Термінологічний словник теми

Абстрактні іменники – це іменники, які позначають не власне-предмети, не матеріальні об’єкти, а абстраговані, узагальнені людською свідомістю і представлені в мові у вигляді предметів дії, процеси, стани, якості і под., безпосередньо пов’язані з конкретними предметами.

Власне-предметне значення – це відображення матеріальних предметів, воно містить у собі категорійну ознаку власне-предметності, тобто не граматичної предметності, а реальної (конститутивна сема «речовість (предметність)»).

Глибинна характеристика (частини мови) – семантична характеристика.

Знахідний відмінок. Знахідний відмінок – одна з центральних грамем морфолого-синтаксичної категорії відмінка, що в морфологічному плані входить як четвертий компонент до відмінкової парадигми однини та множини з її диференційованою сукупністю флексій і спеціалізована на вираженні формально-синтаксичної функції придієслівного сильнокерованого другорядного члена речення, семантико-синтаксичної функції об’єкта і в типових виявах приремної позиції за актуального членування речення.

Іменник – частина мови, що відображає субстанціональні (зі значенням реальної предметності або зі сприйманим у нашій свідомості таким значенням) об’єкти.

Іменники-деривати – граматичний підклас іменників з предикатними (ознаковими) сутностями.

Іменники власні – це індивідуальні назви конкретних предметів.

Іменники загальні – назви предмета як репрезентанта класу однорідних предметів.

Конкретні іменники - лексико-граматичний розряд, що охоплює іменники, які позначають дискретні предмети, тобто такі предмети, котрі існують окремо, а отже, підлягають рахункові.

Кореляція (від лат. correlatio – співвідношення) – взаємозалежність, співвідносність двох чи більше мовних одиниць (кореляція видова (для дієслова), відмінкова, стану (активного/пасивного – для дієслова), фонологічна).

Лексико-граматичні розряди – окремі групи іменників всередині іменникового класу з семантичними і морфологічними характеристиками.

Непредикатні знаки (слова) - одиниці зі значенням речі (предмета).

Називний відмінок (іменника). Називний відмінок іменника – центральна (найвищого рангу) грамема морфолого-синтаксичної категорії відмінка, яка в морфологічному плані відкриває відмінкову парадигму однини та множини з притаманною їй сукупністю закінчень і спеціалізована на вираженні формально-синтаксичної функції підмета, семантико-синтаксичної функції суб’єкта і в типових виявах позиції теми за актуального (темо-ремного) членування речення.

Номіналізація - здатність іменників називати результати тактів переходу від знаків-повідомлень до знаків-назв.

Поверхнева характеристика (частини мови) – граматична характеристика.

Предикатні знаки (слова) – це ознакові знаки (слова); конститутивна сема „ознака”.

Сема (=диференційна семантична ознака = семантичний компонент = семантичний множник = семантичний маркер = ноема) – мінімальна, межова одиниця плану змісту; елементарне значення слова (лексико-семантичний варіант слова); елементарне відображення в мові різних сторін і властивостей позначуваних предметів і явищ дійсності.

Семантема – носій лексичного значення слова (Ш. Баллі).

Семантико-синтаксичні функції – це функції суб’єктна, об’єктна, адресатна, інструментальна (знаряддя або засобу дії), локативна.

Лекція № 4

Тема: Прикметник, займенник, числівник як периферійні частини мови.

План

1.Семантико-синтаксична характеристика прикметника. Морфологічні і словотвірні категорії прикметника. Проблема кількості відмінкових грамем прикметника.

2.Проблема частиномовної природи числівника. Семантичні розряди числівника.

3.Морфологічні категорії числівника.

4. Займенникові слова в системі частин мови. Прономіналізація.

Література

1. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті.- К., 1989.

2. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004.

3. Горпинич В. О. Українська морфологія. – Дніпропетровськ: ДДУ, 2000.

4. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. – К., 1984.

5. Загнітко А. П. Основи функціональної морфології української мови. – К.: Вища школа, 1991.

6. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К., 1999.

7. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. – К., 1996.