183

_{Розділ 4}

Становлення класичної політичної економії

4.1. Започаткування класичної політичної економії в Англії та Франції

4.1. А.Сміт як фундатор економічної науки

4.1. Започаткування класичної політичної економії в Англії та Франції

Величезна неминуща заслуга класичної політичної

економії в тому, що вона відкрила загальну залежність

економічного процесу і всебічно розвинула метод мислення,

властивий теоретичній економічній науці. Тим самим був

зроблений крок до пізнання економічної дійсності.

В.Ойкен

4.1.1. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії.

4.1.2.Започаткування класичної школи в Англії.

4.1.3. Виникнення класичної політичної економії у Франції.

4.1 4. Економічне вчення фізіократів.

4.1.1. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії.

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу вироб­ництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні рево­люції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політи­ки сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщен­ню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація закла­деного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та досягнення узгодженої взаємодії еко­номічних суб'єктів, активізувавши розробку наукової теорії рин­кового господарювання.

Теоретико-методологічні підходи до дослідження економічних процесів та явищ і категоріальний апарат, започатковані в цей період, заклали підвалини світової економічної науки. Саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції економічної думки, отримала назву "класичної".

За загальноприйнятою оцінкою, класична політична еконо­мія була започаткована у кінці XVII — на початку XVIII ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хроно­логічні межі завершення класичного напряму економічної дум­ки визначаються дослідниками по-різному. Історично в еко­номічній літературі сформувалось кілька підходів до трактуван­ня цього питання.

Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широ­кого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до кла­сиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською дум­кою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва"¹, що сприяло виявленню ан­тагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до кон­цепції безкласового комуністичного майбутнього.

Виходячи з класово-формаційної аргументації, марксисти слідом за своїм учителем вважали, що на початку XIX ст. відбув­ся перехід від "класичної" (наукової) до "вульгарної" (ненауко­вої) політичної економії, родоначальники якої (Ж.Б. Сей, Т. Маль-тус та ін.) відійшли від трудової теорії вартості, ухопившись "за зовнішню видимість явищ"².

Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для біль­шості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихиль­ників цього підходу, класична політична економія еволюціону­вала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у пра­цях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст. Дж.С. Мілль.

Так, наприклад, відомий дослідник історії економічної думки М. Блауг у своїй знаменитій книзі "Економічна теорія в ретро-спективі" відносить до класиків політичної економії "всіх послі­довників А. Сміта аж до Дж.С. Мілля і Дж.Е. Кернса"³.

Третій підхід характеризує позицію, яку займав у тракту­ванні цього питання відомий англійський економіст початку XX ст. Дж.М. Кейнс та його прихильники. Згідно з цим підходом до складу класичної школи слід віднести послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., у тому числі А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін. Однак аргументація такого розширення хроно­логічних меж класичної школи викликає сумніви у дослідників, які розрізняють класичну політичну економію та неокласичну економічну теорію.

Слід зауважити, що відмінності у визначенні хронологічних меж класичної школи відображають різні методологічні підходи до періодизації історії економічних учень; складність та неодно­значність самої класичної політекономії, яка увібрала в себе різні ідейні традиції; багатогранність переходів від однієї наукової тра­диції до іншої тощо.

У полеміці з меркантилістами в межах класичної школи були започатковані теорія обміну, спрямована на розвиток ідей рин­кового саморегулювання (лінія Сея) та теорія виробництва, спрямована на пошук істинної природи багатства (лінія Рікар­до). На думку багатьох дослідників, різне трактування відносної значущості цих теорій (для К. Маркса пріоритетною була теорія виробництва та праці Д. Рікардо, а для його опонентів — теорія обміну і теоретична спадщина А. Сміта) виявилось у відмінно­стях визначення хронологічних рамок класичної школи та у роз­межуванні теоретичних досліджень у процесі "маржинальної ре­волюції" останньої третини XIX ст.

Численні праці представників класичної політичної економії, створені протягом майлсе 200-річної історії її розвитку, мають свої особливості. Водночас можна узагальнити деякі спільні теоретико-методологічні підходи, характерні риси класичної школи, які формувались та розвивались на противагу меркантилістським підходам попередників (табл. 4.1).

Основні етапи еволюції класичної політичної економії:

1-й етап (кінець XVII — середина XVIII ст.) — започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилі­зму у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), пред­ставників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція).

2-й етап (друга половина XVIII ст.) — формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Англія).

3-й етап (перша половина XIX ст.) — розвиток та переос­мислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікар­до, Т. Мальтус, В.Н. Сеніор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками.

4-й етап (друга половина XIX ст.) — завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія).

Таблиця 4.1. Порівняльний аналіз ідейно-теоретичних та методологічних засад меркантилізму та класичної політичної економії

Меркантилісти	Класики
Аналізували перехідну від простого товарного виробництва до підпри­ємницького ринкового господарства доіндустріальну економіку	Аналізували індустріальну економіку, під­приємницьке ринкове господарство епохи промислових революцій
Досліджували проблеми сфери обігу	Започаткували наукове вивчення сфери ви­робництва
Здійснювали дослідження на основі емпіричного методу, опису зовнішніх проявів економічних процесів; стояли на позиціях нормативізму	Започаткували причинно-наслідковий (казу­альний), абстрактно-дедуктивний аналіз, си­стемний погляд на економіку, позитивне знання
Ототожнювали багатство з зо-лотом та сріблом, вбачаючи його джерело в обміні, насамперед у зовнішній торгівлі	Трактували багатство як сукупність мінових цінностей, визнавали пріоритетність сфери виробництва у його створенні; джерелом ба­гатства вважали продуктивну працю
Трактували цінність товарів та коли­вання цін на ринку в зв'язку з природ­ними властивостями золота та срібла, кількістю грошей, виплачених за пев­ний товар	Започаткували трудову теорію вартості, вважали джерелом та мірилом вартості кіль-кість затраченої на виробництво товарів праці або витрати виробництва; розрізняли "природні" ціни, які відображають об'єктивні умови ви­робництва і фактичні ціни, залежні від спів­відношення попиту та пропозиції
Захищали політику протекціонізму; виходили з пріоритетності суспільних (державних) інтересів над особистими, ставили за мету обґрунтування прин­ципів економічної політики держави	Висунули концепцію економічного лібераліз­му, захищали політику вільної торгівлі, ви­ходили з першості особистих інтересів над суспільними; змінили напрям дослідження від обґрунтування системи регламентованих правил до аналізу об'єктивних законів ви­робництва і розподілу товарів та послуг у ринковому господарстві
Вважали можливим досягнення макроекономічної рівноваги шляхом вжиття координуючих і регулюючих заходів держави	Вважали можливим автоматичне самоврівноваження сукупного попиту та сукупної про­позиції за умов вільної ринкової економіки
Висунули концепцію економічного зро­стання та підвищення національного доб­робуту шляхом примноження грошового багатства країни за рахунок досягнення активного торговельного балансу	Висунули концепцію економічного зростання та підвищення національного добробуту шля­хом нагромадження капіталу, збільшення кіль­кості зайнятих у сфері матеріального вироб­ництва та підвищення продуктивності їх праці