2.Лексико-граматичні розряди іменника.

Іменники, передаючи узагальнене категорійне значення предметності й маючи самостійні морфологічні категорії відмінка, числа, роду й істот/неістот, являють собою стосовно інших частиномовних класів великою мірою однорідну єдність. Проте всередині іменникового класу досить помітно вирізняються окремі групи іменників за семантичними і морфологічними характеристиками. Вони утворюють лексико-граматичні розряди, якими є: іменники власні і загальні, іменники конкретні й абстрактні, іменники збірні і речовинні. Іменники зі значенням реальної предметності становлять семантичний центр, ядро, якому протиставляються іменники з не реальною, а граматичною предметністю (периферія).

Іменники власні – це індивідуальні назви конкретних предметів, напр.: Галина, Іван, Луцьк, Говерла. Іменники загальні – назви предмета як репрезентанта класу однорідних предметів, напр.: син, ясен, калина, село, лоша. Власні назви поширюються й на інші групи індивідуальних найменувань: предметів духовної культури (роман Олеся Гончара „Собор”, картина Марії Марчак-Томен „Ліс” ...), установ, підприємств (фабрика „Киянка”, видавництво „Освіта”...), різноманітних продуктів виробництва (автомобіль „Славута”, телевізор „Електрон”, цукерки „Смакота”) тощо.

Відмінність між власними і загальними іменниками виявляється в тому, що перші виокремлюють конкретний предмет із класу однотипних предметів, тоді як другі являють собою узагальнені назви класів однотипних предметів або явищ. Власні назви звичайно не вживаються у формі множини, бо вони виконують тісно пов’язану з формою однини номінативну функцію. Проте форми множини у власних назвах використовують для позначення групи осіб або предметів, що мають індивідуальні назви (У товаристві було три Івани; Усім відомі брати-композитори Майбороди). Форми множини трапляються також у власних назвах топонімічних, де іменник попри свою форму множини позначає одиничний топонімічний об’єкт (місто Чернівці, гори Карпати).

Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи в загальні іменники, власні назви втрачають функцію індивідуалізації і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів, напр.: меценат, донжуан, ловелас, дизель, ампер. У свою чергу загальні назви набувають значення власних іменників, поповнюючи цей лексико-граматичний розряд новими компонентами, напр.: «Абевегедейка» (назва передачі), «Перлина» (назва крамниці) тощо.

На інших засадах побудовано кваліфікацію конкретних і абстрактних іменників. Лексико-граматичний розряд конкретних іменників охоплює іменники, які позначають дискретні предмети, тобто такі предмети, що існують окремо, а отже, підлягають рахункові, напр.: дівчина, хлопець, дитина, бджола, дерево, будинок, річка, озеро, берег, дорога, рівнина. Усі конкретні іменники, за винятком іменників pluralia tantum (сани, ножиці, штани, окуляри та ін.) та власних назв, яким притаманне обмежене використання форм множини, мають форму однини і множини. Численну групу конкретних іменників формують назви істот.

Абстрактні іменники позначають не власне-предмети, не матеріальні об’єкти, а абстраговані, узагальнені людською свідомістю і представлені в мові у вигляді предметів дії, процеси, стани, якості і под., безпосередньо пов’язані з конкретними предметами. Здебільшого абстрактні іменники сучасної української мови належать до іменників-дериватів, утворених від інших частиномовних класів. Найчисленнішу частину абстрактних іменників становлять віддієслівні й відприкметникові іменники, які відтворюють семантику вихідних для них не іменникових основ (спів, приїзд, цвітіння, захоплення, кохання, біль, мужність, твердість, доброта, метр, кілометр, кілограм, вічність, діалектика, категорія, тяжіння, функція). Переважна більшість таких слів містять словотворчі суфікси, які засвідчують їхню похідність, причому здебільшого від дієслів і прикметників. Лише незначну частину абстрактних іменників становлять непохідні з сучасного погляду слова типу біда, горе, гул, гам.

Диференційною граматичною ознакою абстрактних іменників є неповна парадигма числа. Вказуючи на нераховані, непредметні й нематеріальні за своєю природою явища, позбавлені кількісних протиставлень, ці іменники вживаються тільки або переважно у формах однини, напр.: боротьба, велич, зелень, краса, любов, могутність, терпіння, шал. Набагато менша частина абстрактних іменників зі значенням дій, процесів, станів тощо має тільки форму множини, напр.: вибори, дебати, заручини, іменини, канікули, оглядини, сутінки.

Проте в деяких абстрактних іменниках для форм однини виникли форми множини, хоча для останніх характерні ті або ті семантичні нашарування: висновок – висновки, властивість – властивості, глибина – глибини, розвага – розваги, обов’язок – обов’язки, успіх – успіхи, швидкість – швидкості. Абстрактні іменники з повною парадигмою числа можуть поєднуватися з кількісними числівниками (два висновки, п’ять ознак), хоча така поєднуваність виявляє певні обмеження.

З показниками числа в абстрактних іменниках пов’язані різні ступені узагальнення й абстрагування. Неможливість утворення форм множини в абстрактних іменниках нерідко вказує на вищий ступінь їхнього абстрагування.

У складі іменників вирізняють також іменники збірні й речовинні.

До лексико-граматичного розряду збірних іменників увіходять іменники, які позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів. Це найчастіше істоти, рослини, а також інші предмети. Більшість із цих іменників являють собою мотивовані суфіксальні утворення.

У морфемній структурі збірних іменників наявні спеціалізовані на вираженні значення збірності суфікси: -ств- (селянство, студентство учительство, птаство), -j- та його фонетичні видозміни (верб’я, дуб’я, пір’я, бадилля, волосся, вороння, галуззя, гілля, каміння, колосся, коріння, пруття), -н(ь)- (комарня, комашня, мурашня, пташня), -в- (мишва, мошва, мурашва), -от- (біднота, жінота, парубота), -ин(ь)н(ь)- (гарбузиння, квасолиння, кукурудзиння, стеблиння), -ин- (вільшина, городина, дубина, ярина, садовина), -ник (осичник, сливник, чагарник), -няк (дубняк, лозняк, хмизняк) та ін. Збірність виражають також нульові суфікси у словах типу зелень, молодь, юнь, гниль, погань. До лексико-граматичного розряду входять і запозичені слова із суфіксом -ур- (професура, апаратура, мускулатура), -арій (гербарій, інструментарій) тощо.

У граматичному плані не належать до розряду збірних іменники типу народ, натовп, команда, полк, чота, стадо. Ці іменники вказують на виокремлену сукупність однорідних предметів (осіб, тварин). Адже поряд із ними існують сукупності тієї самої природи. Тому такі виокремлювані сукупності стають рахованими, набуваючи форм множини або поєднуючись із кількісними числівниками, пор.: народ – народи, три народи, багато народів; натовп – натовпи, два натовпи; стадо – стада, троє стад.

До лексико-граматичного розряду речовинних іменників належать назви речовин, однорідних мас. У межах цього розряду можна виокремити кілька підгруп, які охоплюють назви: 1) металів (залізо, сталь, мідь, бронза); 2) рідин (вино, вода, молоко); 3) ліків (аспірин, кавітон, клофелін, церебралізин, вінпоцетин); 4) хімічних елементів (азот, водень, кисень); 5) злаків, ягід, овочів (жито, просо, агрус, глід, малина, смородина, шипшина, капуста, картопля, морква); 6) різних матеріалів (вапно, глина, гіпс, пісок, цегла); 7) продуктів харчування (борошно, мед, сало, сіль) тощо. Речовинні іменники - переважно непохідні, немотивовані слова, а менша частина їх – мотивовані суфіксальні утворення типу баранина, свинина, яловичина.

Речовинним іменникам властиве своєрідне граматичне оформлення категорії числа. Вони вживаються переважно в однині. Таке обмеження зумовлює природа позначуваних речовинними іменниками об’єктів позамовної дійсності, які не підлягають рахункові. Лише деякі з речовинних іменників мають форму множини (вершки, висівки, дріжджі, дрова, ласощі, макарони, парфуми, помиї та ін.), проте не протиставлену формі однини.

Від зазначеної закономірності використання форм числа у речовинних іменників трапляються відхилення, пор. функціонування співвідносних пар типу вино – вина, масло – масла, метал – метали, пісок – піски, сталь – сталі, вода – води. Ці форми множини використовують тоді, коли йдеться про сорти, різновиди речовини, продукту харчування або про інтенсивний вияв позначуваного речовинним іменником предмета.