
- •1. Соціальна організація як об’єкт управління.
- •Закон надійності організації: надійність організації обернено пропорційна кількості її ланок і масі керівних вказівок.
- •2. Механізми групової динаміки та їх врахування в процесі управління організацією.
- •Стадії розвитку колективу організації.
- •3. Феномени групової життєдіяльності та їх врахування керівником в управлінській діяльності.
- •Общественное мнение всегда более деспотично по отношению к тем, кто явно боится его, чем по отношению к тем, кто к нему равнодушен.
- •4. Поняття про соціально-психологічний клімат в організації та шляхи його покращення.
ТЕМА: ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ ГРУПОВИМИ ЯВИЩАМИ ТА ПРОЦЕСАМИ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА
План
1. Соціальна організація як об’єкт управління:
а) психологічна сутність соціальної організації;
б) структура соціальної організації.
2. Механізми групової динаміки та їх врахування в процесі управління організацією.
3. Феномени групової життєдіяльності та їх врахування керівником в управлінській діяльності.
4. Поняття про соціально-психологічний клімат та шляхи його покращення.
Додаткова література:
Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1999.
Зимбардо Ф., Ляйпе М. Социальное влияние. – Спб.: Питер, 2001.
Чалдини Р. Психология влияния. – Спб.: Питер. 2003.
1. Соціальна організація як об’єкт управління.
Здійснюючи управлінський вплив, керівник стикається з різними соціально-психологічними явищами, що відбуваються в організації. З часом він переконується, що не всі явища залежать від адміністративно-директивних дій керівника, що необхідно враховувати те, що він керує не просто співробітниками, а організацією. Тому необхідно враховувати різні соціально-психологічні явища, що в ній відбуваються.
Психологічна сутність соціальної організації. Різноманітність форм сумісної діяльності у соціальній психології зводиться до трьох основних груп (М.І.Бобньова): група, соціальна організація та спільність.
Теорія управління в якості об’єкта управління розглядає соціальну організацію як структуру та систему. Соціологія та психологія в якості такого об’єкта розглядає соціальну групу з усіма властивими їй феноменами. Іншими словами соціальна організація виступає окремим варіантом соціальної групи з усіма властивими для неї особливостями. Для психології управління, так само, як для соціальної психології, категорія «соціальна організація» є ключовою. Дане поняття зародилося в надрах гуманітарних наук і витіснило такі аморфні поняття як «соціальний інститут» та «система».
Організація – це специфічна форма об’єднання групи індивідів (двох чи більше), діяльність яких свідомо координується суб’єктом управління для впорядкування сумісної діяльності та для досягнення певної цілі (цілей).
Найбільш суттєвими характеристиками організації вважають:
спеціалізацію кожного члена на певній трудовій операції;
синхронність;
однонаправленість.
Суть соціальної організації полягає в тому, що у всіх, хто в ній об’єднаний, припускається наявність спільних інтересів. Тобто, люди об’єднуються в організацію в ім’я досягнення тих цілей, яких сам на сам вони б не досягнули.
Организации существуют лишь по одной причине: чтобы помочь людям сделать то, что в одиночку каждому было бы не под силу.
Р. Уотермен
В основі виникнення організації лежать два соціально-психологічні феномени:
- синергія (при об’єднанні зусиль та воль учасників організації досягаються більш високі результати, ніж ті, що можуть бути отримані у випадку простої суми зусиль ізольованих індивідів);
- фасилітація (полегшення роботи в процесі сумісної діяльності).
Основною причиною створення організації (найрізноманітніших організацій) є потреба в спільній, сумісній дії на основі визнання та підпорядкування чи солідарності між людьми. Члени організації розглядаються функціонально, перш за все, не як особистості, а як носії певних соціальних ролей.
Види організацій:
бюрократичні, тобто адміністративні органи та установи;
організації тотального типу (лікарні, військові підрозділи, тюрми, монастирі і тому под.);
добровільні організації (неурядові організації, комерційні, недержавні і ін.).
Суттєві ознаки організації:
Цілеспрямованість і системність. Будь-яка організація створюється для реалізації певних соціально значущих цілей. В будь-якій організації заздалегідь задана і дотримується система соціальних ролей, статусів, позицій. Організація прагне до синхронності діяльності її членів.
Розподіл праці і високий ступінь спеціалізації. Завдання, які лежать перед організацією, розподіляються серед різних позицій як офіційні обов’язки. В будь-якій організації існує розподіл праці по вертикалі та по горизонталі. Кожен член організації спеціалізується на якійсь трудовій операції, якомусь виді діяльності. Кожна організація має різні підрозділи, служби, сектори і тому под.
Ієрархічна структура влади. Зазвичай така ієрархія має форму піраміди, в якій кожна посадова особа відповідальна перед вищим керівництвом і наділена владою над тим, хто знаходить нижче від неї.
Формалізація діяльності. Рішення та дії посадових осіб задаються формально встановленою системою правил та інструкцій. Кожен працівник повинен бути лояльним по відношенню до організації.
Наявність адміністративної структури, штатних працівників і офісу. Організація має в своєму розпорядженні спеціальний адміністративний штат, в завдання якого входить забезпечення функціонування даної організації.
Контакт соціальних ролей. Члени організації в своїх контактах зобов’язані керуватися безособистісною орієнтацією. Кожен клієнт повинен розглядатися як чергова «справа» (нічого особистого – тільки справа. Фільм «Вам письмо». В головній ролі - ?).
Всі компоненти організації впорядковуються відповідно до цих ознак, а тому одночасно виступають і вимогами до неї.
Сучасна організація повинна будуватись на таких основоположних принципах:
принцип перспективної діяльності: не можна підстроювати організацію до здібностей людей, наявних у ній в даний час; треба підбирати людей, здатних забезпечити досягнення поставлених цілей;
принцип єдиноначальства: один працівник повинен звітувати не більше, ніж перед одним керівником і отримувати накази тільки від нього;
принцип спеціалізації управління: всі дії, що повторюються, слід чітко розподілити між працівниками апарату і не дублювати їх;
принцип діапазону управління: на одного керівника повинно припадати не більше, ніж 6 – 12 підлеглих;
принцип вертикального обмеження ієрархії: чим менше ієрархічних ступенів, тим легше керувати організацією;