960.

3. Кенз Ф. Физиократия, 1767 // 25 ключевих книг по экономике. — Изд-во "Урал-LTD", 1999. — С. 31—52.

4. Маркс К. Капітал. — Т. 4 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. —2-ге вид. — К.: Держ. вид-во політ, літ. УРСР, 1963. — Т. 26.

5. Петти В. Трактат о налогах и сборах // Петти В., Смит А., Риккардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Соч. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. — С. 5—78.

6. Петти У. Экономические и статистические работы. — М.:Соцэкгиз, 1940.

7. Тюрго А.Р. Избранные экономические произведения. — М.:Соцэкгиз, 1961.

Рекомендована література

1. Аникин А.В., Аникин В А. Уильям Петти. — М.: Зкономика, 1986.

2. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. —К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. — С. 43—48.

3. Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.:Мысль, 1988. — Т. 1, гл. 21—23.

1. Дроздов В.В. Франсуа Кенз. — М.: Зкономика, 1988.

4. История экономических учений / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2000. — Гл. 3.

5. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учеб. Для вузов. — М.: ИНФРА-М, 1999. — Темы 4, 5.

1 Маркс К. Капитал. — Т. 1 // Маркс К., Знгельс Ф. Сочинения. — 2-е изд. — С. 89.

2 Там же.

3 Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. — С. 143.

4 Петти В. Экономические и статистические работы. — М.: Соцзкгиз, 1940. — С. 165.

5 Там же. – С.156.

6 Там жне.

7 Антология зкономической классики: В 2 т. — М.: МП "Зконов", 1991—1992. —Т. 1. — С. 13.

8 Петти В. Трактат о налогах и сборах // Классика зкономической мьіс- ли: Соч. — М.: Изд-во ЗКСМО-Пресс, 2000. — С. 36.

9 Петти В. Трактат о налогах и сборах // Классика экономической мысли: Соч. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. — С. ЗО.

10 Петти В.Экономические и статистические работы. — М.: Соцзкгиз, 1940. — С. 40.

11 Там же.

12 Там же. – С.70-71.

13 Петти В. Трактат о налогах и сборах // Классика экономической мыс- ли: Соч. — М.: ЭКСИМО-Пресс, 2000. — С. 31.

14 Там же.

15 Там же.

16 Антология экономической классики: В 2 т. — М.: МП "Эконов", 1991-1992. — Т. 1. — С. 13.

17 Цит. За: Всемирная история экономической мысли: В 6 т. – М.: Мысль, 1987. – Т. 1. – С.437.

18 Цит. за: Майбурд Е. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. — М.: Дело: Вита-Пресс, 1996. — С. 118.

19 Цит. За: Всемирная история экономической мысли: В 6 т. – М.: Мысль, 1987. – Т. 1. – С.438.

20 Кенз Ф. Физиократия // 25 ключевых книг по экономике. — Изд-во "Урал-LTD", 1999. — С. 31.

21 Кенз Ф. Избранные экономические произведения. — М., 1969. — С. 351.

22 Кенз Ф. Физиократия // 25 ключевых книг по экономике. — Изд-во "Урал-LTD", 1999. — С. 34.

23 Там же. – С.145.

24 Кенз Ф. Избранные экономические произведения. — М., 1969. — С. 145.

25 Там же. – С.223.

26 Там же. С.360.

27 Кенз Ф. Физиократия // 25 ключевых книг по экономике. — Изд-во "Урал-LTD", 1999. — С. 46.

28 Кенз Ф. Физиократия // 25 ключевых книг по экономике. — Изд-во "Урал-LTD", 1999. — С. 46.

29 Там же.

30 Кенз Ф. Избранные экономические произведения. — М.: Соцэкгиз, 1969. — С. 363.

31 Там же. – С.98.

32 Там же.

33 Там же. – С.78.