Розділ 2. Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру

2.1 Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, юристів, медиків) до соціальної роботи через волонтерські групи. Так у м. Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів–студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету.

Серед ресурсів волонтерського руху перш за все можна виокремити людські ресурси, оскільки волонтерами є люди, які на засадах добровільності беруть участь в роботі державних та громадських організацій.

Стів Маккалей виокремлює чотири типи залучення волонтерів:

1. набір ,,тепленьких”:

– поширення брошур чи плакатів організацій;

– використання агенцій оголошень для громадськості (газети, радіо, ТБ, Інтернет);

– контакти з великими громадськими асоціаціями;

2. цілеспрямований набір, що характеризується аналізом наступних аспектів:

– яку роботу необхідно виконати;

– кого потрібно знайти, щоб виконати цю роботу;

– де їх знайти;

– як передати звернення про набір волонтерів;

– мотиваційні потреби цих людей;

– хто здійснює набір та підготовку;

3. набір за принципом концентричних кіл;

4. залучення за специфічними параметрами, яке передбачає:

– розробку філософії залучення;

– проведення навчання цінностям системи;

– постійну підтримку філософії залучення (інформування, заохочення).

Та, перш за все, потрібно враховувати наступну специфіку залучення волонтерів до діяльності навчально-реабілітаційного центру:

1. набір ,,тепленьких” може бути ефективним у випадках, коли організація намагається підібрати волонтера на позицію, яку може посісти пересічний громадянин. Цей метод набору особливо ефективний, коли набирають багато волонтерів на короткий термін, наприклад, допомагати у проведенні фестивалів, акцій, виїздів на відпочинок тощо;

2. цілеспрямований набір характеризується визначеністю і конкретністю. За цим підходом організація вже усвідомила яка саме особа потрібна і яку роботу вона буде виконувати;

3. принцип концентричних кіл ґрунтується на залученні волонтерів з груп, які вже певною мірою пов’язані з організацією. При цьому можна акцентувати увагу на тому, що будь-яка позитивно налаштована на програму група осіб становить ідеальну ціль для кампанії залучення концентричними колами;

4. кампанія залучення за специфічними параметрами створена для ,,замкненої системи”, тобто групи осіб, які мають значне відчуття пов’язаності та самовизначення (корпорація, церковна спільнота, сусіди тощо).

Традиційною типовою класифікацією добровільних помічників є :

1. Підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середньо-спеціальних закладів. Для цієї групи головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоствердження в очах однолітків, батьків, учителів та можливість нового спілкування з ними на новому, більш довірливому, взаємовідповідальному рівні, а також бажання знайти нових друзів, можливість здобути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля.

Питання надання конкретної допомоги, як правило, не є визначальним. Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно, досить низька, проте вони дуже мобільні, вони не мають комунікаційних проблем у спілкуванні з іншими дітьми та підлітками та із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвільних форм роботи, що дуже актуально для ЦССМ.

При організації роботи даної категорії слід мати на увазі те, що значна їх частина не затримується у волонтерських загонах: вони перебувають у постійному пошуку, пробують себе у різних ролях. Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Водночас, робота у волонтерських загонах сприяє розвитку їх комунікативних здібностей. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малюванням, літературними здібностями, умінням працювати на комп'ютері, знанням іноземних мов тощо.

Волонтерство – можливість соціального самоствердження, але не єдина, тому хтось залишається надовго, а для когось – це один з апробованих та залишених варіантів, тому, частка „затриманих” залежить від серйозності підходу дорослих до діяльності волонтерів-підлітків. Для них дуже важлива увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих, але й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні.

Тому досить складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Часто це технічна робота (розклеювання афіш, розповсюдження друкованої продукції, анкетування). Це припустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують.

Волонтери-підлітки дуже корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо. Тому дуже важливе в роботі з ними створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації, активізація їх самовизначення. Створення таких умов – один з вірних шляхів залучення підлітків до волонтерського руху.

2. Студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділення педагогіки, психології, соціальної роботи, соціальної педагогіки), які звертаються до навчально-реабілітаційних центрів з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або які проходять в центрах навчальну та виробничу практику.

Ця категорія має дещо інші мотиви для добровільної соціальної роботи, насамперед їх цікавлять професійні проблеми: реальні – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок роботи – та формальні – отримання заліку, проходження практики. Їх певною мірою хвилює проблема міжособистісної комунікації, особливо спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися.

Яскравим прикладом такого залучення до волонтерства є організація волонтерського руху на прикладі діяльності «Студентського серця». Волонтерський рух «Студентське серце» створення студентами спеціальності «соціальна робота» факультету соціології та управління Запорізького національного університету. Мета волонтерського руху – забезпечення оптимальних можливостей для успішного розвитку та соціалізації дітей, профілактика відхилень в їх поведінці, діяльності і спілкуванні, різнобічна допомога дітям з особливими потребами, за допомогою ігр та тренінгів, сприяння професійній самореалізації студентів. На даний момент «Студентське серце» співпрацює з Хортицьким навчально-реабілітаційним багатопрофільним центром, Запорізькою спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом №2.

Завдання центру:

1. Налагодження контактів з закладами та центрами, де навчаються, або знаходяться на постійному проживанні діти з особливими потребами.

2. Проведення тренінгів та ігр, спрямованих на розвиток, та формування позитивної Я-концепції, полегшення процесу адаптації в соціумі й нормалізація діяльності й поводження

3. Планування вільного часу, проведення святкових заходів.

4. Сприяння забезпеченню життєвих необхідностей дітей з особливими потребами.

Напрями діяльності: профілактичний, спрямований на підтримку здорового способу життя; проведення дозвілля; соціальна допомога дітям з особливими потребами; тренінгова робота.

Але, як свідчить досвід, їх цікавлять ті види роботи, які безпосередньо пов’язані із майбутньою професією, при цьому перевага належить індивідуальній роботи або роботі у невеликих групах. Для студента-волонтера важливе визнання його колег, входження в колектив професіоналів. Вони є реальним кадровим потенціалом для навчально-реабілітаційного центру.

Саме тому, одним з основних шляхів залучення студентів до волонтерської діяльності є оцінка професійної компетентності студентів організаторами волонтерського руху і через те – уникнення причин конфлікту і непорозуміння. Конфлікт, як правило, виникає у результаті розбіжностей намагань студентів самоідентифікуватись і прагнень спеціалістів пропонувати їм «некваліфіковані» види роботи. Таке ставлення ображає і відштовхує перших від волонтерських справ.

Ідеальний варіант співпраці, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім приступають до самостійної роботи. Якщо волонтеру не вистачає професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має усвідомити, що система зацікавлена в ньому лише за умови набуття професіоналізму. За обопільною зацікавленістю щодо налагодження взаємостосунків НРЦ і студента-волонтера, вони можуть діяти за такою схемою: практикант > волонтер > заслужений спеціаліст > співробітник НРЦ. Дієвість такої схеми є правдивою, про це свідчать фахівці НРЦ «Джерело». Оскільки, більшість теперішніх фахівців цього закладу починали свою кар’єру з волонтерства. [2; 10].

3. Батьки дітей з особливими потребами, які об’єднуються в групи самодопомоги. Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі – бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім’ям з подібними проблемами. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання у сім’ї та спілкування з собі подібними, знання, і тому дуже потрібні. Вибір напрямів соціальної роботи, за якими працюють волонтери-батьки, визначаються особистою проблемою волонтера.

Волонтери-батьки дуже рідко включаються в соціальну діяльність за власною ініціативою. Більшість з них сподівається на допомогу інших. Тому працівникам навчально-реабілітаційного центру дуже важливо активізувати батьків, розкрити перспективи можливої самостійної волонтерської діяльності. Тільки усвідомлення можливості змін може стати мотивом включення батьків до волонтерського руху.

На відміну від розглянутих вище категорій волонтерів, для переважної більшості волонтерів-батьків не є суттєвою оцінка їхньої праці, для них важливий той ефект, якого вони досягають стосовно своєї сім’ї, сімей близьких людей. Виняток становлять волонтери-батьки, які при підтримці сімей з названими проблемами стають їхніми представниками в органах влади різного рівня. Такі приклади є, і робота таких батьків, безперечно, дуже ефективна, особливо у групах взаємної підтримки [2; 10].

4. Волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам навчаль-реабілітаційного центру. Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей. Іноді вона має альтруїстичний характер, іноді спеціаліст намагається розширити коло своїх інтересів, іноді йому необхідне професійне чи особисте самоствердження. Тому, каталізатором залучення фахівців до волонтерського руху можуть стати публікації в пресі: відгуки, подяки, інші форми оцінки соціальної значущості їхньої роботи.

Головне завдання навчально-реабілітаційного центру – оптимально організувати їх діяльність (точний час, аудиторія чи кабінет, клієнтура), стежити, щоб вони вирішували суто професійні проблеми. Через їх залучення можна вирішити багато соціальних проблем, пов’язаних із професійною діяльністю фахівців. Форма роботи фахівців, як правило, індивідуальна (консультування) та деякі групові форми (лекції, тренінги).

Практика дозволила виокремити три основних правила в роботі із спеціалістами як волонтерами:

1. Ваші професійні погляди на ту чи іншу проблему мають збігатися або, в крайньому разі, не розходитися;

2. Гнучкий графік для спеціаліста, зайнятого, як правило, в кількох місцях;

3. Забезпечення можливості професійної або наукової кар’єри, адже часто саме за цим звертаються до некомерційних організацій спеціалісти.

Проте, все ж таки, основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей.

Дуже важливим на сьогодні є впровадження системи навчання волонтерів з використанням різноманітних форм навчання (школа волонтерів – один рік, тематичні курси – шість місяців, табір підготовки добровільних працівників – один місяць, курси підвищення майстерності – один тиждень. До слова, ідея створення такої школи волонтерів наразі втілюється у життя в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело». Автором ідеї є Юлія Пекар.

Крім вищезазначених груп волонтерів, людськими ресурсами, які поповнюють лави добровільних помічників є й представники інших категорій населення.

Волонтери, які приходять за власним бажанням. Волонтери можуть прийти в організацію за власним бажанням, прочитавши про неї у пресі і виявивши бажання дізнатися, як вона працює.

Якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного волонтера, потрібно детальніше ознайомити його з організацією, запропонувати навчання, оскільки здебільшого воно необхідне, залучити до роботи з реалізації конкретної програми. Іноді робота, запропонована волонтеру, є дуже відповідальною, потребує професійних навичок.

Спонсори. Вони не завжди здатні підтримати вас матеріально. Але керівники фірми можуть надати вам реальну методичну допомогу в організації роботи вашого товариства, пошуку фінансів. Такий варіант часто називають патронажем. Кращий спосіб організувати патронаж – створити опікунську раду при конкретній організації, де попечителями будуть керівники різних фірм, відомі у місті або країні особи: артисти, музиканти. Попечитель не завжди допоможе вам грошима, але спрацює його ім'я, він залучить інших, дасть пораду. Не слід забувати, що керівники багатьох фірм мають вищу економічну освіту, величезний досвід роботи з фінансами, управлінський досвід.

Юрист фірми може безкоштовно надати разову або надавати постійні консультації. Головний бухгалтер фірми допоможе розібратися з фінансовим звітом. Співробітники фірми можуть у вільний від роботи час виконувати роботу, не пов'язану з їхньою основною діяльністю. А деякі компанії навіть оплачують власним працівникам той час, який вони витрачають на допомогу доброчинній організації. Наприклад, при підготовці дитячого свята у фірми можна орендувати зал для проведення доброчинних акцій без орендної плати.

Чиновники. Люди, які працюють в державному апараті, наприклад, у міській адміністрації, також можуть бути волонтерами. Однак, перш ніж залучити їх до цієї діяльності, слід з'ясувати, чи не призведе це до конфлікту волонтера з керівниками. Найнадійніший варіант у такий ситуації, коли адміністрація знає і дає згоду на роботу свого працівника волонтером. Чиновники місцевої адміністрації можуть бути вашими волонтерами лише як приватні особи.

Клієнти. Волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога, – клієнти конкретної організації, наприклад, пацієнти клініки або слухачі виховного центру, батьки клієнтів, а також ті, хто був клієнтом раніше і хоче працювати волонтером в різних програмах.

Але, як показує практика, чимало організацій залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають проблему. В таких випадках персонал вважає помічників ненадійними. Саме створення потрібних для волонтерів умов праці й є найголовнішим пунктом успішної діяльності [2; 6; 11].

Можна втратити волонтерів і через власне ставлення до них, особливо, коли їм не можуть знайти відповідну роботу, не дякують, не враховують їхню думку. В такому випадку люди йдуть з організації, що може стати причиною її розпаду.

Доречі, у Львові останнім часом спостерігається досить низьке залучення волонтерів до здійснення волонтерських практик. Найчастіше виникають проблеми саме із мотивацією, заохоченням. Йдеться про двосторонню мотивацію: потенційні волонтери самі по собі є немотивованими до здійснення волонтерських практик, а організації, що займаються волонтерською діяльністю не здійснюють спроб їхньої мотивації, або ж здійснюють їх не так активно, наскільки це було б потрібно для досягнення позитивного результату.

Причин низького залучення львів’ян до здійснення волонтерських практик є дві: відсутність організації самого інституту волонтерства безпосередньо у Львові;відсутність дієвих шляхів мотивації населення до здійснення волонтерських практик. Щодо перешкод розвитку волонтерського руху у Львові, можемо назвати по-перше відсутність системного бачення, а відповідно і системної політики міської влади стосовно розвитку волонтерства. До цього ж відсутня система освіти самих волонтерів, волонтерських менеджерів. А по-друге - відсутність системи заохочення волонтерського руху. Волонтерство у Львові є епізодичним, волонтери почувають себе так ніби їх використали і не повертаються у волонтерський рух.

Саме тому, робота з добровільними помічниками потребує гнучкості і почуття відповідальності, вміння взаємодії і довіри людям. Волонтер – це, як правило, не чудо-людина, яка все розуміє і сприймає кожне слово керівника. Це може бути й людина 80-ти років з нелегким характером, але водночас, незмінний працівник у роботі з такими ж людьми, як і сам, що знаходяться в організації на патронажі, і 17-літня молода людина з невеликим життєвим досвідом, але якій легко дається навчання [22; 34].

Отже, по суті кожен навчально-реабілітаційний центр спроможний набирати волонтерів, але перш за все потрібно скласти план систематичного навчання, наради, інструктажу, дискусії, семінарів, “круглого столу”, тренінгів, що дозволили б урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямками, особливостями, видами соціальної роботи адекватно до їхнього рівня професійної підготовки до такої діяльності. .Майстерність полягає у виборі оптимального варіанту залучення для знаходження доцільних типів волонтерів з найменшими зусиллями. Таким чином, залучення людей до волонтерського руху відбувається різними шляхами. Тому ряди волонтерського руху завжди поповнюються, адже людські ресурси невичерпні, а отже волонтерська система буде функціонувати безперебійно.