Речення для аналізу

1. Коли вже дружиш з людиною, то повинен якось живити це почуття, цінувати його належно, бо тільки це надає дружбі краси, сили й довговічності (Юрій Збанацький).

2. Коли вже дружиш з людиною, то повинен якось живити це почуття, цінувати його належно, бо тільки це надає дружбі краси, сили й довговічності (Юрій Збанацький).

3. Ми нап’яли на березі намет – округлий, гостроверхий, жовто-білий, такий, як хижі половці в степах за давнини глухої напинали і чубаті наші завзяті предки, що про них писав Тарас Григорович, додаючи, що синє море вельми їх любило, сприяючи в походах їх на Крим, на Цареград – походах, що не знає подібних їм історія людська... (М. Рильський).

4. Ми нап’яли на березі намет – округлий, гостроверхий, жовто-білий, такий, як хижі половці в степах за давнини глухої напинали і чубаті наші завзяті предки, що про них писав Тарас Григорович, додаючи, що синє море вельми їх любило, сприяючи в походах їх на Крим, на Цареград – походах, що не знає подібних їм історія людська... (М. Рильський).

5. Ми нап’яли на березі намет – округлий, гостроверхий, жовто-білий, такий, як хижі половці в степах за давнини глухої напинали і чубаті наші завзяті предки, що про них писав Тарас Григорович, додаючи, що синє море вельми їх любило, сприяючи в походах їх на Крим, на Цареград – походах, що не знає подібних їм історія людська... (М. Рильський).

6. Син, стоячи біля колони, зустрічав свого старого усмішкою, любов’ю, почуттям гордощів синівських за нього... (О. Гончар).

7. І гори, і долини, і поля, і сади, і ставок, і хати були залиті й обмиті чистим, прозірчастим, білим, як срібло, світлом (І. Нечуй-Левицький).

8. На могилі кобзар сидить та на кобзі грає (Т. Шевченко).

9. Тепла липнева ніч пролітає садками, посадками, скиртами в полях (О. Гончар).

10. Спить трудове передмістя, повите снами-серпанками теплої літньої ночі (О. Гончар).

11. Нічого сидіти склавши руки (В. Кучер).

12. Щоб ви не викладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести свого вихованця, якщо тільки ви хочете бути його вихователем, має бути книжка (В. Сухомлинський).

13. Щоб ви не викладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести свого вихованця, якщо тільки ви хочете бути його вихователем, має бути книжка (В. Сухомлинський).

14. Щоб ви не викладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести свого вихованця, якщо тільки ви хочете бути його вихователем, має бути книжка (В. Сухомлинський).

15. Щоб ви не викладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести свого вихованця, якщо тільки ви хочете бути його вихователем, має бути книжка (В. Сухомлинський).

16. Одного разу (було це десь перед жнивами) він якраз був у житників, як прийшов листоноша і приніс у хату в чорній сумці горе (І. Цюпа).

17. Одного разу (було це десь перед жнивами) він якраз був у житників, як прийшов листоноша і приніс у хату в чорній сумці горе (І. Цюпа).

18. Одного разу (було це десь перед жнивами) він якраз був у житників, як прийшов листоноша і приніс у хату в чорній сумці горе (І. Цюпа).

19. Одного разу (було це десь перед жнивами) він якраз був у житників, як прийшов листоноша і приніс у хату в чорній сумці горе (І. Цюпа).

20. Є люди, які думають про Київ тільки врочисто. Столичний стовбняк. Для інших це просто місце роботи і мешкання (П. Загребельний).

21. Є люди, які думають про Київ тільки врочисто. Столичний стовбняк. Для інших це просто місце роботи і мешкання (П. Загребельний).

22. Є люди, які думають про Київ тільки врочисто. Столичний стовбняк. Для інших це просто місце роботи і мешкання (П. Загребельний).

23. Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару (І. Котляревський).

24. Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару (І. Котляревський).

25. Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару (І. Котляревський).

26. Скиньте з Шевченка шапку. Та отого

дурного кожуха.

Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.

Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:

Йому було перед смертю всього лише сорок сім (І. Драч).

27. Я щаслива з другим.

Я тебе нітрохи не люблю.

А якщо заплачу і рукою

я торкну ясне твоє чоло, -

нас не бачать леви коло брами:

левам очі снігом замело (Л. Костенко).

28. О, як нам було весело, як весело!

Жили ми на горищах і терасах.

Усе махало крилами і веслами,

І кози скубли сіно на баркасах (Л. Костенко).

29. Циферблат годинника на розі

хуртовини снігом замели...

Нам з тобою, видно, по дорозі,

Бо ішли й нікуди не прийшли (Л. Костенко).

Термінологічний (тлумачний) словник курсу

Абстрактні іменники – це іменники, які позначають не власне-предмети, не матеріальні об’єкти, а абстраговані, узагальнені людською свідомістю і представлені в мові у вигляді предметів дії, процеси, стани, якості і под., безпосередньо пов’язані з конкретними предметами.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень є таким способом, коли показником граматичних значень виступає службове слово-морфема.

Аналітично-синтетичний спосіб вираження граматичних значень - це поєднання афіксального (синтетичного) граматичного оформлення слова з аналітичними елементами.

Власне-предметне значення – це відображення матеріальних предметів, воно містить у собі категорійну ознаку власне-предметності, тобто не граматичної предметності, а реальної (конститутивна сема «речовість (предметність)»).

Глибинна характеристика (частини мови) – семантична характеристика.

Граматика (гр. grammatike від gramma – літера, написання) – частина лінгвістики, що вивчає будову мови, тобто систему морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення.

Грамема – компонент граматичної категорії, що за своїм значенням є видовим поняттям щодо граматичної категорії, поняття родового.

Диференціація слів за семантико- граматичними ознаками. За семантико-граматичними ознаками слова поділяються на п’ять частин мови. Вони позначають: а) предмети (іменник); б) дії, процеси, динамічні стани (дієслово); в) ознаки предметів (прикметник); г) кількість (числівник); г) ознаку ознаки (прислівник).

Знахідний відмінок. Знахідний відмінок – одна з центральних грамем морфолого-синтаксичної категорії відмінка, що в морфологічному плані входить як четвертий компонент до відмінкової парадигми однини та множини з її диференційованою сукупністю флексій і спеціалізована на вираженні формально-синтаксичної функції придієслівного сильнокерованого другорядного члена речення, семантико-синтаксичної функції об’єкта і в типових виявах приремної позиції за актуального членування речення.

Ієрархія частин мови за комплексним (семантичним, морфологічним, синтаксичним, а для похідних слів і словотвірним) критерієм: іменник та дієслово як центральні частини мови і прикметник, числівник та прислівник як периферійні частини мови.

Іменник – частина мови, що відображає субстанціональні (зі значенням реальної предметності або зі сприйманим у нашій свідомості таким значенням) об’єкти.

Іменники-деривати – граматичний підклас іменників з предикатними (ознаковими) сутностями.

Іменники власні – це індивідуальні назви конкретних предметів.

Іменники загальні – назви предмета як репрезентанта класу однорідних предметів.

Конкретні іменники - лексико-граматичний розряд, що охоплює іменники, які позначають дискретні предмети, тобто такі предмети, котрі існують окремо, а отже, підлягають рахункові.

Кореляція (від лат. correlatio – співвідношення) – взаємозалежність, співвідносність двох чи більше мовних одиниць (кореляція видова (для дієслова), відмінкова, стану (активного/пасивного – для дієслова), фонологічна).

Лексико-граматичні розряди - це такі угруповання слів, яким властиві певна однотипність узагальненого лексичного значення, наявність тих або тих особливостей в утворенні граматичних форм і у вираженні граматичних категорій (іменники - власні і загальні назви; прикметники – якісні і відносні і под.).

Морфологія (гр. morphe – форма, logos - вчення) – це одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слово одиниці (власне-морфеми й слова-морфеми для вираження морфологічних і синтаксичних значень).

Морфологічна категорія - протиставлені один одному ряди морфологічних форм з однорідним граматичним значенням; складниками категорії є грамеми (окремі граматичні значення категорії з їхніми засобами вираження).

Називний відмінок (іменника). Називний відмінок іменника – центральна (найвищого рангу) грамема морфолого-синтаксичної категорії відмінка, яка в морфологічному плані відкриває відмінкову парадигму однини та множини з притаманною їй сукупністю закінчень і спеціалізована на вираженні формально-синтаксичної функції підмета, семантико-синтаксичної функції суб’єкта і в типових виявах позиції теми за актуального (темо-ремного) членування речення.

Непредикатні знаки (слова) - одиниці зі значенням речі (предмета).

Номіналізація - здатність іменників називати результати тактів переходу від знаків-повідомлень до знаків-назв.

Поверхнева характеристика (частини мови) – граматична характеристика.

Предикатні знаки (слова) – це ознакові знаки (слова); конститутивна сема „ознака”.

Сема (=диференційна семантична ознака = семантичний компонент = семантичний множник = семантичний маркер = ноема) – мінімальна, межова одиниця плану змісту; елементарне значення слова (лексико-семантичний варіант слова); елементарне відображення в мові різних сторін і властивостей позначуваних предметів і явищ дійсності.

Семантема – носій лексичного значення слова (Ш. Баллі).

Семантико-синтаксичні функції – це функції суб’єктна, об’єктна, адресатна, інструментальна (знаряддя або засобу дії), локативна.

Синтетичний спосіб вираження граматичних значень – той, в якому репрезентують реалізацію граматичного значення у межах морфологічного слова афіксальні засоби: закінчення, суфікси, префікси, інтерфікси.

Слово – це єдність граматичних модифікацій (словоформ) і семантичних модифікацій (його лексико-семантичних варіантів, значень).

Способи вираження граматичних значень - синтетичний, аналітичний, аналітично-синтетичний і супрасегментний.

Супрасегментний спосіб вираження граматичних значень стосується випадків, коли формальну афіксальну нерозрізнюваність граматичних значень компенсує наголос.

Типи морфологічних одиниць: мінімальна морфологічна одиниця (морфема) і морфологічна одиниця-конструкція (або морфологічне слово, частина мови).

Форма слова являє собою органічну єдність граматичного значення та його формальних показників.

Частини мови – це найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками: 1) узагальненим (категорійним) граматичним значенням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів; 2) структурою морфологічних категорій; 3) системою словозміни або її відсутністю; 4) спільністю синтаксичних функцій.

Розбір

Знайдіть у тексті слова загальної категорії предметності. З’ясуйте: конкретне слово - предикатне чи непредикатне, зі значенням власне-предметності чи невласне-предметності. Якщо слово з невласне-предметним значенням, то вкажіть його категорійне граматичне значення (поверхнева характеристика) і глибинну семантику (предметність, якість, властивість, дія, процесс, динамічний стан …), а також до якого підкласу похідних іменників (іменників-дериватів) воно належить (віддієслівне, відприкметникове, відчислівникове, відприслівникове; проміжна група ).

Як втілена у словоформі(-ах) словозмінна категорія (відмінка, ~числа)? класифікаційні категорії (роду, істот/неістот)?

Схема морфологічного аналізу іменника (іменників)

Під час аналізу слід зважати на таке: роль базового критерію виконує семантичний критерій, що зумовлює граматичну спеціалізацію слова в реченні або словосполученні; синтаксичний критерій, у свою чергу, є базовим для морфологічного критерію. Словотвірний критерій (допоміжний, бо стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах.

1. Виписати із тексту (контексту) слова із загальною категорійною предметністю.

2. Поділити виписані слова на дві групи:

а) слова зі значенням реальної предметності (власне-іменники, непредикатні);

б) слова зі значенням граматичної предметності (іменники-синтаксичні деривати, предикатні).

3. Встановити, до якого лексико-граматичного розряду належить кожен непредикатний іменник (семантико-морфологічна характеристика):

*власний

*загальний

*конкретний

*абстрактний

*збірний

*речовинний.

4. Як у слові-конструкції репрезентована словозмінна категорія відмінка:

* грамемою якого відмінка;

* у якій функції постає відмінкова грамема – первинній чи вторинній, тобто транспонованій;

* вкажіть формальний показник грамеми.

5. Як у слові-конструкції репрезентована морфологічна категорія роду (класифікаційна):

* грамемою чоловічого роду (формальний показник);

* грамемою жіночого роду (формальний показник);

* грамемою середнього роду ( а) з назвою неістоти; б) з нейтралізованою ознакою статі через недоросліть), (формальний показник);

* Чи є категорія роду самостійною (незалежною), чи є синтагматично зумовленою (прикметники, дієслова; іншомовні незмінювані слова; слова, що відображають родо-видові відношення; є формально граматично зумовленими).

6. Як у слові-конструкції репрезентована категорія числа (переважно словозмінна, з елементами класифікаційності). Якщо семантико-граматичний зміст, пов’язаний із числом, не реалізується, то вкажіть чому (віддієслівний дериват; відприкметниковий дериват; назва речовини; pluralia tantum, singularia tantum; морфологічна форма числа не збігається з реальним числовим значенням – визначається в контексті).

7. Як у слові-конструкції репрезентована категорія істот/неістот:

* грамемою „істота” (Доказ: валентно поєднується у формі знахідного відмінка = родовому);

* грамемою „неістота” (Доказ: форма знахідного придієслівного збігається з формою називного відмінка);

* наявна суперечність між семантичною і формально-граматичною природою іменника (народ, натовп, юрба, загін, стадо, череда... ).

8. Якою грамемою репрезентована категорія особи (Для власне-іменників – відношення суб’єкта до дії, процесу, стану з погляду мовця):

* грамемою 2-ї особи одн./мн. (переважно кличний відмінок у первинній чи вторинній функції, що потенційно відображає суб’єкт- об’єктні відношення);

* грамемою 3-ї особи одн./мн. (наз. Відмінок або займенникове слово).

Семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні функції відмінків

*Називний відмінок (первинні і вторинні функції). Називний відмінок іменника – центральна (найвищого рангу) грамема морфолого-синтаксичної категорії відмінка, яка в морфологічному плані відкриває відмінкову парадигму однини та множини з притаманною їй сукупністю закінчень і спеціалізована на вираженні формально-синтаксичної функції підмета, семантико-синтаксичної функції суб’єкта і в типових виявах позиції теми за актуального (темо-ремного) членування речення.

Первинною семантико-синтаксичною функцією називного іменникового є функція суб’єкта дії, процессу та стану. Функція суб’єкта дії зумовлена семантико-синтаксичною валентністю предиката дії, спрямованого передусім на формування суб’єктної позиції: До хати вбігло дівча, віддихуючись як після шаленої біганини (І. Багряний); Жінки співали на далекім полі (Д. Павличко).

Називний суб’єктний у його різновидах функціонує як необхідний компонент семантико-синтаксичної структури простого речення. Предикат і він увіходять до складу семантично елементарних простих речень.

Вторинні семантико-синтаксичні функції називного відмінка утворюються в результаті транспозиції відмінкових форм знахідного або орудного.

Взаємодія двох позицій – позиції вихідного знахідного відмінка і позиції взаємопов’язаного з присудком похідного називного – породжує у транспонованих конструкціях складну семантико-синтаксичну природу називного відмінка об’єктного суб’єкта, пор.: Студент написав повість – Повість написана студентом.

Вторинною семантико-синтаксичною функцією називного відмінка є називна в односкладних номінативних реченнях, що грунтується на формально-синтаксичній позиції однослівного односкладного речення або головного члена односкладних речень, напр.: Поле. Гай (Г. Чупринка); Пустеля. Спогади (В. Стус); Бензоколонка. Пилюга. Задуха (Д. Павличко). Однослівне односкладне номінативне речення у формі називного відмінка виступає конденсатом суб’єктно-предикатної структури.

Форма називного відмінка може виконувати вторинні позавідмінкові функції, коли йдеться про синтаксичний перехід іменника до сфери дієслова. Вона у предикативній сполуці відрізняється від форм називного в інших семантико- синтаксичних функціях. Предикативне функціонування форми називного відмінка перебуває поза системою власне-відмінка. У присудку вживається не самостійна відмінкова форма з певною семантико-синтаксичною функцією, а комплекс, що складається з аналітичної синтаксичної морфеми – дієслівної зв’язки, яка вказує на присудкову функцію й на синтаксичний час, спосіб і особу, й іменника у вихідній відмінковій формі. У присудковому комплексі дієслівна зв’язка переводить форму називного відмінка в дієслівну позицію, внаслідок чого нейтралізується в семантико-синтаксичному й формально –синтаксичному планах відмінкове закінчення. Предикативна форма називного відмінка звичайно вживається з дієслівною зв’язкою бути, напр.: Дід Захарко був коваль (О. Довженко).

Комунікативна функція називного відмінка полягає в типовому для нього вживанні за актуального членування речення. Називний здебільшого стоїть у позиції теми, або виконує роль складника комплексної теми, напр.: Григорій/ примостився край лави (І. Багряний); Мати, плачучи, / тикала Григорієві до рук набитий рюкзак (І. Багряний).

*Знахідний відмінок (первинні і вторинні функції). Знахідний відмінок – одна з центральних грамем морфолого-синтаксичної категорії відмінка, що в морфологічному плані входить як четвертий компонент до відмінкової парадигми однини та множини з її диференційованою сукупністю флексій і спеціалізована на вираженні формально-синтаксичної функції придієслівного сильнокерованого другорядного члена речення, семантико-синтаксичної функції об’єкта і в типових виявах приремної позиції за актуального членування речення.

N. b.! Однією із специфічних рис синтаксису сучасної української мови є наявність двох форм знахідного відмінка іменників чоловічого роду однини від назв неістот у функції об’єкта: форми, співвідносної з формою називного відмінка (перша форма), і форми із закінченням -а, співвідносної з формою родового відмінка (друга форма).

Знахідному відмінкові у сучасній українській літературній мові притаманна цілісність семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних функцій. Ця цілісність виявляється у внутрішньому зв’язку його функцій, у сполучуваності з дієсловами. Знахідний як другий центральний відмінок має – подібно до називного відмінка – чітку синтаксичну спеціалізацію: він спеціалізований на вираженні семантико-синтаксичної функції об’єкта дії, процесу та стану, а також формально-синтаксичної функції придієслівного сильнокерованого другорядного члена. У функції суб’єкта стану вживається рідше.

Первинною семантико-синтаксичною функцією знахідного є функція об’єкта дії, процесу та стану. Своєрідність знахідного у функції об’єкта полягає в тому, що в синтагматичному плані йому властиве поєднання тільки з дієсловами. До цих дієслів потрібно зарахувати також перехідні аналітичні дієслова типу було (буде) видно, було (буде) помітно, було (буде) чутно.

Дієслова, які потребують знахідного відмінка об’єкта, становлять надзвичайно широку группу. Можна виділити такі основні підгрупи перехідних дієслів: 1) дієслова конкретної фізичної дії, що є найпоширенішою підгрупою прямо-перехідних дієслів (будувати, варити, пекти, творити, ткати, вудити; бгати, валити, гнути…); 2) дієслова переміщення в просторі (везти, вести, волокти, тягнути…); 3) діслова володіння, присвоєння й отримання (мати, держати, тримати, дарувати, позичати…); 4) дієслова мовлення (говорити, читати, шептати…); 5) дієслова, що виражають позитивнее чи негативнее ставлення до когось або чогось, внутрішній стан і почуття, зацікавлення (бадьорити, бентежити, вабити, ганьбити, клясти, ревнувати…); 6) дієслова чуттєвого сприймання (бачити, нюхати, чути…); 7) дієслова розумової діяльності (досліджувати, думати, ототожнювати…).

Обмежено вживається знахідний відмінок у вторинній відмінковій семантико-синтаксичній функції суб’єкта стану, яка є однією з первинних функцій називного відмінка. У подібних випадках знахідний суб’єкта поєднується з компактною групою дієслів стану, напр.: Платона лихоманило і заливало потом (М. Зарудний); Софійку аж тіпало від образи та злості (А. Дімаров).

Форма знахідного відмінка функціонує в позавідмінковій сфері. Тут відбувається синтаксична зовнішня транспозиція відмінкової форми й набуття нею прислівникових і дієслівних (предикатних) ознак. Транспонована відмінкова форма найчастіше вживається в прислівниковій семантико-синтаксичній функції часу. ЇЇ супроводжують кідькісні, вказівні та інші слова-конкретизатори для вираження трьох різновидів одночасності: а) означеної тривалості часу (слова типу тиждень, рік, доба, сторіччя, ранок…в поєднанні з означеннями весь, цілий, тривалий, короткий…, кількісними числівниками, неозначеними займенниковими прикметниками деякий, якийсь): Він увесь час байдужий (Остап Вишня); Цілий день стояв густий туман; Два дні й дві ночі не виходили десантники з бою (Ю. Яновський); б) дистрибутивного значення одночасності, утворюваного темпоральними словами в поєднанні із займенниковим прикметником кожний: І кожний день, і кожную ясну годину розгортується й закривається земля (П. Тичина); в) неозначеної тривалості часу (темпоральні назви + цей, той), є непродуктивним елементом синтаксису сучасної української літературної мови: І сміх ту ж мить припинився (О. Гончар).

Фома знахідного відмінка у предикативній сполуці перебуває поза власне відмінковим функціонуванням. Дієслівні зв’язки становити і являти собою переводять відмінкову форму в дієслівну (присудкову) позицію і нейтралізують відмінкові ознаки, напр.: М’який ліризм становить особливу рису байок Глібова (М. Рильський); Загальна синтаксична структура слов’янського речення являє собою складну систему формальних відношень (О. Мельничук).

*Родовий відмінок (транспозиційна природа). Природу родового відмінка у граматичній системі сучасної української мови розкривають його первинні семантико-синтаксичні функції з системно-типологічного, а не з генетичного погляду. Це напівцентральний відмінок. Напівцетральність родового відмінка полягає в тісних семантико-синтаксичних зв’язках із центральними відмінками – називним і знахідним.

У первинному функціонуванні родовий відмінок являє собою внутрішньовідмінкову семантико-синтаксичну транспозицію називного і знахідного відмінків відповідно із суб’єктною та об’єктною функціями і водночас зовнішню (частиномовну) формально-синтаксичну транспозицію в ад’єктивну (лат. adjectivum - прикметник) сферу. Така транспозиція супроводжує перетворення речення з дієслівними або прикметниковими предикатами і суб’єктним називним та об’єктним знахідним на іменникове словосполучення з опорними віддієслівними й відприкметниковими іменниками і залежними родовим суб’єктно-атрибутивним (атрибут від лат. attributum – додане; атрибутивний – той, що стосується означення, вживається як означення) та родовим об’єктно-атрибутивним, напр.: Хлопчик біжить – біг хлопчика; Дівчина співає – спів дівчини; Небо синє – синь неба; Студент написав статтю – Стаття написана студентом – написання статі студентом.

Залежачи від віддієслівних і відприкметникових іменників, родовий передає транспоновану від називного і знахідного семантику відповідно суб’єкта дії, суб’єкта процесу, суб’єкта стану, суб’єкта якісної ознаки та об’єкта.

Р о з р і з н я ю т ь:

Родовий дати (Неділя, шосте жовтня);

Родовий матеріалу (Меблі карельської берези);

Родовий міри або кількості (Пляшка молока; Мішок картоплі);

Родовий носія ознаки (Мужність солдата);

Родовий об’єкта (Виховання дітей)

Родовий означальний (Матеріал синього кольору);

Родовий відношення (Автор роману; житель міста);

Родовий предикативний (у ролі іменної частини складеного присудка) (Він був тихого норову);

Родовий належності (Ранець школяра);

Родовий сукупності (Зграя птахів; букет квітів);

Родовий змісту (Завдання дослідження; мета подорожі; послідовність викладу);

Родовий порівняння (Старший від сестри; повернутися не раніше вересня);

Родовий суб’єкта (Напад ворогів; крик дитини);

Родовий віддаляння (Боятися темноти; позбутися надії);

Родовий цілісного складу (Верхівка дерева; дах будинку);

Родовий частини (родовий кількісний/партитивний, родовий розподільчий) (Випити води; докупити зошитів; надавати порад).

*Давальний відмінок (напівпериферія). Давальний відмінок – напівпериферійна грамема морфолого-синтаксичної категорії відмінка, що в морфологічному плані входить як третій компонент до відмінкової парадигми однини і множини з її диференційованою сукупністю флексій і виражає первинну семантико-синтаксичну функцію придієслівного напівслабкокерованого другорядного члена речення і в типових виявах комунікативну функцію компонента комплексної реми за актуального членування речення. Давльний відмінок у первинному функціонуванні (функції адресата дії) грунтується передусім на семантико-синтаксичній ознаці пасивності, а також фінальної спрямованості дії на адресата в її цільовому різновиді. У зв’язку з цим він поєднується з дієсловами, які позначають цілеспрямовану дію.

Щодо центральних відмінків у нього менша сила підрядного зв’язку, а щодо периферійних – дещо тісніший підрядний зв’язок.

Специфіку українського давального відмінка становить вузька, але продуктивна лексична база – назви осіб, що згруповує його семантико-синтаксичні функції навколо основної функції адресата дії і дає підстави узагальнити всі семантико-синтаксичні різновиди під назвою „давальний особи”.

У сучасній українській мові чітко вирізняються такі чотири власне-відмінкові угруповання давального: 1) давальний адресата дії (первинна функція): Він присвятив їй (науці) усе своє життя (Є. Гуцало); 2) давальний об’єкта дії чи стану (вторинна функція): Все ховайте: і одежу, й їжу, - хто чим може, шкодьте ворогам! (В. Сосюра); Як собі, вірили йому товариші (О. Гончар); 3) давальний суб’єкта стану (вторинна функція): Мені не сидиться; Йому не писалося; 4) давальний адресата дії – потенційного суб’єкта дії (вторинна функція): З ним нам не веліли товаришувати...(С. Васильченко); Дядько радить мені заїхати в Коломию (Л. Українка).

*Орудний відмінок (семантико-граматична своєрідність). Орудний відмінок іменника – одна з периферійних грамем морфолого-синтаксичної категорії відмінка, що в морфологічному плані входить як п’ятий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з її диференційною сукупністю флексій і виражає первинну інструментальну семантико-синтаксичну функцію, первинну формально-синтаксичну функцію придієслівного слабкокерованого другорядного члена речення і в типових виявах комунікативну функцію компонента комплексної реми за актуального членування речення.

Орудний відмінок створює ядро відмінкової периферійності. Він супроводжує основні семантичні іменникові компоненти речення, вказуючи, за допомогою чого реалізується дія.

Наприклад: Хтось лопатою одкидав сніг (А. Головко). – Орудний знаряддя, конкретний предмет, який використовують для успішного завершення дії.

Їхали саньми із ярмарку (М. Рильський). – Орудний засобу реалізації дії.

Орали двома парами биків (Г. Тютюнник). – Орудний істот, за допомогою яких реалізується дія.

Попереду Гамалія байдаком керує (Т. Шевченко). – Вторинна функція об’єкта дії.

Ось в холодочку зібралися сиві діди, і милуються дітьми своїми, і тиху розмову ведуть проиіж себе (Дніпрова Чайка). – Орудний об’єкта стану, вторинна функція.

Школа буде збудована молоддю. – Вторинна функція суб’єкта дії.

Іду шляхом, поля й ліси минаю, Але життя свого не омину (Л. Первомайський). – Вторинна просторова семантико-синтаксична функція.

Усі наведені приклади передають різновиди значення субстанціональності, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката.

Нерідко форма орудного відмінка синтаксично транспонується в інші частини мови – прислівники, дієслова і прикметники (синтаксично).

Наприклад:

Назавтра маю їхати в Пампаси, Де бізони бродять табунами

(М. Рильський). – Обставинний компонент речення , синтаксично – прислівниковий, зі значенням сукупності.

Я не виходив з будинку посольства тижнями (О. Довженко). – Форма орудного відмінка з прислівниковим уживанням у функції часу.

Абсолютно морфологізованими треба вважати утворені на базі форми орудного відмінка прислівники на зразок нишком, вистрибом, галопом,, жужмом, часом, підтюпцем.

*Кличний відмінок. Кличний відмінок іменника – одна з периферійних грамем морфолого-синтаксичної категорії відмінка, що в морфологічному плані входить як сьомий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з її диференційованою сукупністю флексій і валентно поєднана з дієслівними формами наказового способу другої особи та виражає первинну семантико-синтаксичну ускладнену функцію адресата мовлення – потенційного суб’єкта дії, первинну формально-синтаксичну функцію підмета і в типових виявах комунікативну функцію теми за актуального членування речення.

Первинною семантико-синтаксичною функцією кличного відмінка є функція адресата – потенційного суб’єкта дії, з якою корелює його первинна формально-синтаксична функція підмета. Ці первинні функції кличний реалізує в реченнях з дієслівними присудками у формі наказового способу, напр.: Кажіть, мамо! (І. Багряний); Моя пісне, на гори зійди і впади, ніби річка зі скелі (Д. Павличко).

Навколо базової функції адресата – потенційного суб’єкта дії групуються вторинні функції кличного:

1) семантико-синтаксична функція семантично акцентованого адресата і відповідно нейтралізованого потенційного суб’єкта дії та формально-синтаксичну функцію другорядного члена (детермінанта) речення, залежного від предикативної (зокрема присудково-підметової у двоскладному простому реченні) основи речення: Костю, мій Костю, синьоокий бродяго, Он весна викреслює свій шлях по птицях (А. Малишко); Нам випало, сину, досіяти і долюбити Отецьке поле (Б. Олійник);

2) вторинна семантико-синтаксична функція ідентифікації, де семантично дублюються займенникові іменники другої особи і вказується на тотожну їм семантико-синтаксичну роль. У таких реченнях кличний відмінок виступає опосередкованим другорядним членом речення: Де зараз ви, кати мого народу? (В. Симоненко); Де ж ти, свободо без фальшивих слів, Де ж ви, пісні без мук, без падань злети (Д. Павличко); Я вас люблю великою любов’ю, Моя старенька мамо, тату мій (Д. Павличко); Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти (Д. Павличко);

3) вторинна синтаксична позиція однослівних односкладних речень із семантико-синтаксичною функцією суб’єкта дії: Шуро! – вперше за сьогодні Євген назвав її на ім’я (О. Гончар); - Тату! – більше нічого не промовляє, біжить і опускається на землю біля батька (М. Стельмах). Такі речення називають звертаннями-реченнями, еквівалентами речень або одним із варіантів вокативної синтаксеми.

*Місцевий відмінок. Місцевий відмінок іменника – одна з периферійних граммем морфолого-синтаксичної іменникової категорії відмінка, яка вживається тільки з прийменниками (прийменники в (у), о (об), на, по, при), у морфологічному плані входить як шостий компонент до відмінкової парадигми однини і множини з її диференційованою сукупністю флексій, у первинному функціонуванні валентно поєднана з дієслівними локативними (локалізація – обмеження місця дії того чи іншого явища, процессу певними просторовими межами) предикатами, виражає первинну семантико-синтаксичну функцію статистичної локалізації та первинну формально-синтаксичну функцію придієслівного керованого другорядного члена речення і в типових виявах комунікативну функцію реми або складника комплексної реми за актуального членування речення.

Прийменники в (у), на, по, при, о (об) із флексією утворюють складну морфему з функціонально-семантичним навантаженням відповідного прийменника і відмінкової флексії.

Не всі уживання місцевого відмінка стосуються власне-відмінкового функціонування. До власне-відмінкових функцій потрібно зарахувати тільки ті семантико-синтаксичні функції місцевого відмінка, які зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката й пов’язані з надкатегорією субстанціональності (значенням предметності) в її варіаціях статичної й динамічної локативності, інструментальності, об’єктності й суб’єктності.

Досить продуктивні обставинні значення місцевого відмінка виходять поза межі семантико-синтаксичного іменникового функціонування й засвідчують синтаксичний ступінь переходу іменників у прислівники.

Наприклад:

Другого дня ми Були в Києві (О. Довженко) – первинна локативна функція (функція статичної локалізації; прийменник вказує на розташування всередині простору, предмета ), тобто семантико-синтаксична; і первинна формально-синтаксична – функція придієслівного керованого другорядного члена.

Черниш і Брянський лежали в садку на вигорілій траві (О. Гончар) - первинна локативна функція (функція статичної локалізації; прийменник вказує на місце на поверхні об’єкта ), тобто семантико-синтаксична; і первинна формально-синтаксична – функція придієслівного керованого другорядного члена.

Готель «Солома» стояв при дорозі (М. Томчаній) - первинна локативна функція (функція статичної локалізації; прийменник вказує на просторову близькість предмета ), тобто семантико-синтаксична; і первинна формально-синтаксична – функція придієслівного керованого другорядного члена.

Три дівчини, студентки-агрономи Йшли взимку по доріжці лісовій (М. Рильський) – вторинна семантико-синтаксична функція динамічної локалізації (прийменник по з формою місцевого), стоїть у позиції придієслівного керованого члена речення.

Сам на дудці він Майстерно грав – а мріяв про баяна (М. Рильський); У війну був пілотом, літав на винищувачах... (О. Гончар); Хід церемонії транслювали по радіо (О. Гончар) – вторинна інструментальна семантико-синтаксична функція.

Може людина помилятися в людині, але не можуть народи помилятися в народах (О. Довженко); Але хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Г. Хоткевич) – вторинна об’єктна семантико-синтаксична функція і вторинна формально-синтаксична функція придієслівного сильнокерованого другорядного члена речення.

133