13) Розвиток і формування особистості. Рушійні сили та фактори розвитку особистості. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного. Розвиток людини – процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Формування людини – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і само формування. Розвиток залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні та зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері – задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання; між потребами та моральним обов’язком; між прагненням та її можливостями. У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер, а людська особистість розвивається в діяльності, під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра).

Виховання і навчання впливають на розвиток особистості. Вони сприяють:1) розвитку фізичних якостей і природних здібностей, набуттю нових впродовж усього життя людини; 2) розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку; 3) психічному розвитку людини. До цього процесу належать осмислення, систематизація, узагальнення інформації, засвоюваної під час різних видів діяльності; 4) інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, використовуючи у процесі навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих завдань; 5) розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина вчиться, набуває навиків розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе; 6) розвитку потреб людини. Виховання і навчання покликані розвивати вищі людські потреби (у духовному спілкуванні, співпраці з іншими людьми, у моральній поведінці, знаннях, творчості); 7) розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється, будучи не лише об’єктом, а й суб’єктом виховного процесу. Під впливом виховання і навчання формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я».

15) Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

Діяльність – спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. У роки навчання школяр бере участь в ігровій, навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу цікавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в ній інтерес до знань. Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкорятися і керувати іншими. Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби. Завдання педагога – відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.