7.2. Економічні інструменти валютного регулювання Розрізняють дві основні групи інструментів валютного регулювання: ад­міністративні та економічні. Адміністративні інструменти, як правило, це

законодавче закріплені та обов'язкові для виконання норми й нормативи. Еко­номічні інструменти використовують ринкові закони та закономірності роз­витку міжнародних взаємозв'язків. До економічних інструментів відносяться: девальвація валюти, ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція об­лікових ставок, валютні обмеження, встановлення режимів конвертованості валют, диверсифікація валютних резервів.

Девальвація валюти - передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни. Таке знижен­ня використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з другого — для підвищення конкурентоспроможності та покращання торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти - протилежна девальвації. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку метою є стримування попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товар­ного імпорту і припливу інвестицій.

Валютна інтервенція являє собою цілеспрямований вплив централь­ного банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти. Такі операції впливають на' співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної валюти й викликають кореляцію її обмін­ного курсу.

Корекція облікових ставок Національного банку є достатньо поширеним способом впливу на курсові співвідношення. Підвищення облікових ставок Національного банку призводить до зростання (завдяки підвищеному попиту) курсу валюти, а скорочення — до зниження курсу. Механізм впливу процен­тної ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними устано­вами з обліку короткочасних державних зобов'язань та комерційних векселів.

Валютні обмеження - це методи прямого втручання в механізм форму­вання обмінних курсів. Це системи нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних осіб щодо обміну валюти своєї країни на іно­земну, а також здійснення інших валютних операцій. Валютні обмеження — це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) зі встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями.

Розглянемо основні обмеження, які застосовуються найчастіше.

У цілому валютні обмеження можна розподілити за сферами їх застосу­вання:

1. Обмеження у сфері здійснення поточних операцій;

- обмеження можливості експортерів використовувати валютну виручку або обов'язковий (повний чи частковий) продаж її центральному банку;

• обмежувальний характер продажу іноземної валюти імпортеру;

• заборона розрахунків у національній валюті з нерезидентом та за кор­доном;

• регламентація термінів платежів та поставок по експортно-імпортних операціях.

2. Обмеження у сфері фінансових операцій:

• лімітування вивезення іноземної чи національної валюти, цінних па­перів, золота;

• контроль за здійсненням інвестицій за кордон;

• контроль за залученням іноземних кредитів;

• регулювання інвестицій нерезидентів;

• обмеження ввезення валюти до країни.

Встановлення режимів конвертованості валют характеризує здатність до вільного обміну національної валюти на інші валюти. Застосовують режи­ми повної та часткової конвертованості.

При режимі повної конвертованості всі іноземні та вітчизняні фізичні та юридичні особи, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість вільно використовувати ці гроші з будь-якою метою: вільно здійс­нювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції по всіх видах операцій платіжного балансу.

При частковій конвертованості в операціях купівлі-продажу використо­вуються певні обмеження, Відповідно до вимог МВФ, такі обмеження не по­винні стосуватися платежів по поточних міжнародних операціях (платежів за результатами зовнішньої торгівлі, короткочасних банківських операцій, пла­тежів з погашення позик і відсотків, перерахування прибутку від інвестицій, грошових переказів некомерційного характеру).

Диверсифікація валютних резервів спрямована на регулювання структу­ри валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют.

Валютне регулювання передбачає:

• регулювання курсу національної валюти;

• організацію розрахунків в іноземній валюті;

• механізм відкриття рахунка в іноземній валюті;

• купівлю іноземної валюти;

• розрахунки по експортно-імпортних операціях;

• здійснення резидентами іноземних інвестицій;

• операції купівлі-продажу іноземної валюти готівкою;

• порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

• правила переказу іноземної валюти.

Основним об'єктом системи валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Валютний курс - це ціна грошової одиниці валюти, виражена у грошових одиницях іншої країни. Основними економіч­ними факторами, що впливають на валютний курс, є: стан платіжного балансу країни, рівень процентних ставок, рівень інфляції, міграція короткочасних ка­піталів між країнами тощо.

Різкі зміни курсу валюти суттєво впливають на розвиток як внутрішніх господарських процесів, так і на зовнішньоекономічні позиції тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух ко­роткочасного та довгочасного капіталу, розміри заборгованості, платіжний баланс тощо.

Встановлення та регулювання валютного курсу - одна з найважливіших частин валютного регулювання і зовнішньоекономічної політики, оскільки відбиває міру втручання держави у ринкові відносини. Обмінний курс валюти та його стабільність, передбачуваність його змін можуть створювати додаткові витрати, або навпаки, переваги від зовнішньоекономічної діяльності і таким чином стимулювати або обмежувати її.

Існує два полярно протилежних варіанти системи валютних курсів:

1. система гнучких, або плаваючих, курсів, за якої обмін однієї націо­нальної валюти на іншу визначається попитом і пропозицією;

2. система жорстко фіксованих валютних курсів, за якої зміні валютних курсів у результаті коливань попиту й пропозицій перешкоджає державне втручання.

Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що в кін­цевому підсумку зникають дефіцити й активи платіжних балансів, але поряд з такими перевагами, як автоматичне усунення системи неплатежів, дана систе­ма може породити серйозні проблеми:

1. невизначеність у торгівлі й прибутках. При укладанні довгострокових контрактів з фіксацією курсу це може призвести до збитків однієї зі сторін, якщо до кінця цього періоду курс змінився;

2. умови торгівлі країни можуть погіршитися при падінні інтернаціо­нальної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни гривні в доларах буде означати, що Україна повинна експортувати більший обсяг товарів і послуг для фінансування певного обсягу імпорту із СІЛА;

3. нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впливати де­стабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливання курсу можуть викли­кати депресію в галузях, що виробляють товари на експорт. Якщо курс гривні падатиме, з'являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт, піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться експорт, збільшиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться інфляція.

Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з метою усу­нення недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держа­ва для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів такого втручання:

1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом перего­ворів з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс валюти може змінюватися в установлених межах.

2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками. Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот, субсиду­вання деяких експортних товарів. Головна проблема, яка виникає при цьо­му, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі, деформується її структура.

3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимогу про продаж йому всієї валюти, отриманої експортером. Після цього він, у свою чергу, розподіляє, або раціонує, цей невеликий запас валюти між різними ім­портерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту. Негативним наслідком такого контролю є порушення зв'язків, які склалися, дискримінація окремих імпортерів.

4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, напри­клад податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти, обме­жується попит на імпортні товари та ін.

Загалом система регульованих національними банками плаваючих ва­лютних курсів (з метою недопущення різних стрибків) визнана як переважна в налагодженні раціональних міжнародних зв'язків.

Загальна тенденція в еволюції способів визначення валютних курсів по­лягає в збільшенні кількості країн, які використовують різні види плаваючих курсів, і скороченні кількості країн, що дотримуються політики фіксованого валютного курсу. Фіксація курсу, як правило, носить односторонній харак­тер: факт фіксування малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що власті малої країни коштами грошової політики зобов'язуються захищати і підтримувати курс, але це не означає, що його та­кож будуть підтримувати власті великої країни.