4.1.4. Економічне учення фізіократів

Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки — школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. рhsis — при­рода, kratos — влада). У назві школи відобразилась її централь­на ідея — вивчення основ природного порядку в економіці.

Услід за П. Буагільбером фізіократи виступили з різкою кри­тикою принципів меркантилізму та політики кольберизму, спря­мованої на розвиток мануфактурного виробництва при повному ігноруванні інтересів сільськогосподарських виробників, які по­терпали від збереження феодальних відносин на селі та протек­ціонізму.

Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694— 1774), який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну програму. Ідеї Ф. Кене підтримували та розвивали: Віктор Рікеті Мірабо (1715—1789), П'ер Самюель Дюпон де Немур (1739—1817), Поль П'єр Мерсьє де Ла Рів'єр (1720—1793), Венсан де Гурне (1712—1759), Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) та інші.

Термін "фізіократи" з'явився не відразу. Французькі дослід­ники називали себе економістами і були першими, хто впрова­див у широкий вжиток назву нової професії. Поняття "фізіокра­тія" ввів Дюпон де Немур, щоб виразити суть створеної ним теорії. Пізніше саме воно стало назвою нової школи.

Розкіш французького двору і привілеї вищих класів, які зруй­нували Францію, демонстрували найгірший бік штучної цивілізації і примушували вдумливих людей прагнути до більш природного ста­ну суспільства. Юристи, серед яких знаходилась більша частина кращих моральних та інтелектуальних сил країни, були сповнені поваги до "природного закону", який розроблявся юристами школи стоїків пізньої Римської імперії, а в міру наближення століття до свого завершення сентиментальне захоплення "природним" жит­тям американських індіанців, розпалене Руссо, стало справляти вплив на економістів. Скоро вони отримали назву "фізіократи", або при­хильники, прибічники природного закону; ця назва пішла від назви книги Дюпона де Немура "Фізіократія, або Природна конституція найбільш вигідного управління людським родом", яка була опублі­кована у 1768 р. Можна зазначити, що їх ентузіазм стосовно сільсько­го господарства, а також природності й простоти сільського життя частково був запозичений у їхніх вчителів із школи стоїків. А. Маршалл

Найважливіші ідеї вчення фізіократів:

1. Різка критика меркантилізму. На противагу меркантилі­стам, які досліджували переважно проблеми сфери обігу, фізіократи зосередили свою увагу на сфері виробництва. Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступи­ ли з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концеп­цію економічного лібералізму, концентрованим вираженням якої став знаменитий принцип "laissez faire".

Вважається, що принцип економічного лібералізму, пов'яза­ний з ідеєю повної економічної свободи " laissez faire, laissez passer" ("лесе фер, лесе пасе", буквально: "хай все іде як іде"), першим сформулював представник школи фізіократів Венсан де Гурне, який у 1758 р. виступив з закликом до свободи підприєм­ницької діяльності, невтручання держави в економічне життя та за­безпечення недоторканності приватної власності. Гурне — автор кількох доповідних записок уряду Франції. Він ніколи не публікував­ся. Про його ідеї та роль у розвитку вчення фізіократів стало відомо після смерті французького дослідника, коли його друг А. Тюрго опуб­лікував статтю "Похвальне слово Венсану де Гурне"(1759).

2. Теорія "природного порядку", пов'язана з визнанням об'єк­тивного та закономірного характеру розвитку ринкової еко­номіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі та недоторканності приватної влас­ності. У зв'язку з цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує "при­родний порядок", завдаючи шкоди суспільному відтворенню.

3. Концепція "чистого продукту". Під чистим продуктом фізіократи розуміли отриманий у землеробстві надлишок про­дукції, що перевищує витрати виробництва. Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею зав­дяки природній родючій силі. На думку французьких дослід­ників, отримати цей дар можна лише у сільському госпо­дарстві. Відтак лише землеробська праця, пов'язана з реаль­ним фізичним приростом матерії, проголошувалась про­дуктивною, а джерелом суспільного багатства і процвітан­ня нації вважалось сільське господарство. Всі інші галузі, на думку фізіократів, були корисними, але не продуктивни­ми, оскільки в них відбувався не приріст чистого продукту, а лише зміна його форми або просторове переміщення. Єдиною формою чистого продукту проголошувалась рента.

4. Класовий поділ суспільства. Відповідно до концепції "чисто­го продукту" фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на класи, взявши за основу економіч­ний критерій: участь великих соціальних груп у створенні та розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили продуктивний (землероби) та непродуктивний (ремісники, торговці) класи та клас землевласників. Очевидною істиною для французьких дослідників було те, що продуктивною є лише праця, прикладена до землі. Тому діяльність усіх не зайнятих землеробською працею вони трактували як "без­плідну", таку, що не створює нового багатства і відіграє у суспільстві допоміжну, обслуговуючу роль.

Засновником нової наукової школи був відомий французький економіст XVIII ст. Франсуа Кене (1694—1774). Його економічні погляди знайшли відображення у славнозвісній "Економічній таблиці", яка вийшла друком у 1758 р., а також у працях "За­гальні принципи економічної політики держави" (1760), "Про торгівлю" (1760), "Аналіз економічної таблиці" (1766), "Діалог про ремісничу працю" (1766), "Зауваження стосовно грошового процента" (1766) та ін.

Видатний французький економіст Фран­суа Кене (1694—1774) народився у сім'ї дрібного землевласника з передмістя Версалю. Він рано втратив батька і змалечку був вимушений привчатись до самостійного жит­тя. Був дуже наполегливим та здібним до навчання, зарекомендував себе геніальним самоучкою. У п'ятнадцятирічному віці Ф. Кене зацікавився медициною. З метою освоєння професії медика він переїхав до Парижа, де влаштувався на роботу, а у вільний час слухав лекції у медичній школі.

Одержавши медичну освіту та звання хірурга (1723 р.), Ф. Кене почав вдало практикувати недалеко від Парижа і невдовзі прославив­ся. Це дало йому змогу у 1734 р. стати домашнім медиком герцога Віллеруа, згодом (у 1749 р.) особистим лікарем мадам Помпадур, а з 1752 р. — лейбмедиком короля Людовика XV. Оселившись на антресолях Версальського королівського палацу, Ф. Кене успішно продовжував за­йматись медичною практикою. Серйозні наукові роботи в галузі ме­дичних наук сприяли зміцненню його авторитету в цій сфері. Прихильність короля виявилась у подарованому Ф. Кене титулі дворянина.

У віці 60 років придворний медик зацікавився політичною еко­номією. У нього з'явились однодумці, які регулярно зустрічались у помешканні Ф. Кене і жваво обговорювали актуальні економічні про­блеми. Так утворилась перша в історії економічної думки справжня наукова школа, яка у подальшому отримала назву школи фізіократів. На засіданнях останньої побували відомі філософи Гельвецій, Дідро, Д'Аламбер, які з 1751 р. почали видавати свою знамениту "Енци­клопедію". Саме в ній були опубліковані перші економічні праці Ф. Кене —"Фермери", "Зерно", "Податки" та ін. На засіданнях шко­ли фізіократів побував молодий А. Сміт — засновник економічної науки, яскравий представник класичної політичної економії, який з повагою ставився до учення фізіократів, хоч і не з усіма його поло­женнями погоджувався.

У 1758 р. Ф. Кене опублікував свій знаменитий твір "Економічна таблиця", у якому знайшли відображення основні ідеї фізіократії. З 1767 р. офіційним друкованим виданням школи фізіократів став журнал абата Н. Бодо "Відривні календарі громадянина".

Займаючись економічною теорією, фізіократи приділяли значну ува­гу питанням економічної політики. Зростанню популярності їх ідей у 60-ті роки XVIII ст. значною мірою сприяли реформаторські устрем­ління Людовика XV і його міністрів, які у період з 1764—1771 рр. провели послідовну лібералізацію торгівлі зерном та внесли деякі зміни в оподаткування. Водночас супротив реформам та труднощі реалізації цієї непопулярної політики сприяли послабленню позицій школи фізіократів. З 1768 р. Ф. Кене залишив економіку, зайнявшись математичними дослідженнями. Помер вчений у Версалі.

У своїх творах вчений: