2.5.1. Некомерційне господарювання.

Некомерційне господарювання це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється субєктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 Господарського кодексу України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими субєктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися субєктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених законодавством.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації субєктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається Господарським кодексом України та іншими законами.

На субєктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними субєктами господарювання, які визначаються законодавством.

2.5.2. Поняття громадської організації: порядок створення та діяльності.

Відповідно до Закону України Про обєднання громадян (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, №34, ст. 504 ) громадською організацією є обєднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих обєднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:

♦ зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якійпротизаконній формі територіальної цілісності держави;

♦ підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму танеофашизму;

розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

створення незаконних воєнізованих формувань;

♦ обмеження загальновизнаних прав людини.

Обєднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських обєднань громадян належать обєднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих обєднань належать обєднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається обєднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Обєднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу. Створення і легалізація спілок обєднань громадян, порядок їх діяльності та ліквідації здійснюються відповідно до вищеназваного Закону.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій 15-річного віку. Рішення про заснування обєднань громадян приймаються установчим зїздом (конференцією) або загальними зборами. Засновниками спілок обєднань громадян є обєднання громадян.

Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку. Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами в межах, встановлених законами України.

Назва обєднання громадян визначається рішенням установчого зїзду (конференції) або загальними зборами обєднання громадян. Назва обєднання громадян повинна складатися з двох частин загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, обєднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою у різних обєднань громадян. Індивідуальна назва обєднання громадян є обовязковою і повинна суттєво відрізнятися від індивідуальних назв зареєстрованих в установленому порядку обєднань громадян з такою ж загальною назвою. Обєднання громадян, зареєстроване у встановленому порядку, має виключне право на використання своєї назви. Використання назви обєднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до обєднання громадян, для цілей, не повязаних з діяльністю цього обєднання, забороняється.

Обєднання громадян діє на основі статуту або положення. Статутний документ обєднання громадян повинен містити:

назву обєднання громадян, його статус та юридичну адресу;

мету та завдання обєднання громадян;

умови і порядок прийому в члени обєднання громадян,вибуття з нього;

права і обовязки членів (учасників) обєднання;

порядок утворення і діяльності статутних органів обєднання, місцевих осередків та їх повноваження;

6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна обєднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; , 7) порядок внесення змін і доповнень до статутного документа обєднання;

8) порядок припинення діяльності обєднання і вирішення г майнових питань, повязаних з його ліквідацією.

У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності обєднання громадян.

Легалізація (офіційне визнання) обєднань громадян є обовязковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність обєднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.

У разі реєстрації обєднання громадян набуває статус юридичної особи.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обовязковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Про легалізацію (офіційне визнання) обєднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Для реєстрації обєднання громадян його засновники подають заяву. До заяви додаються статут (положення), протокол установчого зїзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України. Заява про реєстрацію розглядається в двомісячний строк з дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді пи-62

тання про реєстрацію можуть бути присутніми представники обєднання громадян.

Органи, що здійснюють реєстрацію обєднань громадян, ведуть реєстр цих обєднань.

Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обєднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських обєднань громадян належать обєднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих обєднань належать обєднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається обєднанням громадян.

2.5.3. Релігійні організації та їх

] правове регулювання.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Відповідно до Закону України Про свободу совісті та релігійні організації релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також обєднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні обєднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно обєдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Ук-

раїні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обовязковим.

Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у встановленому порядку.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень). Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень). Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних зїздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного обєднання;

майновий стан релігійної організації;

права релігійної організації на заснування підприємств,засобів масової інформації, інших релігійних організацій,

створення навчальних закладів;

порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, повязані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обовязки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим до Уряду Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних орган-

ізацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у звязку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

вчинення релігійною організацією дій, недопустимість якихпередбачена ст. З, 5 і 17 Закону України Про свободусовісті та релігійні організації;

поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоровя, свободу і гідність особи;

систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічнихрелігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обовязків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на праваі майно державних, громадських або релігійних організацій.