Тема 7. Валютна система обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків

7.1. Функціональна характеристика валютної системи

Становлення і розвиток зовнішньоекономічних зв'язків не можливо уя­вити без функціонування системи валютних відносин, основою якої є розви­ток законів грошового обігу, що діють у національній економіці. Під впливом інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення міжнародного поділу праці, внутрішні закони грошового обігу трансформуються, модифікуються і починають обслуговувати зовнішньогосподарські зв'язки.

Валютні відносини - це форма організації грошових відносин (розра­хунків та платежів) на міжнародному, міждержавному рівні. Тобто, це еко­номічні відносини, які пов'язані з реалізацією однієї з функцій грошей фун­кціонуванням світових грошей. За допомогою даних відносин здійснюється міжнародний платіжний обіг, формуються валютні ресурси для відтворення як усередині країни так і в рамках світового господарства.

Формами прояву даних відносин є: валютні цінності, валютні операції, валютний обмін, зовнішня торгівля, експорт та імпорт капіталу, надання зай- мів та субсидій, інвестування прибутків, науково-технічний обмін, міжнарод­ний туризм, державні та приватні перекази та ін.

Під валютними цінностями розуміють грошові знаки зарубіжних де­ржав, а також цінні папери — платіжні документи (чеки, векселі, акредити­ви, сертифікати тощо) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, коштовне каміння тощо).

До валютних операцій належать:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті країни;

• операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародно­му обігу як засобу платежу, з передачею заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані із ввезенням, перерахуванням та вивозом з тери­торії країни валютних цінностей.

Маючи відносну самостійність валютні відносини через сферу розподілу та обміну, платіжні баланси, валютні курси, кредитні і розрахункові операції здійснюють вплив на економіку країни, на відтворювальний процес, на темпи і пропорції економічного розвитку.

Розрізняють світову і національну валютні системи. Світова валютна система являє собою форму організації міжнародних валютних відносин, обумовлених розвитком світового господарства і зафіксованих у міждержав­них угодах. Основними елементами якої є:

• національні і колективні резервні валютні одиниці;

• склад і структура міждержавних і ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви);

• механізм валютних паритетів і курсів;

• умови взаємного обертання валют; (наявність чи відсутність валютних обмежень);

• форми міжнародних розрахунків;

• режим міжнародних валютних ринків і світового ринку золота;

• статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Основним суб'єктом регулювання міжнародних валютних відносин на міждержавному рівні є Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Головними цілями даної організації є:

• забезпечення співробітництва у розв'язанні міжнародних валютних проблем;

• сприяння стабілізації валют;

• створення багатосторонньої системи платежів та розрахунків;

• досягнення рівноваги платіжних балансів країн-учасниць.

При цьому МВФ виконує наступні функції: відслідковує розвиток між­народної валютної системи, забезпечує її ефективне функціонування, а також здійснює аналіз виконання кожною країною спільних зобов'язань.

Країни-учасниці, вступаючи до Фонду, добровільно беруть на себе зобов'язання співробітничати з Фондом та одна з одною по розв'язанню пи­тань стабілізації валютних відносин. Особливу увагу приділено системі заходів з регулювання валютних курсів, які б забезпечували найбільш сприятливі умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць, зниження валютного ризику та кон'юнктурної невизначеності тощо. При цьому основ­ними принципами, якими мають керуватися країни-учасниці Фонду є:

1. Не допускати такої маніпуляції валютними курсами, яка б надала мож­ливість отримати несправедливі конкурентні переваги перед іншими країна­ми.

2. Здійснювати валютне регулювання, спрямоване на зменшення руйнів­них наслідків, викликаних короткочасними коливаннями обмінних курсів.

3. При проведенні політики валютного регулювання валютного курсу мають ураховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валюті яких здійснюється інтервенція.

МВФ має можливість активно впливати на країни-учасниці у питан­нях дотримання ними певних вимог валютного регулювання. Для цього ви­користовуються стабілізаційні програми та механізм взаємних консультацій. Стабілізаційні програми пов'язані з наданням кредитів на покриття дефіциту платіжного балансу деяких країн. При цьому надання кредиту супроводжуєть­ся оцінюванням Фондом економічної ситуації у країні та вимогами проведен­ня жорстких стабілізаційних заходів.

Суттєвий вплив на світову валютну систему мають регіональні об'єднан­ня, в межах яких проводиться узгодження валютних політик держав-членів, або здійснюється спільна валютна політика. У цьому випадку спільне валютне регулювання спрямоване на розвиток торговельних відносин усередині інтег­раційного об'єднання, на вільне переміщення факторів виробництва, а також сприяє зниженню впливу зовнішніх факторів на коливання обмінних курсів країн регіонального об'єднання. Прикладом може слугувати ЄС, країни-члени якого проводили спільну стабілізаційну політику щодо національних валют, на основі цього встановили їх співвідношення (паритети), а також ввели в обіг спільну грошову одиницю.

Під національною валютною системою розуміють частину грошової системи, форму організації валютних відносин країни, яка визначається на­ціональним законодавством. Основними елементами національної валютної системи є: національна валютна одиниця; склад офіційних золотовалютних резервів; паритет валюти і механізм формування валютного курсу; умови обертання валюти (наявність чи відсутність валютних обмежень); порядок зовнішніх розрахунків країни; режим національного валютного ринку і рин­ку золота; положення національних органів регулювання валютних відносин країни.

Механізм регулювання на національному рівні, його інституційна струк­тура, принципи та норми встановлюються законодавчими актами кожної країни з урахуванням принципів та рекомендацій, установлених МВФ та ре­гіональними союзами.

Сукупність економічних та адміністративних заходів, які реалізуються державними органами і міждержавними організаціями у сфері валютних від­носин відповідно до концепції економічного розвитку, представляють собою валютну політику.

Головна мета валютної політики це досягнення стабільності валютних курсів для створення оптимальних умов зовнішньоекономічної діяльності і перш за все зовнішньої торгівлі, забезпечення стійкого економічного зростан­ня, стримання інфляції, підтримання рівноваги зовнішньоекономічного обігу і платіжного балансу. Основними складовими валютної політики є: валютне регулювання, міжнародне валютне співробітництво та валютний контроль.