29 Характерні ознаки козацького барокко в архітектурі.

Бароко (італ. Ьагоссо — химерний) — один із розповсюджених стилів в європейській архітектурі і мистецтві кінця XVI — середи­ни XVIII ст. Прийшовши на зміну гуманістичній художній культурі Відродження і вишуканому суб'єктивному мистецтву маньєризму, стиль бароко втілив у собі нові уявлення про єдність, безмежність і різноманітності світу, його драматичну складність і мінливість.

Відмовившись від притаманних класичній ренесансній культурі уявлень про гармонію і строгу закономірність буття, про безмежні можливості людини, її волі і розуму, естетика бароко будувалась на колізії людини і світу, ідеальних і чуттєвих началах, розуму і пану­вання ірраціональних сил. Людина в мистецтві бароко постає багатоплановою особистістю зі складним внутрішнім світом. Для мистецтва бароко характерні грандіозність, пишність і динаміка, патетичність і піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, поєднання ілюзорного і реального, могутнім контрастам масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла і тіні.

В Україні на грунті народних традицій в архітектурі цей стиль набув особливої своєрідності, яку припустимо назвати «українським або козацьким бароко». Козацьке бароко в архітектурі соборів виявляється у тому, що вона не має чітко вираженого головного фасаду, собор однаковий з усіх сторін і повернутий водночас до всіх частин світу, всіх присутніх на майдані. Така ідея демократичності ніби відбиває ірраціоналізм барокового світовідчуття, яке є наслідком дезорієнтації у часі і просторі. Стіни соборів були вибілені у білий колір. Це давало можливість гармонійно вписати будівлю в навколишній пейзаж з білими хатами-мазанками. Своєрідної форми бані покривались переважно у синій або зелений кольори. Прикладом нового архітектурного стилю є Миколаївська церква у Ніжині, Покровська і Воскресенська церкви в Сумах, Преображенський собор у Лебедині.

До шедеврів українського бароко можна віднести церкву усіх святих над Економічною брамою Київської лаври (1696—1701), Катерининську церкву у Чернігові (1715), а також Спасо-Преображенську в селищі Сорочинці (1728-1732).

Характер і розмаїття української архітектури доби бароко полягав у тому, що на Лівобережній і Правобережній Україні співробітничали майстри різних шкіл — вихідці із Речі Посполитої та вихованці московської «Палати кам'яних справ». Великий вплив на стильові особливості в архітектурі цього періоду мали і місцеві майстри.

2. 30 Доба культурно-національного відродження в Україні (ХVIII-поч.ХХст.)

Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національного відродження, українські землі перебували в межах двох імперій: Російської та Австрійської. Духовна культура українського народу розвивалась в умовах постійних утисків .

На тлі історичних, суспільно-політичних та національних відносин утверджувався новий етап національно-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України.

У сучасних наукових дослідженнях під поняттям "національне відродження" розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе нацією, що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність.

На першому (дворянському) етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження. Головним девізом цього періоду було гасло: "повернутися до козаччини".

На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися обличчям до народу".

Національно-культурне відродження розпочалося з пробудження інтересу українського дворянства до історичного минулого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків.

Розпочалося збирання історичних матеріалів — літописів, хронік, грамот, інших державних документів, їх осмислення через призму національних почуттів. Поступово формувалася українська національна ідея.

Чільне місце в цьому процесі належало Київському та Харківському університетам, де працювали найпрогресивніші вчені того часу (Максимович, Павловський, Каразін…)

Ідеї національного відродження звучали в усіх сферах культурного життя; впершу чергу в літературі – вони пов'язані з творчістю І.Котляревського, автора поеми "Енеїда" — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Квітка-Основ'яненко .Разом з ним в літературу приходять українські письменники та поети-романтики Є.Гребінка, Л.Боровиковський, М. Костомаров, А.Метлинський, М.Шашкевич, Т.Шевченко та ін.

Важлива роль у національно-культурному відродженні українського народу належало також театрові.

Паростки національно-культурного відродження у дворянський період з'явилися також на ниві архітектури (А. Меленський, П. Ярославський), образотворчого мистецтва (Т. Шевченко) і музичної культури.

Народницький період ознаменований діяльністю Кирило-Мефодіївського братства (Шевченко, Костомаров, Куліш, Білозерський), діяльністю «хлопоманів» (Антонович, Житецький, П.Чубинський, Познанський, Т.Рильський, А.Свидницький ) та «Українських громад».

Громадівські організації створювали в Україні мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, вивчали та пропагували історію й етнографію України.

Українська національна ідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Шевченка та М.Драгоманова.

Важливим фактором прогресу української культури став театр . Старицький, Кропивницький, Садовський, Саксаганський, Заньковецька; своєю творчістю вони протидіяли русифікації, прищеплювали любов до української мови, глибоку пошану до здобутків національної культури.

Слухачів кращих оперних сцен Європи й Америки вражали талантом співачки сестри Крушельницькі .

Серед архітектурних споруд цього періоду виділяються мистецькою цінністю оперні театри в Одесі , Києві та Львові , будинок Нової біржі в Одесі , Львівський політехнічний інститут тощо.

В образотворчому мистецтві України утверджується реалістичний напрям, що найяскравіше виявилося у жанрі пейзажу.. Найвідомішим був художник С.Васильківський.

Ідеєю національного відродження пройнята і музика тієї доби, що розвивалася в руслі народної пісенної творчості. Була створена перша за змістом українська національна опера "Запорожець за Дунаєм"( С.Гулак-Артемовський). Великий внесок у розвиток національної музики, популяризацію української народної пісні зробили композитори: П.Сокальський — опери 'Мазепа", "Майська ніч", "Облога Дубна"; П.Ніщинський — музична картина "Вечорниці" до драми Т.Шевченка "Назар Стодоля"; М.Аркас — опера "Катерина"; М.Лисенко — опери "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба". Теоретичні праці композитора заклали основи української музичної фольклористики.

Незважаючи на всі заборони та супротив з боку Російської імперії поступ національно-культурного відродження продовжував свою переможну ходу і зрештою вилився в третій – модерністський, або політичний період, що ознаменувався вагомими досягненнями на шляху формування незалежної Української держави.