МОНМСУ

Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Кафедра: туристичного та готельного бізнесу

Реферат на тему:

Культурні надбання архітектури Києва в ХІХ столітті

Студентки І-курсу

Групи Т-12

Науменко О. В.

Викладач

Семергей Н. В.

Полтава 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………… 3

Розділ І. Класицизм – як основний напрям архітектури Києва першої половини ХХ століття…………………………………4

Розділ ІІ. Ампір у київській архітектурі……………………..10

Розділ ІІІ. Різноманітність стилів Києва – друга половина ХІХ століття…………………………………………………………14

Висновки………………………………………………………..17

Список використаної літератури……………………………...18

Вступ

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер. У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму. Одночасно відбувалася реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. За його проектом споруджені пам'ятник на честь повернення Києву магдебурзького права, церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, який постраждав від пожежі.

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі». Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві.

Мета: дослідження архітектурних надбань Києва в ХІХ столітті.

Завдання:

1) Визначити стилі і напрямки архітектурних надбань.

2) З’ясувати значення архітектурних надбань в історії.

Розділ і. Класицизм – як основний напрям архітектури Києва першої половини хх століття

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона в 1809 було споруджено оперний театр. Одночасно відбувалася реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. За його проектом споруджені пам'ятник на Честь повернення Києву магдебурзького права, церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, який постраждав від пожежі 1812 року. Упорядковуються такі міста, як Харків, Полтава.

Отже, в архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль класицизму. Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типової для бароко (блакитний з білим і золотим). У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30-ті—40-ві роки (1837- 1843 рр.) XIX ст. припадає будівництво Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка — головного і найстарішого корпус університету, розташованого у центрі Києва на вулиці Володимирській, 60. Він є пам'яткою історії національного значення і символом вітчизняної фундаментальної університетської освіти.

Будинок Червоного корпусу був збудований у 1837-43 рр. у стилі класицизму за проектом італійського архітектора Вінченцо (Вікентія) Беретті. Будівля обіцяла стати надзвичайно величною та суворою.

Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145.68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проектування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирівській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду).

Архітектура корпусу з самого початку органічно вписувалась у ландшафт. Вона велично виглядала з Печерських пагорбів: один з таких малюнків будівлі університету зробив молодий Тарас Шевченко. Будівлю Червоного корпусу проектували простою у об'ємах, без дрібних членувань, обмежено в декоративному оздобленні і різноманітності архітектурних деталей, кожна з яких продумана, взята рішуче і в повну силу. Бокові фасади з ризалітами на кінцях та в'їздами у внутрішній двір служать пов'язуючою ланкою між східним і західним фасадами. Фасади внутрішнього парадного двору дещо роздроблені, але архітектурно пов'язані між собою і з фасадами зовнішнього периметра будинку.

Також В. І. Беретті було розроблено план художнього розпису та встановлення скульптурної групи у внутрішніх приміщеннях університету (за браком коштів проект не був здійснений).

Будівля університету має 4 поверхи. До 8-колонного портика східного фасаду ведуть широкі семи маршові сходи, а з боків знаходяться пандуси. У перекриттях приміщень використані різноманітні склепічні конструкції, частіше хрестові та півциркульні. В архітектурі будівлі широко застосований метал (чавунні капітелі колон, ліхтарі, встановлені перед портиком на високих п'єдесталах, перила сходів тощо)

З боку головного фасаду будівля Університету має три поверхи, з яких верхній був зайнятий великою залою громадських зібрань. У ній відбуваються університетські урочисті акти, захисти дисертацій та ін.

До 20-х рр. ХХ ст. в Червоному корпусі у напівкруглих фасадах знаходилися католицький університетський костел (північна частина будівлі) та православна університетська домова церква в імя Св. Володимира (південна частина).

На четвертому поверсі Червоного корпусу колись знаходилися студентські гуртожитки (так звані «студентські камери») (розформовані у 1858 р.), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека, квартири та кабінети викладачів, університетський карцер для студентів. На другому поверсі розміщувалася університетська їдальня. На першому, другому та третіх поверхах розмішувалися музеї, кабінети, архів, квартири для службовців, велика бібліотека.

Для відвідувачів з-за меж університету музеї та бібліотеки були доступні лише з дозволу відповідних деканів та ректора. У бібліотеці зберігалися книжки з колекцій Кременецького (волинського) ліцею (34 370 томів), Віленського (Вільнюського) університету, Віленської медико-хірургічної академії, Віленської римо-католицької духовної академії, Санкт-Петербургської ермітажної бібліотеки. На 1913 р. в бібліотеці було 300 тисяч томів, в тому числі дуже рідкісних книг XVI–XVII ст., що оцінювалися на загальну суму декілька мільйонів рублів.

За Червоним корпусом у 1841 р. був закладений Ботанічний сад. Спочатку на його території розміщувався й Зоологічний сад, що переїхав на нове місце у 1913 р.

Зовнішні стіни корпусу в перші роки після будівництва не були пофарбовані у червоний колір. Спочатку вони були білими. Питання про кольору будівлі порушив В.Беретті в 1842 році. «Можна буде пофарбувати стіни жовтою фарбою, а карнизи і пояски білою, як зазвичай формують всі будови в місті, або ж таким чином під колір вапна, я ж зі свого боку вважав би за доцільне пофарбувати весь простір від цоколя до підколон під граніт бризками, а решту не виділяючи ні поясків, ні карнизів, під колір вапна, так щоб вся будівля здавалася зробленою з одного каменю»

Але бажання архітектора не здійснилося, і будинок Київського університету було пофарбовано в коричнувато-червоний. З тих пір важко уявити Головний корпус інакшим - червоний став невід'ємним кольором не тільки будівлі, але й почав асоціюватися з усім Київським університетом.

Будівля університету справила великий вплив на формування архітектури Києва. Це відобразилося у чіткому плануванні центральної частини міста та запровадженні до її забудови споруд великого масштабу, в закріпленні основ першого у Києві класичного структурного архітектурного ансамблю культурного центру міста.

Наскільки велике враження справляв закінчений будинок університету, можна судити з описів сучасників. Він нагадував не лише своєрідний храм, а справжньою фортецею. Тому сучасники його інколи і називали «Фортецею Розуму».

В 1874 році Ватрослав Ягіч, перебуваючи на Археологічному з'їзді в Києві, писав що не міг вдосталь насолодитися красою і величчю міста, «і перш за все університету».

Є. В. Спекторський (ректор Київського університету в 1918–1919 рр.) пише про будівлю Університету як про:«…редкой красоты огромное красное здание под зеленой крышею…».

В 40-50 рр. ХІХ століття будівлю Університету мешканці міста і студенти називали «Нова Будівля», пізніше ця назва поширилась також й на найближчі вулиці, навколо будівлі Університету, відтак їх ще інколи називали «Латинським кварталом Києва», за аналогією з традиційним паризьким студентським кварталом на лівому березі Сени біля Сорбонни.

Навпроти східного фасаду Університету розташовувалася університетська площа, яка з часом була перетворена спершу на «Університетський сад», закладений у 1860-х рока, а потім на «Миколаївський сад», названий так на честь засновника Університету російського імператора Миколи І, монумент якому було встановлено в цьому ж парку обличчям до Червоного корпусу у 1896 році.

Під час евакуації Київського університету до Саратова (1915-16) в корпусі дислокувалася військова частина російської армії.

Червоний корпус Київського університету мав вагоме значення адже протягом своєї історії він зображувався:

1. На дипломах випускників Київського університету Св. Володимира.

2. На листівках з дореволюційного Києва (з написом «Кіевъ. Университетъ»).

3. На одному з чотирьох боків постамента імператору Ніколаю І у Києві, де були барельєфні зображення чотирьох найголовніших споруд, що з'явилися у місті при Миколаї І — Будівлі університету, Першої гімназії, Ланцюгового мосту та Кадетського корпусу;

4. На офіційних зверненнях, фотоальбомах випускників, запрошеннях, ювілейних медалях Київського державного університету імені Тараса Шевченка;

5. У фотоальбомах радянського та сучасного Києва;

6. На двох фресках станції «Київська» Арбатсько-Покровської лінії Московського метрополітену (відкрита 5 квітня 1953 р.);

7. На одному з вітражів у будівлі Київського головпоштамту на Майдані Незалежності;

8. На банкнотах українських купоно-карбованців номіналом в 1.000.000 (1995 р.);

9. На офіційних бланках, календарях, значках, майках, гербі Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

10. На предметах мистецтва (картинах, кераміці тощо);

11. На ювелейній монеті номіналом у дві гривні (2004 р.);

12. Копія однієї з колон портику Червоного корпусу заввишки 10 метрів є меморіалом битви під Крутами (авт., Анатолій Гайдамака, 2006 р.)

13. В заставках двох телеканалів «Сіті» (з 2008 р.) та «1+1» (осінній сезон 2009 р.)

Ще одною пам’яткою архітектури класицизму є Контрактовий будинок — історичний торговельний дім на Контрактовій площі на Подолі в Києві, зведений у 1815—1817 роках. Один із нечисленних взірців архітектури класицизму в місті.

Назва споруди пов'язана з контрактами, тобто торговельними угодами, які укладались у його приміщенні.

Головний фасад будівлі з боку площі має чотириколонний портик дорійського ордеру, увінчаний трикутним фронтоном. Неправильні контури планування (а саме непрямі кути у поєднанні стін, поворот колонади по відношенню до вісі всієї будівлі) обумовлені конфігурацією ділянки забудови.

Центральні ділянки північного і західного фасадів прикрашені портиками пілястрів дорійського ордеру, східний фасад — портиком з тричетвертних колон.

Київський контрактовий ярмарок діяв аж до Жовтневого перевороту 1917 року. До цього часу на контрактах, відповідно і в Контрактовому будинку побували М.В. Гоголь, Т.Г. Шевченко, Оноре де Бальзак, Адам Міцкевич та інші видатні особи тогочасності.

Крім того, на другому поверсі Контрактового будинку був зал для концертів. Тут виступали видатні артисти — угорський піаніст і композитор Ференц Ліст (січень 1847 року, про що зараз сповіщає відповідна пам'ятна дошка — див. Галерею), польські музиканти — брати Г. і Ю. Венявські, скрипаль К. Ліпінський (не раз; його вважали суперником Нікколо Паганіні), бельгійський віолончеліст Ф. Серве («віолончельний Паганіні», автор музичної п'єси «Спогади про Київ»), італійська співачка А.Каталані (1823), російський скрипаль Г.А. Рачинський (у 1820-х рр.), італійські оперні, також театральні трупи з Мадрида, Варшави, музичні капели з кріпаків, українські, польські і російські театральні трупи. У 90-х роках ХІХ століття у приміщенні Будинку відбувалися вистави, організовані Київським драматичним товариством.

Після 1917 року в приміщенні Контрактового будинку працювали Торговельна академія і Торговельний музей, пізніше — різні технічні училища. У наш час (з сер. 1990-х років) у Контрактовому будинку розташувалась Міжбанківська валютна біржа, у організації діяльності якої значну роль відіграв відомий український банкір Вадим Гетьман.