23 Середньовічна культура Візантії

Візантійська культура є унікальною формою культури, що виникла в IV ст. у результаті поділу Римської імперії на східну й західну. Після падіння Західної римської імперії саме вона зали­шилася уніфікованою спадкоємицею традицій античної

континентах: Європі й Азії, а згодом і на частині Африки. Тому простежується роздвоєння культурного розвитку, пов'язане із впливом і Сходу, і Заходу.

На чолі держави стояв Василевс (імператор), що уособлював у собі всі гілки влади (виконавчу, судову та законодавчу).

Ще однією особливістю став великий період імператорів-іконоборців, що забороняли культові мистецтва. Це стимулювало світське мистецтво, хоча православ'я перемогло. В історії всієї світової культури візантійській цивілі­зації приділяється значне місце, їй властиві вишукана пишність, внутрішня інтелігентність і шляхетність, добірність форми й обґрунтованість думки. Протягом усього періоду існування Ві­зантійська імперія, що акумулювала в собі спадщину греко-римського світу й елліністичного Сходу, була центром неповторної й воістину блискучої культури. Більше того, аж до XIII ст. ця держава за рівнем розвитку освіченості, за динамікою духовного життя й розвитку предметних форм культури, безсумнівно, була попереду всіх країн Західної Європи. Особливою пошаною в країні користувалися творці мозаїк. Творець відчував себе частиною зображуваного світу. Майстри, працюючи над творами в різких галузях мистецтва, по-новому трактували класичну рівновагу на пропорціях людського тіла, а також прагнули підкреслити людський зміст у Христі, Марії й святих. Розвиток візантійської культури відбувався в ситуації, яка глибоко суперечила ідеї канонів ранньої Візантії. Це був час формування ідеології візантійського суспільства, обрис контурів системи християнського світогляду, що стверджувався в гострій боротьбі з естетичними, етичними, природничо-науковими й філософськими судженнями античності. У працях Василія Кесарійського, Григорія Назіанина й Григорія Нисського, у проповідях Іоанна Златоуста, ми бачимо парадоксальне переплетення анти­чних риторичних форм із новим ідейним змісто, їхні філософські судження сягають корінням в давню історію еллінського світогляду.

Сучасні дослідники виділяють чотири особливості Візантійської культури: 1) імперія протягом тривалого часу зберігала свою державність (на відміну від роздробленої середньовічної Європи); 2) прийнята держав­на релігія — християнство (у вигляді православ'я), що наклало відбиток на філософію, богослов’я, обрядовість, догматику; 3) відбувся синтез у культурі традицій Сходу і Заходу, при пануванні античної спадщини;

4) розвиток гуманістичних ідей як традиції античної культури. При цьому Візантія йшла своїм шляхом, багато в чому відмінним від доль країн як Сходу, так і Заходу, що й визначило особливості її культури.

24 Сутність гуманізму доби Відродження

Відродження або Ренесанс - період в культурному та ідейному житті держав Західної Європи 14-16 століття. Це був перехідний період від Середньовіччя до культури Нового часу. Термін "Відродження" означає відродження культури Античності. Батьківщиною Епохи стала Італія.

Характерними рисами цього періоду є:

- Антифеодалізм (зародження буржуазії);

- Протистояння схоластиці та духовній владі церкви (мирське світорозуміння: людина розумна, діяльна);

- Світський антиклерікальний характер культури (який вів до реформування католицької церкви у 16 ст.);

- Гуманістичний світогляд (інтерес до людської особистості), гасло якого -все для блага людини;

- Віра в безграничні можливості людини, її волю та розум.

- Ідеалом епохи Відродження стала всебічно гармонійно розвинена людина.