33 Соціокультурний проект модерну..

Модернізм — поняття, що використовується в культурології для позначення всього комплексу авангардних явищ із позиції їх упередженої негативної оцінки. В основному це позиція консервативної лінії в традиційній культурі стосовно всього новаторського. Критикували модернізм за відхід від традицій культури — за антиреалізм, естетство, відхід від соціально-полі­тичної ангажованості, за змикання з містикою, абсолютизацію художньо-виражальних засобів, апеляцію до ірраціональної сфери, алогізм, абсурдність і парадоксальність, песимізм й апокаліптику, формалізм, стирання межі між мистецтвом і життям. Звідси й термін західної науки «postmoderne», що позначає комплекс процесів у художній культурі останньої третини XX ст., що стали свого роду реакцією на авангард, у вітчизняній науці був перекладений як постмодернізм, тобто термін, що має свідомо оціночно-негативне забарвлення, якого немає у відповідних термінах західних мов. У вузькому розумінні модерн позначає тільки один напрямок у мистецтві. У такому випадку його назву беруть у лапки. «Модерн» (фр. moderne — новітній, сучасний, арт нуово, югендстиль) — стильовий напрямок у європейсько­му й американському мистецтві кінця XIX — поч. XX ст. Новий напрямок поширився по всій Європі й у першу чергу торкнувся архітектури й декоративного мистецтва. Представники «модер­ну» використовували нові техніко-конструктивні засоби, вільне планування, своєрідний архітектурний декор для створення не­звичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель (X. Ван дер Велде в Бельгії, І. Ольбрих в Австрії, А. Гауді в Іспанії, Ч. Р. Макін­тош у Шотландії, Ф. 0. Шехтель у Росії). В Італії його називали рослинним стилем, або «ліберті», у Великобританії — стилем «модерн», в Іспанії — модернізмом, у Бельгії — стилем Велде, в Австрії— сецесіоном, у Німеччині — югендстилем. Стиль «мо­дерн» виник як реакція на еклектизм і безжиттєве копіювання історичних стилів минулого. Течія була підготовлена двома процесами свого розвитку: декадентством, тобто втечею, неприйняттям реального життя, культом краси як єдиної цінності, відторгненням соціальних проблем; авангардом, маніфести якого закликали розірвати зі спадщиною минулого й створити щось нове, яке суперечить традиційним культурним установкам. Для модерну характерні гнучкі текучі лінії, стилізо­ваний рослинний візерунок. Ексцентричний декоративний стиль використовувався для оздоблення великих магазинів, які в цей час починають будуватися в містах Європи й Америки, і всесвітніх виставок, символізуючи процвітання й могутність торгівлі. Коли говорять про широке значення модернізму, то вживають також термін «авангардизм». Авангардизм (авангард) — спільна назва для тих художніх тенденцій, які є більш радикальними, ніж худож­ній стиль «модерн». У цього терміна, на відміну від модернізму, одне значення. Модернізм (авангардизм) пов'язаний з відходом культури від реалізму, із проголошенням незалежності мистецтва від дійсності. Виступи художників-модерністів часто набували форми анархічного естетичного повстання проти сталих традицій і канонів у мистецтві. Авангард позначав тих, що йдуть попереду всіх, тобто експериментують із художнім матеріалом, що створю­ють нові, ні на що не подібні стиль, мову, зміст в образотворчому мистецтві. Революції й війни, у які втягується увесь світ, не пере­шкоджають експериментам і пошукам нового. Відбувається пере­гляд колишніх уявлень про красу, кольори й простір. Париж стає місцем паломництва для художників з усього світу. Характерними рисами стилю були: підкреслена активність впливу на життєві процеси; прагнення до естетизації навколишнього середовища; видовищність і декоративність. Найбільш яскравими напрямками модернізму стали дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, фовізм, супрематизм. Великий вплив на течію зробили ідеї ірраціоналістчного волюнтаризму Шопенгауера, Ніцше; вчення про інтуїцію Бергсона, Лосського; екзистенціалізм ґайдеггера, Сартра, Камю; психоаналіз Фройда, Юнга; теорії соціальної філософії Адорно, Маркузе.

34 Охарактерезуйте явище субкультури та контркультури. (наведіть приклади)

Диференціація суспільства, соціальна розрізненість в умовах існування людей призводять до виникнення субкультур, що являють собою культурні форми життя окремих прошарків населення, кла­сів, соціальних груп.

Так у європейських країнах в епоху середньовіччя розрізняють чотири субкультури: «культура храму і монастиря», «культура замку і палацу», «культура села і хутора», «культура середньовічного міста». У сучасному світі це явище є особливо характерним для поліетніч-них. федеративних, багатоконфесійних країн.

Субкультура (від лат. sub — під) — це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині «великої національної культури», що складається із стійких норм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості, які значно відрізняються від до­мінуючих у суспільстві.

Субкультура є характерною дня певних соціальних, демографіч­них, етнічних груп. В сучасному світі розрізняють такі субкультури:

—регіональні (зумовлені певними відмінностями між окремими регіонами країни);

• професійні (зумовлені наявністю у суспільстві різних за соціа­льним статусом груп, що визначає їх соціальні ролі);

• етнолінгвістичні (пов'язані із мовними, етнічними особливо­стями соціальних груп);

• релігійні (що створюються у випадку, якщо релігійні норми стають основним елементом культури);

• вікові (пов'язані з різними системами цінностей у представ­ників різних поколінь).

Ціннісні орієнтації та моделі поведінки, які не тільки відріз­няються від домінуючих, але й знаходяться у конфронтації, про­тистоянні з суперкультурою і субкультурами, називають контр-культурами.

Контркультура (від лат. contra — проти) — субкультура, що міс­тить в собі соціокультурні цінності та настанови, які суперечать фу­ндаментальним принципам домінуючої культури.

Найбільш яскравими прикладами контркультури є кримінальні субкультури (наприклад, мафіозні структури), нацистські угрупо­вання, підпільні релігійні, тоталітарні секти (наприклад, «Біле брат­ство»), субкультура хіпі 60-х рр. XX ст. у США та підлітково-молоді­жна субкультура (рокери, байкери та інші), які ламають традиційні механізми соціалізації, і намагаються створити специфічний образ життя і культивувати свою відокремленість.

Контркультурні рухи завжди розбуркували суспільство, були своєрідним ферментом, що викликав заворушення у настійливо­му соніокультурному середовищі, а це. в свою чергу, призводило до виникнення нових ідеалів, що оновлювали суспільство в ціло­му. У цьому сенсі контркультура — необхідний елемент будь-якої культури.

У XX та XXI століттях контркультурні рухи набули масового характеру, адже велика'кількість людей виявляла незадоволеність базовими цінностями сучасної культури: знищенням природи, стан­дартизацією виховання й освіти, маніпулюванням свідомістю людей засобами масової інформації тощо