8.4. Механізм міжнародних розрахунків та фінансові умови зовніш­ньоторговельних угод

Міжнародні розрахунки - це система організації та регулювання пла­тежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають на основі здій­снення зовнішньоекономічної діяльності між державами, підприємствами та громадянами, що знаходяться на території різних країн.

Переважна частина розрахунків здійснюється безготівковим способом шляхом записів на рахунках банків, тобто банки є основними посередника­ми в міжнародних розрахунках. З метою здійснення міжнародних розрахунків та валютних операцій комерційні банки різних країн підтримують між собою кореспондентські зв'язки, встановлюючи їх і між комерційними банками все­редині окремих країн.

Існують різновиди кореспондентських відносин:

а) зі взаємним відкриттям кореспондентських рахунків;

б) з відкриттям рахунків в одному із банків;

в) без кореспондентських рахунків.

В останньому випадку іноземний банк називається кореспондентом без рахунка. З ним також здійснюються банківські операції, але їх проводять по рахунках, відкритих в інших банках-кореспондентах даних комерційних бан­ків.

Кореспондентські рахунки підрозділяються на рахунки «ностро» (раху­нок даного комерційного банку в іноземному банківському інституті) та ра­хунки «лоро» (рахунок іноземного банку-кореспондента в даному комерцій­ному банку).

Для здійснення платежів за такими рахунками визначаються:

1. форма кореспондентських відносин (кореспондент з рахунком чи без рахунка);

2. валюта рахунків, що відкриваються та валюта, в якій будуть здійсню­ватись платежі;

3. форма розрахунків (акредитив, інкасо та ін.);

4. розмір процентної ставки;

5. встановлення валютного застереження;

6. право вільної конверсії залишку коштів на рахунках в іншу валюту;

7. порядок поновлення валютою відкритих рахунків;

8. список надходжень та платежів, які будуть здійснюватись по рахунках;

9. овердрафт, сума цього кредиту і порядок його погашення;

10. порядок та умови зарахування коштів на рахунки та їх списання;

11. право вільного перекладу залишків коштів за рахунками в інші країни;

12. комісійна винагорода та Інші умови.

Після узгодження даних умов, кореспондентські відносини оформляють­ся угодою чи обміном відповідними листами. Як правило, кореспондентські рахунки при міжнародних розрахунках відкриваються у вільноконвертованій валюті. У відповідності з домовленістю кошти з рахунків «постро» та «лоро» можуть переказуватись в інші банки даної країни та в банки третіх країн.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банку, як правило, підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах у відповідності зі структурою та строками майбутніх платежів та проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

На стан міжнародних розрахунків впливають такі фактори:

• становище на товарних та грошових ринках;

• державні заходи регулювання міжнародних потоків товарів, послуг та капіталів;

• розбіжності в темпах інфляції в окремих країнах;

• стан платіжних балансів країн;

• умови зовнішньоторговельних контрактів;

• міжнародні правила та звичаї банківської практики;

• валютне законодавство та ін.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки. Вони вступають між собою у відносини, які пов'язані з рухом грошових кош­тів, товаросупровідних документів та операційним оформленням платежів.

Правовою основою міжнародних розрахункових відносин виступають міжнародні договори (платіжні угоди та міжнародні конвенції, торговельні, кредитні та ін. договори); норми внутрішнього національного законодавства, а також суттєву роль відіграють систематизовані та уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної банківської практики, які закріплені у відповідних конвенціях (по акредитиву, інкасо, вексельному обігу, банківських гарантіях та ін.).

Механізм міжнародних розрахунків включає:

1. способи платежу;

2. засоби платежу;

3. форми платежу.

Способи платежу визначають за моментом оплати товарів стосовно часу поставки. Виділяють три способи платежу:

1. платіж готівкою;

2. авансовий платіж;

3. платіж у кредит.

Платіж готівкою - це ті форми оплати, які здійснюються в порту упро­довж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця, до мо­менту переходу до нього прав власності на даний товар. На практиці до даного періоду додається ще один місяць. Після цього строку вважається, що оплата здійснюється в кредит.

Авансовий платіж - передбачає виплату покупцем обумовлених у кон­тракті сум до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару в роз­порядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення. Авансовий платіж, що складає певний відсоток від вартості товару, є гаран­тією того, що покупець не відмовиться від виконання угоди. Крім того, аванс є формою кредитування продавця покупцем і може бути використаний для полегшення фінансування виготовлення товару. Аванс може бути надано не тільки в грошовій, але й у товарній формі, наприклад, у вигляді комплектую­чих частин, необхідних для виготовлення товару. За видані аванси нарахову­ються відсотки на користь покупця за період від дня надання авансу до пос­тавки товару.

Платіж у кредит передбачає здійснення розрахунків за угодою через пев­ний час після поставки товару, тобто на основі наданого експортером імпорте­ру комерційного кредиту.

У практиці міжнародної торгівлі використовуються такі форми міжна­родних розрахунків: інкасо, акредитив, відкритий рахунок, банківський пе­реказ, аванс, чекова та вексельна форма, розрахунки шляхом телеграфних та поштових переказів.

Історично склались наступні особливості міжнародних розрахунків:

1. експортери та імпортери, їх банки вступають у певні відокремлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих та платіжних документів, здій­снення платежів. Обсяг зобов'язань та розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків;

2. міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних документів.

До фінансових документів відносяться:

• прості та переказні векселі;

• чеки;

• платіжні розписки та ін. Комерційні документи:

• рахунки-фактури;

• документи, що підтверджують відвантаження та відправку товарів чи прийняття їх до навантаження (коносамент, залізничні, автомобільні, авіацій­ні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);

• страхові документи;

• інші документи: сертифікати, що підтверджують походження, вагу, якість товарів, а також перетинання ними кордонів.

Платежі, пов'язані з інкасовою та акредитивною угодами, вважаються документарними чи забезпеченими платежами. Всі інші платежі називаються недокументарними, незабезпеченими або чистими платежами.

В умовах переходу України до ринкової економіки та реформи банківсь­кої системи крупні комерційні банки поступово підключаються до системи СВІФТ, створюючи мережу електронної передачі інформації між учасниками кореспондентських відносин у країні та за кордоном.

Інкасо - це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів на­лежні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера. При проведенні інкасо банки керуються «Уніфікованими правилами по інкасо», опублікованими міжнародною торговельною палатою (№ 322, редакція 1978р.). Уніфіковані правила визначають основні права та обов'язки сторін, що беруть участь в інкасо та пояснюють (основоположні) поняття інкасо. 1 - експортер відвантажує товари на адресу покупця відповідно до умов договору

Розрізняють просте (чисте) та документарне (комерційне) інкасо.

Просте (чисте) інкасо - це інкасо, при якому інкасуються лише фінан­сові (платіжні) документи, призначені для отримання платежів, без супровод­ження їх комерційними документами.

Документарне (комерційне) інкасо - при якому інкасуються фінансові (платіжні) документи, які супроводжуються комерційними документами, а також інкасо тільки комерційних документів. Таким чином, документарне інкасо являє собою одну із форм проведення платежів, при якій документи, пов'язані з поставкою товарів чи з наданням послуг, передаються імпортерові через кредитні установи тільки проти оплати інкасової суми чи акцептування тратти, виписаної на імпортера. Документарним інкасо ризик приймання то- вару і ризик отримання платежу продавцем забезпечуються не так повно, як при акредитиві. Однак порівняно з відкритим рахунком, документарне інкасо являється для продавця значно надійнішим засобом забезпечення платежу.

Є декілька видів документарного інкасо. Основними серед них є:

1. В/Р - документи видаються платнику проти платежу;

2. ^/А - документи видаються проти акцепту векселя. Інколи прак­тикуються видача документів імпорту без оплати, проти його письмового зобов'язання здійснити платежі в установлений період часу.

Інкасо є основною формою розрахунків за контрактами на умовах ко­мерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для ак- цепта платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарне інкасо - О/А) при настанні строку платежу акцептовані векселі відсилаються для оплати на інкасо (чисте інкасо).

Широке розповсюдження в міжнародній торгівлі отримала акредитивна форма розрахунків. Документарний акредитив - це угода, в силу якої банк- емітент, діючи на прохання і у відповідності до інструкцій клієнта - наказо- давця чи від свого імені повинен здійснити платіж третій особі чи його наказу (бенефіціару), чи оплатити (акцептувати) тратти, виставлені бенефіутаром, чи уповноважити інший банк здійснити такий платіж, оплатити і акцептувати тратти, чи негоціацію документів, якщо дотримані всі умови акредитиву.

У документарному акредитиві беруть участь:

• імпортер (наказодавець), який звертається в банк з проханням відкри­ти акредитив;

• банк-емітент, що відкриває акредитив;

• авізуючий банк, якому доручається оповістити експортера про відкрит­тя на його користь акредитива та передати йому текст акредитива;

•бенефіатуар - експортер, на користь якого відкрито акредитив.

Момент відкриття акредитиву повинен бути відображеним в контракті чи в акредитиві, наприклад, із зазначенням, що цим строком є дата вручення експортеру авізо про відкриття акредитиву.

Так, при експорті товарів і послуг рекомендується передбачати такі фор­ми розрахунків, як безвідзивний документарний акредитив; документарне ін­касо з гарантією. Якщо розрахунки здійснюються за допомогою акредитива, угодою має бути передбачено, протягом якого часу він має бути відкритий по­купцем після повідомлення, що товар підготовлений до відвантаження.

Якщо з вини покупця чи банку відкриття акредитива затримується, продавець має право розірвати договір. Отримання коштів за акредитивами здійснюється в банку України за умов подання постачальником: комерційного рахунка, дубліката транспортної накладної про сплату фрахту і відвантаження продукції страхового поліса.

Розрахунки шляхом застосування документарного інкасо з гарантією платежу проводяться таким чином: українські підприємства відвантажують продукцію покупцеві і здають у свій банк пакет тих документів, які це засвід­чують:

• комерційний рахунок;

• дублікати транспортних накладних про відвантаження продукції з від­міткою про сплату фрахту;

• страховий поліс.

Іноземний банк, отримавши пакет документів, сповіщає про це покупця, який їх оплачує за рахунок власних коштів або позики банку. При затримці розрахунків, покупець платить відсотки за кожен день затримки.

Основними формами з імпорту є документарне інкасо і документарний акредитив.

Таким чином, банки не дають гарантії про видачу позики у разі відсут­ності коштів у покупця для оплати документів на інкасо.

Якщо предметом імпорту є товар, кінцевий розрахунок за який здійс­нюється після його прибуття і перевірки в порту України, такий розрахунок рекомендується здійснювати банківським переказом грошей. При розрахуй- ках за подані послуги може застосовуватись і така форма розрахунків, як пе­реказ грошей.

Питання на семінарське заняття:

1. Основні способи визначення цін товарів.

2. Стратегії і методи ведення цінової політики суб'єктів зовнішньоеконо­мічних зв'язків.

3. Умови платежів за зовнішньоторговельними операціями.

4. Роль трансфертних цін у міжнародній торгівлі.

5. Особливості ціноутворення на монополістичному та олігополістично- му ринках.

Питання на самостійне опрацювання:

1. Вплив ціни на обсяг експорту-імпорту.

2. Види і функції експортних (імпортних) цін та їх регулювання.

3. Способи фіксації ціни.

4. Значення та основні види цінових знижок у встановленні ціни.

Перелік реферативних повідомлень:

1. Аналіз експортно-імпортний операції на сучасному етапі розвитку ринкової економіки України.

2. Основні напрямки вдосконалення та підвищення ефективності екс­портно-імпортних операцій.

3. Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжна­родних угод.