II. За видами господарського використання:
Основний критерій підрозділу ресурсів у цій класифікації – віднесення їх до різних секторів матеріального виробництва. За цією ознакою природні ресурси поділяються на ресурси промислового та сільськогосподарського виробництва.
1. Ресурси промислового виробництва
Ця підгрупа включає всі види природної сировини, які використовуються промисловістю. В силу дуже великої розгалуженості промислового виробництва, наявності численних галузей, що споживають різні види природних ресурсів і відповідно висувають до них різні вимоги, види природних ресурсів диференціюються наступним чином:
1) енергетичні, до яких відносяться різноманітні види ресурсів, що використовуються на сучасному етапі розвитку науки і техніки для виробництва енергії:
горючі корисні копалини (нафта, вугілля, газ, уран, бітумінозні сланці тощо);
гідроенергетичні ресурси – енергія річкових вод, приливна енергія морських вод та ін.;
джерела біоконверсійної енергії – використання паливної деревини, виробництво біогазу з відходів сільського господарства;
ядерна сировина, що використовується для отримання атомної енергії.
2) неенергетичні, що включають підгрупу природних ресурсів, які постачають сировину для різних галузей промисловості:
корисні копалини, що не відносяться до групи каустобіолітів;
води, що використовуються для промислового водопостачання;
землі, зайняті промисловими об’єктами та об’єктами інфраструктури;
лісові ресурси, які постачають сировину для лісохімії та будівельної індустрії;
рибні ресурси – відносяться до цієї підгрупи умовно, так як в даний час добування риби і обробка улову набули промислового характеру.
2. Ресурси сільськогосподарського виробництва
Вони об’єднують види ресурсів, що беруть участь у створенні сільськогосподарської продукції:
агрокліматичні – ресурси тепла і вологи, необхідні для продукування культурних рослин або випасу худоби;
ґрунтово-земельні ресурси – земля і її верхній шар - ґрунт, володіє унікальною властивістю продукувати біомасу, вона розглядається і як природний ресурс і як засіб виробництва в рослинництві;
рослинні кормові ресурси – ресурси біоценозу, що слугують кормовою базою для випасу худоби;
водні
ресурси – води, що використовуються в
рослинництві і
тваринництві.
Досить часто виділяють також природні ресурси непромислової сфери або безпосереднього споживання. Це перш за все ресурси, що добуваються з природного середовища (дикі тварини, що є об’єктом промислового полювання, дикорослі лікарські рослини), а також ресурси рекреаційного господарства, ресурси заповідних територій і ряд інших.
ІII. За ознакою вичерпності:
При обліку запасів природних ресурсів та обсягів їх можливого господарського добування користуються уявленнями про вичерпність запасів. Всі природні ресурси за вичерпністю діляться на дві групи: вичерпні і невичерпні.
1. Вичерпні ресурси
Вони утворюються в земній корі або в ландшафтній сфері, але об’єми і швидкості їх формування вимірюються за геологічною шкалою часу. У той же час потреби в таких ресурсах з боку виробництва або для організації сприятливих умов проживання людського суспільства значно перевищують обсяги і швидкості природного заповнення. В результаті неминуче настає виснаження запасів природного ресурсу. В групу вичерпних включені ресурси з неоднаковими швидкостями та об’ємами формування. Це дозволяє провести їх додаткову диференціацію. На основі інтенсивності і швидкості природного утворення ресурси ділять на підгрупи:
1. Невідновлювані природні ресурси
До них відносять:
всі види мінеральних ресурсів;
земельні ресурси.
Відомо, що корисні копалини постійно утворюються в надрах земної кори в результаті безперервного процесу рудоутворення, але масштаби їх накопичення настільки незначні, а швидкості утворення вимірюються багатьма десятками і сотнями мільйонів років (наприклад, вік кам’яного вугілля налічує більше 350 млн. років), що практично їх враховувати в господарських розрахунках не можна. Освоєння мінеральної сировини відбувається за історичною шкалою часу і характеризується всезростаючими обсягами добування. У зв’язку з цим всі мінеральні ресурси розглядаються в якості не тільки вичерпних, а й невідновлюваних.
Земельні ресурси в їхньому природному вигляді – це матеріальний базис, на якому відбувається життєдіяльність людського суспільства. Морфологічна будова поверхні (тобто рельєф) істотно впливає на господарську діяльність, на можливість освоєння території.
2. Відновлювані природні ресурси
До них належать:
ресурси рослинного світу;
ресурси тваринного світу.
І ті й інші відновлюються досить швидко, і обсяги природного поновлення добре і точно розраховуються. Тому при організації господарського використання накопичених запасів деревини в лісах, травостою на луках або пасовищах, промислу диких тварин у межах, що не перевищують щорічне відновлення, можна повністю уникнути виснаження ресурсів.
3. Відносно (не повністю) відновлювані природні ресурси.
Деякі ресурси хоча і відновлюються в історичні відрізки часу, але їх поновлювані об’єми значно менші від обсягів господарського споживання. Саме тому такі види ресурсів є дуже вразливими і потребують особливо ретельного контролю з боку людини. До відносно відновлюваних ресурсів відносяться і дуже дефіцитні природні багатства:
продуктивні орнопридатні ґрунти;
ліси з деревостанами стиглого віку;
водні ресурси в регіональному аспекті.
Продуктивних
орнопридатних ґрунтів порівняно небагато
(за різними оцінками їх площа
не перевищує 1,5-2,5 млрд. га). Найбільш продуктивні ґрунти, що відносяться до першого класу плодючості, займають всього 400 млн. га. Продуктивні ґрунти утворюються вкрай повільно – на формування 1 мм шару чорноземних ґрунтів потрібно більше 100 років. У той же час процесами прискореної ерозії, стимульованими нераціональним землекористуванням, за один рік може бути зруйновано кілька сантиметрів верхнього, найбільш цінного орного шару. Антропогенне руйнування ґрунтів відбувається в останні десятиліття настільки інтенсивно, що дає підставу віднести ґрунтові ресурси до категорії «відносно відновлюваних».
Ліси з деревостанами стиглого віку (так звані «стиглі ліси»), тобто ліси, деревостани яких набули промислового значення і придатні для виробництва різних видів лісової продукції, користуються підвищеним попитом і тому посилено вирубуються. Для повного відновлення вирубаних лісів необхідний тривалий час: для хвойних деревостанів близько 80-100 років, для листяних – 100-120 років. Отже, прирости в таких лісах невеликі, і норми допустимих рубок повинні бути строго обмежені. При порушенні цього принципу природного відновлення запасів деревини не відбувається.
Добре відомий факт практичної невичерпності водних ресурсів в планетарному масштабі. Однак на поверхні суші запаси прісних вод зосереджені нерівномірно, і на великих територіях відчувається дефіцит вод, придатних для вживання в системах водокористування. Особливо сильно страждають від нестачі води арідні і субарідні райони, де нераціональне водоспоживання (наприклад, водозабір в об’ємах, що перевищують об’єми природного відновлення вільних вод) супроводжується швидким і часто катастрофічним виснаженням водних запасів. Тому необхідний точний облік кількості допустимого забору водного ресурсу в регіонах.