14 Що може слугувати підставою для класифікації культур

Типологія культур будується на підставі декількох критеріїв:

зв´язок з релігією (культури релігійні й світські);

регіональна приналежність культури (культури Сходу й Заходу, середземноморська, латиноамериканська);

регіонально-етнічна особливість (російська, французька);

приналежність до історичного типу суспільства (культура традиційного, індустріального, постіндустріального суспільства);

господарський лад (культура мисливців і збирачів, городників, хліборобів, скотарів, індустріальна культура);

сфера суспільства або вид діяльності (культура виробнича, політична, економічна, педагогічна, екологічна, художня тощо);

зв´язок з територією (сільська й міська культура);

спеціалізація (повсякденна й спеціалізована культура);

етнічна приналежність (народна, національна, етнічна культура);

рівень майстерності й тип аудиторії (висока, або елітарна, народна, масова культура) ін.

Зважаючи на те, що культура дуже складна система, її розділяють ще й відповідно до носіїв: індивідуальна культура (культура особистості), групова (народна, національна, елітарна, масова, професійна, класова тощо), загальнолюдська (або світова).

Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють нашу планету.

Національну культуру можна вважати синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства.

Етнічна культура визначається як сукупність культурних елементів і структур, які мають етнічну специфіку; тобто це культура людей, пов'язаних спільністю походження І госпо­дарської діяльності.

Локальні культури розвиваються на окремих, відносно відокремлених територіях, і мало пов'язані із сусідніми культурами (культури деяких народів Африки, Азії та Аме­рики).

У залежності від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють три її фор­ми — елітарну, народну і масову культуру.

Елітарна культура (образотворче мистецтво, література, класична музика, призначені для вищих прошарків суспіль­ства) створюється або цією привілейованою частиною сус­пільства, або професіоналами на її замовлення.

Народна культура створена людьми, які не мають професійної підго­товки, тому її іноді називають аматорською. До неї належать міфи, легенди, казки, пісні, танці. Ще одна назва народної культури – фольклор

Масова культура – є загальнодоступною і не виражає ні вишуканих смаків ні духовних пошуків народу.

12; 13 Поняття цивілізації.Проблема співвідношення між поняттями «культура» та «цивілізація».

Саме пришвидшення прогресу дає можливість дослідникам назвати суспільство цього часу цивілізацією (з лат. — громадянський).

У наукових дослідженнях висловлюється розмаїття думок щодо застосування терміну «цивілізація». До якого періоду розвитку культури людства слід це застосовувати, що означає це поняття. У літературі зафіксовано кілька визначень цього терміну. Серед найрозповсюдженіших такі: 1) в найширшому розумінні ним користуються для протиставлення суспільства (культури) природі; 2) називають культурну (духовну) спорідненість людських спільнот різного рівня, які можуть збігатися чи не збігатися з державними (політичними) утвореннями; 3) це назва певної стадії в історії людства, яка настає після дикунства та варварства і характеризується, насамперед, виникненням державності. Розглядаючи цивілізацію саме в такому, третьому значенні, можна дефініціювати це явище як такий стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми експлуатації. За загальним визначенням своєрідність кожної цивілізації визначається конкретним проявом названих чинників, а також специфікою культури — релігії, права, світоглядної системи, менталітету в цілому.

До рис, притаманних кожній цивілізації, дослідники найчастіше відносять: 1) появу міст, які уособлюють факт розподі­лу праці — появу ремісників, купців, а також апарату управ­ління, професійних воїнів, жерців, тобто груп людей, прямо не пов'язаних з виробництвом продуктів харчування; 2) наявність відносин власності; 3) соціальне розшарування суспільства; 4) поступову заміну правових звичаїв системою норм звичаєвого права та законодавством.

Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному з своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією

Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення. Матеріальна культура включає в себе такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальної культури входять також: будівлі і споруди, інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи повідомлення і засоби транспорту, зв'язок і засоби зв'язку, технології.

До духовної культури відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура — це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продуктом матеріального, а інша духовного виробництва, здається самоочевидним. Ясно і те, що предмети матеріальної і духовної культури можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори станкового живопису служать різним цілям. Так що функціональне розходження між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Але разом з тим і те й інше є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне в їхній єдності. У матеріальній культурі укладене формуюче її духовний початок, оскільки вона завжди є втілення ідей, знань, цілей людини, що тільки і робить її культурою; продукти ж духовної культури завжди замасковані в матеріальну форму, тому що тільки в такий спосіб вони можуть бути об’єктовані і стати фактом громадського життя.

1. 15 Неолітична революція та її вплив на розвиток культури..

Для епохи неоліту характерні глибокі і якісні зміни, що відбулися в усіх сферах життя людства, утому числі і в культурі. Саме в цей період сталася неолітична революція — перехід від привласнення продуктів природи до їх відтворення. Виникнення відтворювального господарства стало наслідком дії багатьох взаємозумовлених чинників.

Термін «неолітична революція» вперше було введено до наукового обігу англійським археологом Г. Чайлдом.. Неолітична революція супроводжувалась цілою низкою вдосконалень і винаходів, які докорінно змінили життя та побут людей і сприяли розкриттю нових потенційних можливостей розуму.

Неолітичний час характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки виготовлення кам'яних знарядь праці.

Спостерігаючи за злаками, насіння яких збирали, люди усвідомили зв'язок між посівом І врожаєм і почали вирощувати їх штучно. Скотарство почалося.з того, що травоїдних тварин приваблювали відходи землеробства. І люди почали приваблювати ними тварин, підгодовувати їх і перетворювати на свійських. За допомогою вже приручених собак общини брали під свій контроль охорону і догляд стада тих тварин, на яких раніше полювали.

З появою нових галузей господарства в сферу людської діяльності входить сама земля (вона стає предметом праці), худоба, вдосконалюється наявна та формується нова база знарядь та інших господарських засобів.

Одним з нововведень доби неоліту була кераміка. Винайдення й випалювання глиняного посуду дало змогу поліпшити способи приготування їжі та розширити асортимент харчових продуктів. Це сталося близько VI—VII тисяч років тому. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посуду надають гарних форм, прикрашають орнаментами. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина.

На той час людина опанувала прядіння і ткацтво. Волокно для прядіння спочатку виробляли з диких рослин — кропиви та конопель, потім з вовни. З'являються перші примітивні верстати.

Землю обробляли мотиками з каменю, великими палицями, збіжжя жали кам'яними серпами. Зерно мололи кам'яними зер­нотерками. З того часу почали споруджувати човни. З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокира­ми з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водних шляхів, що сполучали різні племена.

З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими територіями. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. Разом з тим, культура перестає бути єдиною і однорід­ною: вона розпадається на етнічні культури, кожна з яких отримує специфічні особливості, стає самобутньою і неповторною.