Хронологія

27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.

2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, Києві, Катеринославі, Кременчуці, Олександрівську, Юзівці, Макіївці, Севастополі, Полтаві, Миколаєві, Одесі, Херсоні, Вінниці, Луганську, Житомирі.

4 березня 1917 р. — створення в Києві з представників українських громадських організацій і об’єднань Української Центральної Ради.

19 березня 1917 р. — маніфестація та мітинг у Києві українських громадсько-політичних сил, які висловилися за автономію України.

6—8 квітня 1917 р. — Український національний конгрес у Києві, на якому було обрано Українську Центральну Раду.

16—21 квітня 1917 р. — переговори в Петрограді між українською делегацією на чолі з В. Винниченком та представниками Тимчасового уряду щодо автономії України.

25 квітня — 6 травня 1917 р. — перший обласний з’їзд Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів у Харкові.

10 червня 1917 р. — проголошення В. Винниченком у Києві І Універсалу Центральної Ради на підсумковому засіданні II Українського військового з’їзду.

15 червня 1917 р. — створення Центральною Радою Генерального Секретаріату — першого українського уряду.

3 липня 1917 р. — оголошення вКиєві II Універсалу Центральної Ради.

25 жовтня 1917 р. — одержання повідомлення в Києві про перемогу збройного повстання більшовиків у Петрограді.

7 листопада 1917 р. — прийняття Центральною Радою III Універсалу, яким проголошено створення Української Народної Республіки у складі Російської демократичної федеративної республіки.

3 грудня 1917 р. — прийняття Раднаркомом Радянської Росії «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради».

11 грудня 1917 р. — проголошення України радянською республікою на І Всеукраїнському з’їзді робітничих, солдатських та селянських Рад у Харкові.

17 грудня 1917 р. — створення в Харкові Народного Секретаріату — першого радянського уряду України.

12 січня 1918 р. — прийняття Центральною Радою IV Універсалу, який проголосив УНР самостійною державою.

26 січня 1918 р. — захоплення Києва радянськими військами під командуванням М. Муравйова.

27 січня 1918 р. — підписання делегацією УНР у Брест-Литовському мирного договору з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією.

1 березня 1918 р. — захоплення Києва німецькими військами.

29 квітня 1918 р. — схвалення Центральною Радою проекту Конституції УНР, розгляд питання про обрання М. Грушевського президентом України.

29 квітня 1918 р. — проголошення П. Скоропадського гетьманом України.

13 листопада 1918 р. — створення в Києві Директорії на чолі з В. Винниченком.

16 листопада 1918 р. — початок у Києві повстання, очолюваного Директорією, проти гетьманського уряду.

27 листопада 1918 р. — заснування в Києві Української Академії Наук.

14 грудня 1918 р. — відмова П. Скоропадського від гетьманської посади. Директорія проголосила свою владу в Києві.

Словник термінів

Антанта (франц. entente — згода) — військово-політичне угруповання. Домінувало в міжнародних відносинах перших десятиліть ХХ ст. Виникло у відповідь на створення 1882 р. і подовження 1891 р. Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Веде початок від франко-російського союзу 1891—1893 рр., оформилося як глобальна коаліція після вступу до союзу Великої Британії, яка 1904 р. врегулювала суперечності з Францією в Африці та 1907 р. — з Російською імперією в Азії. Повалення царизму й розгортання українського національного руху спочатку не змінило ставлення Антанти до України. Франція й Англія й надалі розглядали українське питання як внутрішню справу Росії. Однак неспроможність останньої утримувати Східний фронт привернула увагу Англії до України як до геополітичного партнера. Контроль над територією України австро-німецьких військ 1918 р. призвів до розгляду українських питань на Паризькій мирній конференції у таборі переможених.

Білогвардійці (біла гвардія, білий рух) — неофіційна назва військових формувань, що боролися за відновлення монархічного ладу під час громадянської війни та іноземної інтервенції в Росії 1918—1920 рр. Назва походить від білого кольору прапора монархістів під час Французької революції кінця ХVІІІ ст. Білогвардійці вимагали порятунку й відновлення «єдиної та неподільної Росії», включно з територіями України.

Демократія — форма політичної системи суспільства, побудована на визнанні народу як джерела влади, на принципах рівності та свободи. Офіційно визнаються влада більшості за збереженні прав меншості, рівноправність громадян, верховенство закону. Передбачається відповідна форма державного ладу та органів законодавчої, виконавчої, судової влади.

Демонстрація — прилюдне висловлення суспільних настроїв, політичних поглядів, солідарності, вимог чи протестів шляхом організації мітингів та процесій тощо. Може бути стихійною чи організованою і привести до радикальних змін у зовнішній і внутрішній політиці країни.

Диктатура пролетаріату — ідея, висунута К. Марксом і Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії», розумілася як державна влада робітничого класу. Європейська соціал-демократія не прийняла цієї ідеї, тому що вона не була чітко сформульованою: реально диктатуру може здійснювати тільки політична сила, а не аморфна частина суспільства, якою є пролетаріат. Ідея також могла означати встановлення неконтрольованого суспільством правління пролетарської партії. В. Ленін добився прийняття II з’їздом РСДРП (липень — серпень 1903) іскрівської партійної програми, яка складалася з двох частин: програми-мінімуму і програми-максимуму. Перша з них визначала найближчі завдання партії, а друга мала на меті здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату. У своїх діях В. Ленін виходив з того, що: «Або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату. Хто не навчився цього з історії всього ХІХ століття, той — безнадійний ідіот». Це давало змогу логічно обґрунтувати потребу в захопленні політичної влади, причому цілковито — у формі диктатури, однією партією. Поняття «диктатура пролетаріату» і «диктатура партії», по суті, означають те саме — певний тип політичного ладу, але вони не є тотожними.

Добровольча армія — одне з найбільших білогвардійських збройних формувань на Півдні Росії 1917—1920 рр. Створена за добровольчим принципом у м. Новочеркаську (нині місто Ростовської обл., Російська Федерація) у листопаді — грудні 1917 р. генералом від інфантерії М. Алексєєвим. Початкова чисельність — 500 осіб. Офіційну назву «Добровольча армія» отримала 7 січня 1918, коли її очолив генерал від інфантерії Л. Корнілов. У 1918 р. чисельність добровольчої армії зросла до 40 тис. осіб і її очолив генерал А. Денікін. Вона в 1919 р. стала основою для формування Кавказької армії П. Врангеля. У 1920 р. армію було перетворено на Добровольчий корпус.

Есери (соціал-революційна партія) — політична партія в Росії 1901—1923 рр. Програма включала вимоги ліквідації самодержавства, створення демократичної республіки, впровадження політичних свобод, 8-годинного робочого дня, соціалізації землі. Лідери: В. Чернов, А. Гоц, Н. Авксентьєв. Брали участь у збройних виступах 1905—1907 рр. Після 1917 р. разом з більшовиками становили більшість у Радах, входили до складу Тимчасового уряду. У 1922 р. членів заарештовано й розстріляно.

Кадети (конституційно-демократична партія, «Партія народної свободи») — політична партія Росії 1905—1917 рр. Програма: конституційно-парламентська монархія, демократичні свободи, примусове відчуження поміщицьких земель за викуп, законодавче вирішення «робітничого питання». У І та ІІ Державних думах кадети займали панівне становище. Підтримували політику уряду в Першій світовій війні. Мали більшість у першому складі Тимчасового уряду. Після 1917 р. партію заборонено.

Конвенція (від лат. conventio — угода) — один з видів договору, передбачає встановлення взаємних прав і обов’язків у спеціальних сферах.

Конституція — основний закон держави, що має найвищу юридичну силу і визначає її суспільний і адміністративно-територіальний устрій, виконавчу та судову владу й основні права та обов’язки громадян.

Меншовики — представники політичної течії (фракції) в РСДРП, з 1917 р. — самостійна політична партія. Саме поняття «меншовик» виникло на ІІ з’їзді РСДРП 1903 р., коли частина делегатів залишилася в меншості з питань про вибори до керівних органів партії. Лідери: Л. Мартов, О. Мартинов, П. Аксельрод, Г. Плеханов. Виступали проти суворого централізму в партії, проти наділення ЦК великими повноваженнями. Після 1917 р. підтримали Тимчасовий уряд і засудили Жовтневу революцію. 1924 р. їхніх членів поступово розігнали.

Національно-територіальна автономія — різновид територіальної автономії, один зі способів вирішення національного питання в багатонаціональній державі. Вона означає надання певній частині (частинам) унітарної держави, населеній (населеним) здебільшого представниками будь-якої національної меншини, певної самостійності у вирішенні питань внутрішнього життя. Статус суб’єктів національно-територіальної автономії зазвичай вищий, ніж статус суб’єктів адміністративно-територіальної автономії, і нижчий за статус суб’єктів національно-державної автономії. На відміну від регіональної, національно-територіальна автономія поширюється не тільки на адміністративну, а й на культурно-мовну сферу. На території національно-територіальної автономії, поряд з загальнодержавною, офіційно використовується мова національної меншини. Формування, існування органів влади, прийняття ними рішень схоже з адміністративно-територіальною автономією.

Окупаційні війська — війська певної країни, що тимчасово перебувають на території іншої держави у зв’язку з її окупацією.

Суверенітет — незалежність держав від інших країн у зовнішній і внутрішній політиці.

Ультиматум (пізньолат. ultimatum — доведене до кінця) — виражена в дипломатичному документі чи усно категорична (яка унеможливлює подальші суперечки) вимога уряду однієї держави до уряду іншої держави під загрозою того, що в разі невиконання цієї вимоги до вказаного терміну уряд, який висував ультиматум, вживе певних заходів.