Суттєвість в аудиті (мса 320)

В міжнародній практиці під аудитом розуміють процес, метою якого є надання обгрунтованого рівня впевненості щодо наявності чи відсутності у фінансовій звітності суттєвих помилок. Помилки чи пропуск інформації вважаються суттєвими, якщо внаслідок цього користувач даної звітності буде дезорієнтований щодо прийняття свого рішення або зазнає збитків. Отже, аудитор у процесі аудиторської перевірки може не звертати уваги на наявність "несуттєвих помилок" відносно бухгалтерських операцій та сальдо рахунків.

Згідно МСА 320 «Суттєвість в аудиті» суттєвість - це максимально допустимий розмір помилкової суми, яка може бути показана в опублікованих фінансових звітах і розглядатися як несуттєва.

Для розрахунку рівня суттєвості ( максимального розміру помилкової суми) аудитор повинен обрати базовий показник і межі його зміни, що будуть відповідати величині максимально допустимої помилки. При виборі базового показника аудитори керуються його значимістю для користувачів фінансової звітності та відносною стабільністю вибраного показника. Це той показник, на який користувач звертає увагу в першу чергу, від якого залежить його рішення.

Суттєвість може бути порахована як абсолютна величина ( тис.грн.), так і відносна (%).

Для розрахунку суттєвості можуть бути використані такі з категорії показників:

• рахунки бухгалтерського обліку;

• статті балансу і інших форм звітності;

• фінансова звітність в цілому.

Оцінка меж суттєвості, а також склад базових показників, які використовуються для її встановлення є справою професійного судження аудитора. МСА 320 "Суттєвість в аудиті" містить не конкретні вказівки, а лише загальні рекомендації щодо визначення суттєвості.

Згідно листа Мінфіну України від 29.07.03 "Про суттєвість у бух.обліку і звітності" межа суттєвості для активів, власного капіталу і зобов'язань -складає 5%. Чистого прибутку -2%.

Для визначення рівня суттєвості застосовують індуктивний і дедуктивний підхід.

Індуктивний підхід- полягає в тому, що визначається суттєвість для кожного рахунку, а потім роблять оцінку загальної суттєвості

Дедуктивний - коли визначається суттєвість для фінансових звітів у цілому, а потім визначається суттєвість за окремими рахункам (показниками).

Загальна величина максимально допустимої помилки розподіляється між рахунками, статтями звітності. По різних статтях звітності може застосовуватися різне значення критерії суттєвості від 1% до 10% із збереженням у середньому по звітності критерія суттєвості до 5%.

Теоретично кращим є дедуктивний підхід, Тут виключена ситуація, коли сума оцінок суттєвості за окремими рахунками перевищує допустиму величину помилок для фінансової звітності. Існують три рівня суттєвості помилок:

• Перший рівень - несуттєві помилки, суми яких є незначними, що не можуть вплинути на достовірність звітності та значення економічних показників, які визначаються на основі її даних. За такт обставин аудитор формує безумовно-позитивний висновок.

• Другий рівень - помилки є суттєвими, однак стосуються не ключових статей балансу, а звітність в цілому реально відображає фінансовий стан господарюючого суб'єкта. У таких випадках аудитор складає умовно-позитивний висновок.

• Третій рівень - помилки є суттєвими і ставлять під сумнів достовірність усієї звітності і виправити керівництво відмовляється. Аудитор в цьому випадку дає негативний висновок.