цільова група рішення, для якої розробляється чи реалізується рішення.

Взаємозв’язки, що виникають між складовими елементами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень можна відобразити за допомогою рис. 4.3:

Рисунок 4.3 – Взаємозв’язки між складовими елементами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень

Процес розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень характеризується складною структурою та комплексом взаємозв’язків, урахування специфіки яких є необхідною умовою прийняття адекватних та ефективних інноваційних рішень.

4.2. Особливості прийняття рішень в інноваційній діяльності

У розвинених країнах інноваційна активність для виробничих підприємств, здатність і сприйнятливість до технологічних інновацій – це питання виживання в гострій конкурентній боротьбі. Саме інноваційна діяльність забезпечує підприємствам значні конкурентні переваги, стійкість розвитку, сприяє зміцненню їх положення на ринку, завоюванню нових ринкових ніш. Зниження технологічного потенціалу, втрата здатності до адаптації нових технологічних розробок неминуче призводить до погіршення позицій на ринку і, в стратегічному плані, до зниження обсягів продажів з очевидним несприятливим результатом.

Характер інноваційної поведінки підприємств значною мірою обумовлений внутрішніми, ніж зовнішніми обставинами:

• стан «виживання», в якому з початку 90-х років знаходиться маса підприємств, занурення вищого менеджменту в «латання дір» об’єктивно призводить до суперечності між стратегічними і поточними завданнями;

• колишні, звичні механізми розроблення і реалізації нововведень виявилися зруйнованими, нові – не сформувалися;

• економічна підготовка більшості керівників підприємств залишається на дуже низькому рівні, більшість із них знаходяться під владою свого колишнього, радянського досвіду, звідси і недостатня увага до прорахунку можливих наслідків нововведення, слабке опрацювання фінансової сторони інноваційного проекту, а найчастіше – просто відсутність економічних розрахунків ефективності інноваційного проекту.

Стан особи, яка відповідає за ухвалення інноваційного рішення, можна класифікувати таким чином:

1. Упевненість (функція володіння повною інформацією внаслідок ухвалення рішення).

2. Ризик (функція володіння інформацією про ймовірний розподіл наслідків вибору тієї або іншої альтернативи).

3. Невизначеність (функція неможливості визначення ймовірності настання того або іншого наслідку рішення або складність у встановленні приблизної ймовірності).

Дослідники відзначають, що інновація - це процес перетворення невизначеності в ризик. Ризик і невизначеність є функцією сприйняття індивідом інновації в контексті поточної соціальної ситуації.

Дія чинників динамічного навколишнього середовища, що констатують феномени ризиків і невизначеності, помітним чином може впливати на процес дифузії інновації і його кінцеві результати. У зв'язку з цим дослідники наполягають на тому, що значну увагу необхідно приділити вдосконаленню методів визначення результатів інноваційних процесів. Найвищі ступені ризиків характеризуються нововведеннями, пов'язані з новими галузями знань.

Невизначеність може бути онтологічною («у чому новизна даного об’єкта?»), технічною («чи можна це здійснити?») і маркетинговою («чи можна буде продати це нововведення?»). Невизначеність породжує боротьбу інтересів соціальних груп, а будь-який процес соціальних нововведень - явище політичне. Ось чому фаза ініціації соціальних нововведень і інноваційного процесу часто пов’язана з феноменами соціального конфлікту і колективного торгу.

7. Моделі впливу інвестиційно-інноваційної діяльності окремих економічних систем на макроекономічні процеси

Інвестиційно-інноваційна політика - це система заходів, які включають мобілізацію інвестиційних ресурсів та визначення напрямів їх найефективнішого і раціонального використання в інтересах населення й окремих інвесторів. Важливим фактором стимулювання інноваційної й інвестиційної активності є приватизація, яка вимагає від нових власників ефективно використовувати можливості своїх підприємств на основі провадження нових технологій, реформування і реконструкцій.

Інвестиційна діяльність на макроекономічному рівні, це перш за все збільшення суспільного продукту. інвестиційно-інноваційна д-сть визначає, характер розвитку економіки загалом на майбутні періоди.Розглянемо математичну модель.Для кожної галузі існує її кінцевий продукт отриманий в рік t. Він ділиться на споживчу частину і накопичувану : = + ;Модель, що описує зміну суспільного продукту має вигляд: = , де – обернена матриця матриці коефіцієнтів інвестиційних затрат. Елементи цієї матриці визначають приріст продукції (виражений в вартісних одиницях), отриманий в і- тій галузі в результаті збільшення на одиницю накопичення j-тої галузі.

Крім впливу інвестицій на суспільний продукт і ріст суспільного виробництва, інвестиції використовуються також для збільшення зайнятості.Для того щоб збільшити приріст зайнятості, необхідно або збільшити частину інвестицій, або збільшити середню трудомісткість продукції, тобто інвестувати кошти в ті галузі народного господарства, який притаманна висока трудомісткість продукції. Таким чином, інвестувати потрібно в ті галузі економіки,в якому присутній максимальний приріст суспільно продукту, або в галузі, в який інвестиції дають максимальний приріст зайнятості. Модель, що описує зміну зайнятості має вигляд: Введемо позначення: ,де - приріст зайнятості, визваний ростом інвестицій в j-тій галузі. Тому його можна назвати коефіцієнтом трудомісткості продукції виготовленій в і-тій галузі, приріст валової продукції в даній галузі складає , для виробництва цієї додаткової одиниці продукції

8. Найпростіші моделі прогнозування інвестиційного забезпечення

Адаптивні моделі прогнозування інвестицій моделюють процес вкладення реальних інвестицій, які багато в чому передбачають рівень майбутнього розвитку виробничої та невиробничої сфери, технологічну, відтворювальну і галузеву структуру основних фондів. Більшість інвестиційних моделей відображає залежність капітальних вкладень від обсягу продукції, основних фондів, капітальних вкладень у попередньому періоді.

Модель Кларка (1) де - параметр; - обсяг продукції.

Модель Гудвіна-Ченері (2) - потреба в ОВФ; - обсяг ОВФ в t – 1 періоді; - параметр. (3) (4) - коефіцієнт амортизаційних відрахувань; - реноваційні вкладення.

Модель Андерсена (5) - параметри.

Модель Мейера-Глаубера (6) - обсяг продукції; c – параметр.

Модель Ейснера-Реска (7) - обсяг продукції; – параметр.

Модель Йоргенсона (8) - обсяг ОВФ в t – 1 періоді;

, c – параметри.

Рівняння (1), (2), (5), (7) є однофакторними регресіями. У рівнянні (2) аргументом служить показник основних виробничих фондів, а в рівняннях (1), (4), (6) - обсяг продукції.

Найпростішою з розглянутих однофакторних моделей є модель Кларка (1), де єдиний статистично визначається параметр а і він є коефіцієнтом приросту капіталомісткості. Передбачається його незмінність у перспективному періоді, що є дуже сильним допущенням. Аналогічно можна трактувати і економічний сенс параметрів в моделі Ейснера - Реска (7), проте тут враховуються і значення часового лагу. Функція (5) відрізняється від рівнянь (1) наявністю вільних членів, що висловлює вплив на зростання інвестицій, не врахованих у моделі факторів. Формули (3), (6) є рівняннями двофакторної регресії.

Перераховані вище моделі є досить елементарними. Вони відображають вплив на інвестиції невеликого числа факторів, у зв'язку з цим в недостатній мірі дозволяють прогнозувати обсяги інвестицій. Основною умовою можливості використання даних моделей є відносна відсутність мінливості в економіці. Тому в умовах трансформаційної економіки ці моделі неадекватно відображають інвестиційні процеси.

9. Модель Хікмена прогнозування інвестиційного попиту

Більш складною інвестиційної функцією є модель Хікмана, в якій шукана величина капітальних вкладень передбачається залежною від обсягу виробництва очікуваного рівня цін та технологічного прогресу, що вводиться через індекс часу . Модель має такий вигляд:

(9)

де - шукані параметри.

Введення безпосередньої залежності від часу дозволяє вважати потребу в капітальних вкладеннях змінною величиною навіть при постійному обсязі виробництва і незмінному рівні цін.

У результаті модель стає динамічною. Оскільки технічний прогрес, як правило, зменшує капіталомісткість, при постійному обсязі виробництва і незмінних цінах величина питомих капітальних вкладень виявиться від’ємною. Іншими словами, постійний рівень виробничих потужностей може бути забезпечено основними фондами кращої якості, обсяг яких зменшеється. Таким чином, в моделі Хікмена незмінний рівень чистих капітальних вкладень зовсім не означає відсутності зростання виробничих потужностей.

При практичному використанні рівняння регресії виникають труднощі в отриманні інформації про перспективні значення показників і . Оцінку їх імовірнісних значень передбачається визначати як середньозважену величину поточного та минулого років, а для знаходження ваг складати рівняння регресії, що враховують умови виробництва та співвідношення цін у різних галузях.

На основі даної моделі в США проводилися розрахунки потреб у виробничих інвестиціях як в економіці в цілому, так і по окремих галузях. Розрахунки показали, що модель більш пристосована до розрахунків на макрорівні. Деталізовані оцінки інвестицій в розрізі галузей обробної промисловості і транспорту виявились значно гіршими, ніж в агрегованих секторах економіки.

10. Модель інвестиційних видатків Йоргенсона та її модифікації

В даній моделі послідовно визначаються потреби в основних фондах, об’єм інвестицій, направлених на відшкодування вибуття засобів праці, а потім знаходиться аналітичний вигляд функції розподільчого лагу.

Центральним рівнянням в моделі Йоргенсона-Сіберта є вираз виду: (10) Де L – оператор лагу ( * , ; - поліном від оператора лагу або функція розподілених лагів; - інвестування на відшкодування вибуття основних фондів.

Функція (10) виражає залежність об’єму валових інвестицій від лагових змін потреб в основних фондах і об’єму капітальних вкладів, направлених на оновлення.

Після ряду перетворень інвестиційна функція Йорсенсона-Сіберта буде мати вигляд:

(13) Модель (13) ще називають моделлю простого акселератора. Із неї виходить, що модель капітальних вкладів залежить не тільки від усього об’єму виробництва, а й від його приросту (зниження).

Інші умови моделі: вона симетрична, тобто приріст збільшення випуску продукції на одну і ту ж величину викликає відповідне збільшення потреби у капітальних вкладеннях; не враховується вплив ціни.

Модифікації моделі Йоргенсена-Сіберта

Моделювання інвестицій відбувається за наступним рівняням: (14)

де

Такий підхід означає, що при зростанні масштабів виробництва в цьому періоді ( ) відбуваються додаткові капітальні вкладення, а при його скороченні ( капітальні вклади направляються тільки на відшкодування вибуття основних виробничих фондів.

При використанні функції розподільчого лагу – модель Йоргенсена-Сіберта приймає вигляд: (17) Після перетворень, модель набуде наступного вигляду: (18)Таким чином, схема розподільчих лагів дозволяє вивести співвідношення, в якому моделювання інвестицій здійснюється за даними про їх значення в попередній період, про приріст потреби в основних фондах, а також про параметр

11. Моделі управління інноваційними процесами економічної системи

На межі XX-XXI століть світова економіка зазнає значні зміни: глобалізація ринків, посилення конкуренції, скорочення життєвих циклів товарів, швидке старіння технологій та ідей, зміна форм і методів ведення бізнесу, постійно збільшується швидкість змін, зростаючий акцент на гнучкості та інноваційності компанії.

В останні десятиліття ми стали свідками активного формування і розвитку п'ятого технологічного укладу, ядро якого становлять біотехнологія, генна інженерія, інформаційні та комунікаційні технології, тонка хімія, нанотехнології, нові матеріали, альтернативна енергетика та ін Разом з тим серйозним змінам піддався і процес комерціалізації технологій - інноваційний процес.

12. Модель «технологічного поштовху»

У цілому інтерес до дослідження проблеми інновацій виник у світі в середині минулого століття. У 50-ті роки провідні економісти вважали, що інноваційний процес мав лінійний послідовний характер і включав в себе наукові відкриття, промислові дослідження та розробки, інженерну і виробничу діяльність, маркетинг і, нарешті, поява на ринку нового продукту чи процесу (рис.5) .

Рис.4’. Перше покоління (1G) інноваційного процесу (модель «технологічного поштовху»)

У даному випадку ринок відіграє лише пасивну роль, приймаючи результати досліджень і розробок. Так звана модель «технологічного поштовху» (technology push, science push) домінувала до середини 60-х років.

13. Модель «ринкового тяжіння»

Нові емпіричні дані, засновані на дослідженні реальних інновацій, довели, що в інноваційному процесі потреби ринку також мають велике значення (рис.5).

Рис.5. Друге покоління (2G) інноваційного процесу (модель «ринкового тяжіння»)

Лінійна модель «ринкового тяжіння» інновацій (market pull, need pull) отримала широке застосування з другої половини 60-х років. Модель передбачала, що інновації виникають в результаті виявлення потреби покупця, чітко сфокусованих досліджень і розробок, що завершуються появою нових продуктів на ринку. Науково-дослідні розробки є в цьому випадку реакцією на запити ринку.

14. Сполучена та ланцюгова модель

У 70-ті роки XX століття лінійні моделі 1G, 2G стали розглядатися лише як окремі випадки більш загального процесу, що об'єднує науку, технологію і ринок. Дослідження таких авторів як Р. Росвелл, К. Фрімен, А. Хорслі, А. Джервіс, Д. Таунсенд, Д. Мовері і Н.Розенберг підтвердили важливість маркетингових, ринкових і технічних факторів для успішної інновації. Виникла потреба у появі нових, нелінійних моделей інноваційного процесу. Наприклад, англійський економіст Рой Росвелл проаналізував світовий досвід і крім моделей 1G, 2G виділив ще три моделі (покоління) інноваційного процесу, що відповідають різним етапам розвитку економік капіталістичних країн: сполучена модель (3G), інтегрована модель (4G), модель стратегічних мереж (5G). Інноваційний процес третього покоління, по Росвелл, все ще послідовний, але з зворотними зв'язками (рис.6).

Рис.6. Третє покоління (3G) інноваційного процесу (сполучена модель) Ще однією загальновизнаною моделлю процесу нововведення третього покоління є ланцюгова модель (chain-link model) Клайна-Розенберга. Ланцюгова модель поділяє інноваційний процес на п'ять стадій (рис.7). На першій стадії ідентифікується потреба на потенційному ринку. Друга стадія починається з винаходу і / або створення аналітичного проекту нового процесу або товару, який, як планується, задовольнить знайдену потребу. На третій стадії відбувається детальне проектування та випробування, або фактична розробка інновації. На четвертому етапі з'являється проект перепроектується і в кінцевому рахунку потрапляє в повномасштабне виробництво. Заключна п'ята стадія представляє інновації на ринок, ініціюючи маркетингову та розподільну діяльність.

Рис.7. Ланцюгова модель інноваційного процесу Клайна-Розенберга

C – центральний ланцюг інноваційного процесц; f – ітеративний зворотній зв'язок між стадіями; F – зворотній зв'язок ринку; D – наукові відкриття, які призводять до радикальних інновацій; K – вклад в інноваційний процес існуючих чи нових знань; R – дослідження для створення нових знань;I – інновації, які безпосередньо впливають на наукові дослідження. П'ять різних ланцюгів інновацій в моделі Клайна-Розенберга описують справжнє розмаїття джерел інновацій: 1.наукові дослідження (відкривають нові знання); 2. потреби ринку; 3. існуючі знання (зовнішні для компанії); 4. знання, отримані в процесі навчання на власному досвіді.

15. Інтегрована модель

Інтегрована модель (четверте покоління) інноваційного процесу, що з'явилася в практиці компаній у другій половині 80-х років, позначила перехід від розгляду інновації як переважно послідовного процесу до розуміння інновації як паралельного процесу, що включає одночасно елементи досліджень і розробок, розробки прототипу, виробництва і т.д. (Рис.8).

Рис.8. Четверте покоління (4G) інноваційного процесу (інтегрована модель)

На думку Росвелла, модель четвертого покоління відповідає кращій сучасній світовій практиці. На малюнку 8 зображено процес розробки нового продукту в компанії Nissan (приклад інтегрованого інноваційного процесу). Однак слід зазначити, що цей приклад моделі 4G сфокусований на основних внутрішніх характеристиках процесу: його паралельної та інтегрованої сутності. На практиці навколо знаходиться мережа взаємодій, представлена в третьому поколінні процесу (рис.6).

Найважливішими особливостями четвертої моделі стали з'єднані системи автоматизованого проектування і гнучкі виробничі системи, більш тісне співробітництво з постачальниками і передовими покупцями, горизонтальне співробітництво (створення спільних підприємств, стратегічних альянсів), а також створення міжфункціональних робочих груп, які об'єднують технологів, конструкторів, маркетологів, економістів та ін

16. Моделі п’ятого покоління інноваційного процесу

Процес відбору і перетворення ідей у кінцевий продукт (інноваційний процес) може бути також проілюстровано моделлю типу «Воронка», розробленої Стівеном Уілрайтом і Кімом Кларком. Вивчаючи процес розробки нової продукції, вони сфокусували свою увагу на процесі відбору інноваційних ідей. Модель описує процес руху від великої кількості незрілих ідей до обмеженого числа багатообіцяючих варіантів продукції (рис.11).

Рис.11. Модель інноваційного процесу Уілрайта-Кларка

Ця модель характерна для великих технологічно інтенсивних фірм, в яких різні ідеї конкурують за ресурси всередині організації. Навпаки, невеликі фірми з обмеженими ресурсами і фірми на початковій стадії розвитку часто будуються навколо єдиної ідеї. «Воронка» являє собою набір фундаментальних дій, характерних для успішного інноваційного процесу, природа якого визначається тим, як організація ідентифікує, відбирає і розглядає кожен проект.

Рис.12. Модель «Ворота» інноваційного процесу Р.Купера

У моделі Купера інноваційний процес розділений на зумовлений ряд етапів, кожен з яких включає набір конкретних дій. Важливо відзначити, що етапи в даній моделі «міжфункціональні» (наприклад, немає етапу маркетингу або досліджень і розробок). У той же час кожна фаза складається з набору паралельних дій, здійснюваних людьми з різних функціональних сфер фірми, що працюють разом як команда і мають свого лідера.

17. Модель виду «чорна скринька»

Інноваційний процес в першому підході розглядається як процес перетворення входів (ресурсів, інформації тощо) у виходи (нові товари, нові технології і т.п.). Даний підхід заснований на припущенні, що процес нововведення, пов'язаний з творчою діяльністю, спочатку є ірраціональним і неорганізованим. Інноваційний процес тут описується моделлю типу «чорна скринька» (рис.4)

Рис.4. Інноваційний процес як процес перетворення

Будь-яке наукове відкриття, будь-яке технічне нововведення вимагають тривалого часу для свого втілення. У цих умовах абсолютно особливе значення набуває вивчення сучасних способів комерціалізації ідей, того величезного досвіду здійснення інновацій, який накопичено в країнах-лідерах НТП.

18. Значення фактору неповноти інформації при прийняті управлінських рішень

Причини неповноти:1.невизначеність економічних процесів 2. Висока вартість повної 3.необхідно замовчувати про повну з різних причин.

Використання:поява в економіці нових понять і питання, почали використовуватись ймовірнісні моделі якими почали описувати різні процеси (Прогнози планування, страхування…).

Неповна інформація може існувати у всіх сферах діяльності – сфера послух,продажу, поставки ресурсів, сфера обслуговування.

Зі зростанням інформації зростає і її неповнота. Підприємства вирішують цю проблему залучивши додаткову інформацію за вільні кошти.

Під час планування діяльності неповну інформацію і шляхи її усунення слід враховувати у альтернативних платах.

У зв’язку з неповною інформацією для багатьох підприємств є характерне : маневреність дій, рівень гнучкості високий.

19. Активна, консервативна та змішана модель поведінки підприємства

20. Модель реагування фірми і галузі на зміну кон’юнктури ринку

Здійснюючи план виробництва, потрібно пам’ятати що план у великій мірі залежний від того наскільки точно визначені параметри економіко-виробничої системи. Проте в реальних умовах економіко виробниче планування може в тій чи іншій мірі мати вплив так звані «збої», що наступають ззовні. В силу таких збоїв підприємство розробляє механізми адаптації , які виділяють два класи параметрів:1 зовнішня адаптація – коли параметри підлаштовуються на основі реальних даних по мірі їх поступлень 2.внутрішні – підлаштовуються параметри моделі і параметри імітаційної системи, які не визначені по реальних даних.

Модель адаптації (реагування підприємства) можна зобразити наступним чином: y –блок що реалізує функції, w2 – блок що реалізується імітації зовнішнього адаптера, ID – блок форми інформації, P – блок плану і майбутніх дій, IP – блок імітації реального плану, A – блок якісного аналізу, W – блок функції внутрішнього адаптера.

Модель реагування підприємства на зміну конюктури

об’єкт системи

21. Модель структурної адаптації системи управління підприємства

При побудові систем управління основна увага приділяється принципу зворотного зв'язку. Зв'язок між виходом і входом тої ж самої системи керування називається зворотнім зв'язком. Зворотний зв'язок може здійснюватися, або безпосередньо від виходу системи до її входу, або через ще якісь інші допоміжні елементи. Зв'язок між виходом і входом системи називається зворотним тому, що передача дії спрямована в сторону, протилежну до напрямку передачі основної дії. Він дозволяє зрозуміти явища, які відбуваються в керуючих системах різної природи, адже зворотній зв'язок можна виявити в живих організмах, в економічних структурах, в системах автоматичного регулювання і т.д. Структурну схему системи управління можна представити у вигляді, рис. 1., де - вектор дій, що управляє, впливає на систему; - вектори збурень, що діють відповідно на об'єкт і регулятор.

Рис. 1. Структурна схема системи управління

Знак запитання на рис. 5.3 означає, що регулятор необхідно синтезувати так, щоб в системі виконувалися задані вимоги на рух об'єкту, наприклад, щоб між виходом об'єкту і дією, що управляє підтримувалося співвідношення вигляду:

(1)

із заданим ступенем точності, не дивлячись на дію невиміряних збурень . При цьому для вирішення даного завдання потрібне знання математичної моделі (ММ) об'єкту. Математи́чна модель — система математичних співвідношень, які описують досліджуваний процес або явище. Математична модель кожного об’єкта (процесу, явища) містить у собі три групи елементів: 1) характеристику об’єкта, який потрібно визначити (невідомі величини), — вектор Y = (y_j); 2) характеристики зовнішніх (щодо модельованого об’єкта) умов, які змінюються, — вектор X = (x_j); 3) сукупність внутрішніх параметрів об’єкта — A.