Суб'єкти права власності на землю

Земельна правосуб'єктність - це здатність бути учасником суспільних відносин, які пов'язані з використанням землі. Суб'єктами права власності на землю є особи, які можуть бути учасниками цивільних і земельних правовідносин, оскільки земельним правовідносинам властивий комплексний зміст (земля є об'єктом відчуження, надбання, об'єктом товарного обігу та ринкових відносин).

Відповідно до положень Конституції України суб'єктом права власності на землю є український народ, що здійснює це право через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта господарювання виступають держава в цілому (державна власність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.

Отже, суб'єктами права власності на землі господарського призначення є: громадяни України; юридичні особи, у тому числі створені як об'єднання громадян України; держава в особі органів державної влади; територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах в особі органів місцевого самоврядування.

Суб'єктами управління землями, що належать до спільної власності територіальних громад населених пунктів, є районні та обласні ради.

Громадяни України можуть бути суб'єктами права власності на землю за наявності у них цивільної правоздатності. Правоздатність виникає з моменту народження громадянина і втрачається зі смертю. Земельна правоздатність означає здатність мати права і брати на себе обов'язки щодо землі. Дієздатність громадянина в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку. Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років можуть укладати угоди, в тому числі про землю, за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітніми згідно зі ст. 8 ЗК України допускається надання цих ділянок в оренду для сільськогосподарського використання під контролем місцевих рад на строк до досягнення спадкоємцем повноліття. Отже, земельна дієздатність - це здатність своїми діями набувати суб'єктивних прав і виконувати юридичні обов'язки щодо конкретної земельної ділянки.

Спеціальним суб'єктом права власності та земельних відносин є юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є організації, що створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.

Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. В свою чергу, юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридичними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.

Від імені держави правомочності суб'єкта права державної власності на землі господарського та іншого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності.

До повноважень Верховної Ради України як органу державної влади належить: прийняття законів, у тому числі щодо регулювання земельних відносин і затвердження загальнодержавних програм економічного розвитку та охорони довкілля, в яких передбачаються заходи щодо використання та охорони державних земель.

Земельне законодавство також встановлює вимоги щодо суб'єктів права власності на землю. Однією з таких вимог є купівля земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення сільського господарства лише громадянами України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві, та юридичними особами України, установчими документами яких передбачено ведення сільського господарства. Крім того, у земельному законодавстві є вказівки щодо правового статусу інших суб'єктів земельних відносин, якими є іноземні фізичні і юридичні особи, іноземні держави, організації.

За своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об’єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає “майном”, тобто тим пред-метом цивільного, а тепер і земельного права, який відрізняють особливі юридичні ознаки.

Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми власності є інститутами не лише земельного, але й цивільного права. І це є закономірним і природ-ним для конструювання права власності взагалі. Наслідком “проникнен-ня” цивільного права в регулювання відносин земельної власності вияв-ляється в тому числі ускладнення ролі державних і комунальних органів в управлінні земельними ресурсами.

Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством “за суб’єктом”. Конституцією Укра-їни установлено, що земля може перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Суб’єкт права власності на землю – це особа, що здійснює володін-ня, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі за-кону. Права всіх суб'єктів права власності на землю рівні і захищають-ся способами, встановленими законом. Гро-мадяни і юридичні особи як суб’єкти об’єднані змістом права приватної власності на землю, яке їм надано законодавством.

Суб’єктами права державної і комунальної власності є державні та ко-мунальні територіальні утворення.Право приватної власності служить для задоволення інтересів влас-ників – громадян і юридичних осіб. Державна і комунальна власність на землю забезпечує інтереси великих груп людей: народу України взагалі; населення, що мешкає на території комунальних утворень.

Особливості набуття та припинення права власності на землю зале-жать від того, чи знаходиться земля у власності громадянина, юридичної особи або державного чи комунального територіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом.

Об’єктом права власності на землю виступає земельна ділянка, яка згідно з цивільним правом має такі ознаки, як:

а) обігоспроможності, тобто земельна ділянка може вільно відчужува-тися або переходити від одної особи до іншої (внаслідок наслідуван-19

ня, реорганізації юридичної особи) чи іншим способом, якщо вона не вилучена із обігу чи не обмежена в обігу;

б)         земельна ділянка як об’єкт цивільного права є нерухомим майном. На

підставі цього положення право власності на земельну ділянку підля-

гає державній реєстрації. Для земельних ділянок установлена також і

спеціальна реєстрація – в органах Державного комітету по земельних

ресурсах України;

в)         земельна ділянка в залежності від того, чи можливий її переділ без

шкоди для її господарського призначення чи ні, може бути визнана

ділимим чи неділимим майном. Ця ознака має суттєве значення у

тому випадку, коли земельна ділянка перебуває у спільній власності

і виникає питання про виділення частки(паю) земельної ділянки од-

ному із власників, а також у випадку необхідності відчуження частки

земельної ділянки. У випадку, коли земельна ділянка визнається не-

подільною, власнику не може бути виділена частка ділянки в натурі,

а видається грошова компенсація. Рішення про неподільність земель-

ної ділянки, якщо про це не вказується в законодавстві, приймає суд;

г)         наступною ознакою земельної ділянки як об’єкта цивільного чи зе-

мельного права є те, що продукція і доходи, отримані внаслідок ви-

користання земельної ділянки, належать особі, що використовує цю

ділянку на законних підставах.

Ще однією ознакою можна вважати те, що об’єктом права власності

земля виступає в якості обмеженої в просторі земельної ділянки. Для неї характерно те, що межі ділянки і її місцезнаходження встановлюються в порядку, закріпленому законодавством про землеустрій.

Відповідно до Цивільного кодексу України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, володіння, користування і розпорядження – це невід’ємні складові одно-го права – права власності.

Правомочності володіння дають можливість володіти землею на основі закону, тобто рахувати її на балансі, визначати земельну ділянку як частину свого господарства. Крім того, власник на підставі цього права може вимагати повернення землі із будь-якого незаконного володіння.

Користування дає можливість вилучати із землі корисні властивості. Власник може використовувати землю так, як буде вважати за потрібне, але в межах цільового призначення земельної ділянки. Самовільно влас-ник землі змінити цільове призначення використання не має права.

Правомочність розпорядження проявляється в тому, що власник на свій вибір може продати, подарувати, обміняти, успадкувати, здати в оренду, закласти земельну ділянку, тобто на основі і в порядку, передба-чених законом, визначити її долю.

Крім того, власники земельних ділянок можуть створювати спільну дольову (пайову) власність шляхом добровільного об’єднання належних їм земельних ділянок, земельних паїв.

Право власності на землю гарантується Конституцією України і захи-щається способами, встановленими законодавством. Захист порушених прав власності на землю здійснює суд – арбітражний або третейський.

15. .Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а)придбання за договором купівлі-продажу, дару­вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б)безоплатної передачі із земель державної і ко­мунальної власності;

в)приватизації земельних ділянок, що були рані­ше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

2.Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділян­ки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки не­сільськогосподарського призначення за межами на­селених пунктів, на яких розташовані об'єкти неру­хомого майна, що належать їм на праві приватної власності.