1.3 Правові основи діяльності волонтерства в Україні

Наразі в Україні активно розвивається волонтерських рух. Волонтери є повноправними суб’єктами соціально-педагогічної діяльності. Роль волонтерства у соціальній сфері визнана на державному рівні, що знаходить своє підтвердження в окремих законодавчих документах, зокрема у законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, „Про соціальні послуги”, в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна.

14 вересня 1990 року на 11-му Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів було прийнято Загальну декларацію волонтерів – нормативний акт, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської діяльності.

Від часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема, у Законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (від 21.06.2001, № 2558-III), „Про соціальні послуги” (вiд 19.06.2003, № 966-IV), в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року затверджено постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” (від 10.12.2003, № 1895). Нині обговорюється проект Закону „Про волонтерський рух”. Це свідчить про визнання суспільством значущості волонтерської діяльності.

У вищевказаному законі зазначені як правова, так і організаційна сторона створення волонтерських організацій, здійснення їх діяльності. У документі визначено, що діяльність волонтерів здійснюється в добровільному порядку, не винагороджується будь-яким способом, має соціальну спрямованість і не розрахована на отримання прибутку. Волонтерська діяльність є формою благодійництва. Цією діяльністю можуть займатися як окремі волонтери, так і відповідні організації. Волонтером може стати будь-який український або іноземний громадянин, а також людина без громадянства за умови законності перебування в країні.

Законодавець визначив, що волонтерська допомога – це роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Ця діяльність здійснюється за такими напрямами:

1. надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації;

2. здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги;

3. надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;

4. надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

5. проведення заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

6. сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов'язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів;

7. надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

8. надання волонтерської допомоги за іншими напрямами, не забороненими законодавством.

У той же час у нормативно-правовому акті зазначено, що безоплатне виконання робіт або надання послуг особами, що має одноразовий характер або здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.

Надання юридичній особі статусу волонтерської організації здійснюється на безоплатній основі не пізніше п'яти робочих днів з моменту подачі відповідної заяви і надсилається юридичній особі у письмовій формі центральним органом виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності на підставі письмової заяви від імені цієї юридичної особи.

Волонтерська організація забезпечує залучення волонтерів для надання ними волонтерської допомоги, шляхом укладення з ними договорів про ведення волонтерської діяльності.

Згідно ст.7 Закону України «Про волонтерську діяльність» волонтер має право на:

1. належні умови здійснення волонтерської діяльності, зокрема, отримання повної та достовірної інформації про порядок та умови здійснення волонтерської діяльності, забезпечення спеціальними засобами захисту, спорядженням та обладнанням;

2. забезпечення проведення вакцинації, медичного огляду та інших лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов'язаних з наданням волонтерської допомоги;

3. обов'язкове страхування відповідно до Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР );

4. зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її здійснення за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності;

5. відшкодування витрат, пов'язаних з наданням волонтерської допомоги, передбачених статтею 11 цього Закону;

6. інші права, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності та законодавством.

Також згідно цього ж Закону України волонтер зобов'язаний:

1. сумлінно та своєчасно виконувати обов'язки, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності;

2. у випадках, визначених законодавством, проходити медичний огляд та надавати довідку про стан здоров'я;

3. у разі необхідності проходити подальшу підготовку (перепідготовку);

4. не допускати дій і вчинків, які можуть негативно вплинути на репутацію волонтера;

5. дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим доступом; відшкодовувати прямі збитки, завдані ним, у разі одностороннього розірвання ним договору про провадження волонтерської діяльності, якщо інше не передбачено договором;

6. відшкодовувати моральну та майнову шкоду, заподіяну внаслідок здійснення ним волонтерської діяльності, відповідно до закону.

Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – є способом:

1. Підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади;

2. Використання кожною людиною своїх прав та обов’язків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізовуючи весь свій людський потенціал;

3. Взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя у здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.

Однак загальна позитивна оцінка Закону «Про волонтерську діяльність», зовсім не виключає його недоліків, певної недосконалості, нечіткості формулювань окремих норм, прогалин таких як:

1. приведення у відповідність згідно Цивільного Кодексу України прав фізичних осіб (які не досягли) та досягли чотирнадцяти років, самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що забезпечить їхню участь у волонтерському русі (дозволити дітям віком від 14 років займатись волонтерською діяльністю);

2. перегляду, роз’яснення та введення пільг для волонтерів під час вступу до ВНЗ та при прийомі на роботу;

3. перегляду та роз’яснення переліку відшкодувань витрат волонтеру.

«Внесення цих змін забезпечить в подальшому більшу ефективність даного Закону, сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні та підвищить якість надання волонтерської допомоги», - зазначає юрист КУ «Інституту міста» Р. Лишак.оголошення про набір волонтерів на різного роду акції, заходи (постійні чи періодичні).

У загальній декларації про волонтерську діяльність, останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі(Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:

1. Визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;

2. Поважання гідності і культури всіх людей;

3. Надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

4. Визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;

5. Перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.

Значущість волонтерства зростає, доказ цього демонструє той факт, що Генеральна Асамблея ООН, приймаючи до уваги рекомендації Економічної і Соціальної Ради, передані в резолюції № 1997/44 від 22 липня 1997 р., на 52 сесії проголосила 2001 р. Міжнародним роком волонтерів (МРВ).

У 2001 році в Україні організовано проведення Міжнародного року волонтерів, в межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (Розпорядження президента України від 22.03.2001 р. № 67/2001-рп «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів»).

Зокрема, було створено Координаційну раду з підготовки і проведення в Україні Міжнародного року волонтерів, а з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні загалом було передбачено:

1. сприяти розвитку в Україні волонтерського руху, поліпшити надання допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим соціально незахищеним громадянам;

2. надавати Всеукраїнській школі волонтерів центрів соціальних служб для молоді, осередкам Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», іншим об'єднанням громадян допомогу в роботі, спрямованій на підтримку соціально незахищених верств населення;

3. узагальнити кращий вітчизняний досвід роботи волонтерів і вжити заходів до його поширення.

У 2003 році Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04. 2003 р. № 225-р «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху»), визначено термін «волонтер» як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер, легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб’єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи (Закон України від 19.06.2003 р. № 966-ІV «Про соціальні послуги»).

Саме тому, можна стверджувати, що волонтерство на сьогоднішній день має доволі непохитне законодавче підгрунття.

Висновок до розділу 1

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, ми можемо зробити висновок, що основною галуззю діяльності добровольців є соціальна, тобто та важлива сфера діяльності, у якій участь держави визнається недостатньо ефективною. У розвинутих зарубіжних країнах участь населення у волонтерській діяльності давно стала невід’ємною частиною соціальної практики.

Волонтерський рух серед молоді в Україні набув масового характеру у різних сферах суспільного життя, зокрема, в сфері соціального захисту населення, в області освіти, охорони здоров’я тощо. Серйозним поштовхом у розвитку волонтерства став рік, коли Україна долучилася до святкування міжнародного року волонтерів, який був ухвалений ООН. Відтоді про волонтерство заговорила і влада, і ЗМІ, і громадські організації. На урядовому рівні було прийнято розпорядження розвивати волонтерський рух в Україні і всіляко підтримувати його.

Зараз волонтерство є потужним соціальним рухом, який спроможний прийняти на себе частину повноважень державних чи громадських соціальних установ.