Тема 18. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство

Тема 18 інституціональні форми інтеграції у світове господарство

1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки

2. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство

3. Участь України у Європейських та Євразійські інтеграційних процесах

4. Міжнародні економічні організації

1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових еконо­мічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'я­заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового госпо­дарства, вона повинна бути відкритою. Антиподом відкритої економіки є закрита економіка – автаркія.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі вироб­ництва;

• частка експорту в загальному обсязі виробництва;

• частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

• експортна квота – відношення валового експорту до ВВП (якщо більше 10% - економіка відкрита);

• імпортна квота – відношення валового імпорту до ВВП – характеризує ступінь залежності країни від імпорту;

• інвестиційна квота – питома вага іноземних інвестицій (прямих та портфельних) до ВВП;

• частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес гло­балізації економіки.

Глобалізація - категорія, яка відо­бражає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою си­лою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х pp. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

У світове господарство входить понад 230 національних господарств, які перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1. Залежно від рівня економічного розвитку (головний критерій - ВВП на одну особу): високорозвинені (понад 10 країн); розвинені (приблизно 25 країн); середньорозвинені; слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на одну особу в 11-15 разів менше ніж у розвинутих); нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою: індустріальні; індустріально-аграрні; аграрно-індустріальні; аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство: інтегровані; слабоінтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

Зв'язки національної економіки зі світовим господарством здійс­нюються через:

• торгівлю - частка національної продукції йде на експорт, а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних това­рів);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнаціональному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією наступних факторів:

• прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

• розгортанням НТР;

• інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

• необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб'єктом світового господарства.

Об'єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства на початку XXI ст., є:

• низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку;

• переважання в експорті України паливно-сировинної групи;

• низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної влас­ності в експорті;

• незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

• велика питома вага бартерних операцій;

• відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої по­літики зовнішньоекономічної діяльності.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між кра­їнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці - категорією, яка охоплює міжна­родну спеціалізацію та міжнародну кооперацію країн у ви­робництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивнос­ті, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнаціо­нальному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація - процес створення і поглиблення стійких зв'яз­ків між підприємствами різних країн або окремими країнами.