5.Слово, лексема, словоформа і форма слова.

У морфології слід розрізняти пов’язану системними відношеннями низку явищ: слово, лексему, словоформу і форму слова. Диференційною ознакою в названих одиницях виступає ступінь їхньої абстрактності.

Центральною одиницею у чотирикомпонентній сукупності одиниць (слово, лексема, словоформа і форма слова) є слово. Слово – основна формально-семантична одиниця мови, яка призначена для називання предметів, явищ, властивостей, дій, процесів, станів, кількісних ознак тощо і якій притаманна сукупність лексико-семантичних, фонетичних і граматичних (морфологічних, синтаксичних і словотвірних) ознак, специфічних для кожної мови. Для слова характерні цілісність, виділюваність і відтворюваність у мовленні. У слові виокремлюються такі структури: фонетична, морфологічна (сукупність морфем), словотвірна (для похідних слів) і семантична (сукупність значень).

Вирізняються лексичне значення і граматичне значення слова у трьох різновидах останнього – морфологічному, словотвірному і синтаксичному. Сукупність граматичних значень з відповідними мовними засобами його вираження структурує граматичну форму. В українській мові та інших мовах зі словозміною слово – це єдність граматичних модифікацій (словоформ) і семантичних модифікацій (його лексико-семантичних варіантів, значень). У багатозначному слові наявні основне і похідні (вторинні) значення, що перебувають у системних взаємовідношеннях. На ґрунті своїх семантичних і граматичних ознак слово входить до певної частини мови, виражаючи зумовлені системою конкретної мови граматичні значення. У значеннях слова закріплено результати пізнавальної діяльності людей. Слово може складатися з кількох морфем. Воно функціонує в реченнях різної структури як член речення (на грунті синтаксичних зв’язків) і як синтаксема (на ґрунті семантико-синтаксичних відношень).

Лексема – слово, розглядане як одиниця словникового складу мови в сукупності його конкретних граматичних форм і пов’язаних із цими формами флексій, а також можливих конкретних значеннєвих варіантів. З цього погляду вона являє собою абстрактну двобічну одиницю словника, єдність форм і значень, притаманну тому самому слову в усіх його вживаннях.

На тлі абстрактнішого поняття „слово” термін „лексема” уможливлює розмежування парадигматичних властивостей слова (це відображає термін „лексема”) і його синтагматичних властивостей (їх виокремлює термін „словоформа”).

Словоформи, що розрізняються тільки граматичним значенням, а не лексичним значенням, не структурують окремих лексем, але утворюють парадигму, тобто сукупність словоформ однієї лексеми.

На відміну від слова і лексеми словоформа – граматична форма того самого слова (лексеми), його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями, напр.: місто, міста, місту, містом, (у) місті, міста, міст...; читаю, читайте, читав би...; гарна, гарній, гарною... Подані ряди словоформ мають тотожне лексичне значення, позначають той самий предмет, дію чи ознаку і відрізняються один від одного граматичним значенням.

Форма слова являє собою органічну єдність граматичного значення та його формальних показників. На ґрунті спільного того чи того граматичного значення форми слів об’єднуються в ряди морфологічних форм. Протиставлені один одному ряди морфологічних форм з однорідним граматичним значенням формують морфологічну категорію, складниками якої є грамеми (окремі граматичні значення категорії з їхніми засобами вираження). Найрозгалуженіша сукупність форм слів притаманна семикомпонентній (семиграмемній) категорії відмінка, а периферію щодо кількісних параметрів засобів вираження становить у сучасній українській мові двокомпонентна (двограмемна) категорія числа.