Мса 505 "Зовнішні підтвердження"

Зважаючи на те, що письмові докази, які отримані від третіх осіб, надають високий рівень впевненості отримання таких доказів є бажаним для аудитора у тих випадках, коли деякі суттєві твердження у фінансових звітах недостатньо висвітлені. Зазвичай, запити щодо зовнішнього підтвердження стосуються перевірки залишків рахунків або умов договорів із третіми сторонами. Також, зовнішні підтвердження можуть використовуватися при перевірці наступних питань :

• залишки на рахунках в банку та інша банківська інформація;

• залишки на рахунках дебіторської заборгованості;

• запаси, що зберігаються третіми особами на митних складах для неоплачених вантажів, для обробки або на консигнації;

• документи на право власності, які перебувають у юристів чи фінансистів на зберіганні або як забезпечення;

• позики;

• залишки на рахунках кредиторської заборгованості;

• інвестиції, придбані за участю торговців цінними паперами, але не отримані на дату балансу.

Ступінь довіри до доказів, отриманих від третіх сторін залежить від характеристики опитаних осіб, від правильності складання запитів та відповідності оцінки отриманої інформації.

У випадках, коли рівень властивого ризику та ризику контролю є невисоким необхідність у застосуванні зовнішніх підтверджень виникає не завжди, бо аудитор має достатній обсяг достовірних даних на об'єкті перевірки.

Зовсім інша ситуація складається, якщо рівень властивого ризику та ризику контролю є значним. При цьому довіра до інформації, наданої працівниками підприємства, що перевіряється, є доволі низькою. Саме тому, для підтвердження даних звітності доцільно застосувати запити до третіх осіб

Також, застосування зовнішніх підтверджень є потрібним при перевірці складних чи незвичних операцій, умови здійснення яких варто з'ясувати у контрагентів.

Зовнішні підтвердження можуть застосовуватися по відношенню до усіх видів тверджень у фінансових звітах, але ефективність їх у кожному конкретному випадку буде різною. Прикладом може бути запит щодо дебіторської заборгованості, який дає детальну інформацію її про стан на певну дату, але платоспроможність дебітора при цьому достовірно встановити важко. Ефективним є використання зовнішніх підтверджень при перевірці правильності віднесення операцій до звітних періодів.

При перевірці кредиторської заборгованості аудиторові доцільно самому зв'язатися із кредиторами і від них дізнатися про стан розрахунків. Це дасть змогу отримати достовірну інформацію і перевірити стан обліку кредиторської заборгованості.

Зважаючи на те, що зовнішні підтвердження не завжди є актуальними при перевірці певних тверджень, аудитор повинен застосувати більш відповідні до ситуації процедури.

Надзвичайно важливим етапом отримання зовнішніх підтверджень є розробка запиту до третьої особи. Він повинен бути зрозумілим, стосуватися інформації, яку можна швидко і легко підтвердити, містити дозвіл управлінців об'єкта перевірки на надання інформації (іноді без дозволу треті особи не можуть відповісти).

Запити можуть бути двох видів: про позитивні підтвердження та про негативні (можливе їх поєднання).

Запит про позитивне підтвердження може бути у формі простого запитання щодо правдивості наведених у запиті даних. Такий запит дозволяє оперативно отримати інформацію, але виникає ризик того, що третя особа підтвердить дані без перевірки. Цей недолік ліквідується іншою формою запиту, в якому не вказується конкретна сума або цифра, а третій особі пропонується самостійно вказати правдиву інформацію щодо названої статті. Це спонукає до належної перевірки даних, але строки отримання інформації збільшуються.

Запит про негативне підтвердження полягає у тому, що відповідь надсилається лише у випадку неправильності наведеної у запиті інформації-Але неотримання відповіді може свідчити і про те , що третя особа просто не отримала запита. Саме тому такий запит є не дуже надійним джерелом аудиторських доказів.

Поєднання запитів про позитивні та про негативні підтвердження можливе у випадку, коли загальний залишок складається із кількох великих та багатьох незначних за обсягом. При цьому щодо великих доцільно надіслати запит про позитивне підтвердження, а на щодо невеликих - запит про негативне підтвердження.

Інколи управлінський персонал пропонує аудитору не посилати запитів про зовнішнє підтвердження. Сам цей факт повинен привернути увагу аудитора, адже це може свідчити про те, що керівництво хоче приховати певну інформацію. Лише за наявності дуже переконливих аргументів можна відмовитися від запиту. Але, якщо аудитор не погодився з керівництвом, а на нього чинять тиск, то він повинен розглянути неможливість надання безумовно-позитивного висновку.

Важливим фактором при застосуванні зовнішніх підтверджень є оцінка аудитором адресата надсилання запиту на предмет його компетентності, незацікавленості у наданні неправдивої інформації, можливості надати відповідь.

Аудитор повинен мінімізувати ризик того, що відповіді респондентів можуть бути перехоплені чи змінені зацікавленими особами. Для цього потрібно забезпечити надходження відповідей безпосередньо до аудитора. Важливим при застосуванні зовнішніх підтверджень є уникнення необ'єктивності відповідей внаслідок обміну інформацією між респондентами. Цілком можливим є неотримання відповіді на запит про позитивне підтвердження. У такому разі потрібно застосувати такі альтернативні процедури, що дали би змогу отримати необхідні аудиторські докази. Наприклад, при встановленні фактичної наявності дебіторської заборгованості альтернативними процедурами є перевірка послідовних касових надходжень, перевірка відвантажувальної та іншої документації.

Для збільшення рівня впевненості, аудитор повинен перевірити ті відповіді на зовнішні підтвердження, які видаються йому ненадійними. Це можна зробити зателефонувавши відправникові. Аудитор працює і з підтвердженнями у електронному вигляді. Усні підтвердження документуються в робочих документах, а найбільш важливі з них аудитор пропонує оформити у письмовій формі.

Якщо аудитор не отримав достатніх доказів у результаті застосування зовнішніх підтверджень та альтернативних процедур, то він повинен виконати додаткові процедури.

Предметом особливої уваги аудитора повинні бути винятки, наведені респондентами, адже вони можуть свідчити про викривлення інформації. Якщо виняток свідчить про суттєве викривлення, то аудитор планує нові обсяги та тривалість процедур для отримання потрібних доказів.