Основою для класифікації державно-правових (політичних) режимів, тобто способів та методів здійснення державної влади, є:

• ступінь розвиненості політичної демократії;

• реальний політико-правовий статус особи.

З урахуванням цих критеріїв сучасні державно-правові (політичні) режими поділяються на демократичні та антидемократичні.

Демократичний режим — це режим, за якого державна (політична) влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми, засоби масової інформації), діяльність різноманітних партій і громадських організацій, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення та здійснення політики держави.

Він характеризується такими рисами:

• дотримується демократична конституція;

• реалізується принцип "поділу влад";

• державна влада здійснюється на основі вільної та рівної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою;

• забезпечується плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людини;

• гарантується здійснення прав і свобод громадян відповідно до міжнародних стандартів прав людини;

• реалізується демократизм правосуддя, домінують методи переконання перед методами примусу;

• забезпечується вільне існування всіх форм власності.

Такий режим характерний для правової держави.

Розрізняють такі види демократичних режимів: демократично-консервативний, демократично-радикальний та демократично-ліберальний.

Антидемократичний режим — це режим, коли державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, коли заборонена легальна діяльність опозиційних політичних партій і громадських об'єднань.

Для нього характерні такі ознаки:

• не реалізується (частіше всього юридично не закріплений) принцип "поділу влад";

• звужується або припиняється вплив громадян та їх об'єднань на управління державою;

• відсутня або стає формальною виборність;

• забороняється діяльність опозиційних партій та організацій;

• застосовуються політичні репресії;

• звужуються або порушуються політичні права і свободи громадян;

• реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, не підконтрольних народові.

Такий режим може бути авторитарним і тоталітарним.

Тоталітарний режим — крайня форма антидемократичного режиму, такий спосіб організації державної влади, при якому здійснюється повний (тотальний) контроль державою над всіма сферами життя суспільства та особистості.

Він характеризується:

• повним пануванням держави над особистістю та суспільством;

• одержавленням усіх легальних об'єднань та організацій;

• необмеженими законом повноваженнями органів влади;

• забороною демократичних організацій;

• фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• загальним контролем над діяльністю громадян та їх об'єднань;

• політичною цензурою;

• відсутністю гласності;

• тотальною нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, ніж диктує правляча партія та її ідеологія;

• репресіями стосовно опозиції;

• мілітаризацією суспільного життя;

• прагненням до зовнішньої експансії. Різновидами тоталітарного режиму виступають расистський, фашистський, військово-диктаторський режими.

Авторитарний режим — це стан політичного життя, коли влада зосереджується в руках однієї особи або правлячої верхівки. Цей режим не має таких реакційних проявів, як тоталітарний, і характеризується:

• необмеженою владою однієї особи або групи осіб, не підконтрольних народові;

• наявністю центра управління, який діє на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;

• використанням насильства та позасудових методів примусу;

• опорою на поліцейський та військовий апарат;

• дією принципу пріоритету держави над особистістю, відсутністю гарантій здійснення конституційно проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах із владою.

Авторитарні режими мають такі різновиди: революційний та стабілізаційний.

Причини виникнення держави і права.

      Із зміною суспільних відносин первісна система організації життя людського колективу, управління ним уже не задовольняє потреби суспільства. Серед причин, які привели до поступового виникнення держави, — зміни в організації суспільства. Спочатку відбулися три великі поділи праці, а також розвиток знарядь праці, унаслідок яких у людей уперше в історії з'являються надлишки.    . Поступово відбувається розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиваються засоби виробництва, змінюється соціальна структура суспільства. Унаслідок цього, з одного боку, відбувається зміна способу виробництва та споживання, а з іншого — виникає політична організація суспільства, яка набуває форми держави.      Водночас виникає право. Мононорми — соціальні регулятори первісного суспільства — поступово перетворюються на юридичні норми, розпочинається правотворча діяльність певних державних органів, які створюють правові норми. Існують різні теорії походження права. Деякі філософи й правознавці (І. Кант, Г. Гегель) уважали, що право не створюється людиною, людським суспільством, а походить від самої природи. Ця теорія має назву природне право. Інші вважають, що право утворюється в процесі історичного розвитку людства, — це історична теорія походження права. За соціологічною теорією право — це врівноважена сила в житті суспільства, що породжується самим життям. Прихильники психологічної теорії вважають, що право є результатом розвитку людської психіки, людських відчуттів. За матеріалістичною теорією право є продуктом класового суспільства, виразом і закріпленням волі й інтересів економічно пануючого класу.       При цьому важливо зазначити, що серед істориків і правознавців немає єдності навіть у визначенні часу появи права. Частина з них уважає, що ще в первісному суспільстві існувало право як соціальні норми, які регулюють суспільні відносини, як звичаєве, традиційне право. Інші ж переконані, що право виникло з утворенням держави і є її породженням.       Причини появи держави та права певною мірою відрізняються залежно від географічного положення, природних умов та особливостей розвитку господарства. У той же час загальними причинами появи держави й права вважають великі поділи праці, появу приватної власності та надлишкового продукту, нездатність суспільної влади первинного суспільства ефективно регулювати соціальні відносини в принципово нових умовах.        Виникнення держави та права привело до суттєвих змін в соціальній організації людського суспільства.

       Пригадайте, що таке держава та право, і визначте відмінності держави від первісного суспільства.                          З перших кроків існування людства виникають людські спільноти — стадо, рід, плем'я, родова община. Влада в них належала колективу в цілому, вищим органом влади були загальні збори (рада) всіх дорослих членів колективу. Старійшина, який обирався зборами та керував повсякденною діяльністю, використовував свій авторитет і досвід. Регулювання відносин здійснювалося за допомогою мононорм, які існували у формі звичаїв, табу, первинних норм моралі, міфів. З розвитком суспільства ця система вже не задовольняла потреб, що стало причиною виникнення держави та права.

Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на:

• Загальносоціальні функції - це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів цілого суспільства, тобто всіх його верств. Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучас­ної держави в галузі захисту прав і свобод людини в економічній, політичних сферах та в інших сучасних глобальних дер­жавних сферах.

• Функції захисту групових інтересів - це такі напрямки діяльності держави, що найповнішим чином спрямовані на вираження й задоволення інтересів — прав­лячих угруповань, за якими стоїть соціальна база здійснення державної влади. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні прав­лячій еліті.