7.4 Валютні ризики і способи їх усунення

При укладенні довготривалих контрактів виникають валютні ризики, що пов'язано зі змінами курсу валюти, унаслідок чого змінюється реальна вар­тість платежу.

Умовно валютні ризики можна поділити на курсові та інфляційні. У пер­шому випадку експорт отримує суму в національній валюті меншу, ніж ту, на яку він розраховував при укладенні контракту. У другому — зменшується купівельна спроможність валюти платежу. Масштаби ризику, пов'язаного з падінням купівельної спроможності валюти, залежать від розриву в часі між укладанням контракту та моменту здійснення самого платежу. Даний вид ва­лютного ризику має суттєве значення при довгострокових та кредитних уго­дах і являється одностороннім, оскільки в умовах інфляції збитки виникають лише у продавців (кредиторів)

Таким чином, валютні ризики, які виникають при експортно-імпорт­них операціях, обумовлені зміною валютних курсів та падінням купівельної спроможності валют.

Валютні ризики, які виникають унаслідок зміни курсів валют, впливають як на становище продавця, так і покупця. Експортер несе збитки при пони­женні курсу валюти ціни стосовно валюти платежу, оскільки він отримає мен­шу реальну вартість порівняно з контрактною; або при пониженні курсу ва­люти контракту, тому що в цьому випадку отримає меншу суму в національній валюті. Для імпортера валютні ризики виникають, якщо підвищується курс валюти ціни стосовно валюти платежу, або зростає курс валюти контракту, оскільки для її купівлі він повинен витратити більше національної валюти.

Існує декілька основних методів страхування валютних ризиків:

1. односторонні дії одного із контрагентів;

2. операції страхових компаній, банківські та урядові гарантії;

3. взаємна домовленість учасників угоди.

На практиці досить широко використовується така форма страхування валютних ризиків, як захисні застереження, тобто договірні умови, які вклю­чаються в контракти та передбачають можливість їх перегляду в процесі вико­нання договорів. У відповідності з валютними застереженнями, сума платежу підлягає перегляду пропорційно зміні курсу валюти платежу стосовно валюти ціни, або іншої стабільної валюти, тобто валюти застереження. Застереження можуть бути з двосторонньою направленістю, коли корекція платежу здійс­нюється і від зниження курсу валюти, і від його зростання, і також з односто­ронньою направленістю, яка передбачає корекцію платежу тільки при підви­щенні, або тільки при зниженні валютного курсу. Двосторонні застереження захищають інтереси обох партнерів, а односторонні - одного з них.

Є декілька способів, за допомогою яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть уникнути валютних ризиків, які обов'язково фіксуються в контракті як застереження. Важливими з них на сьогоднішній день є пряме ва­лютне застереження і побічне. При співпаданні валюти ціни і валюти платежу використовуються прямі застереження, де розмір платежу ставиться в залеж­ності від зміни іншої стабільнішої валюти. Експортери, наприклад, наполяга­ють на її застосуванні, у тому випадку, коли валюта контракту, має тенденцію до пониження.

Різновидом прямого застереження вважається мультивалютне застере­ження, у відповідності з яким сума платежу ставиться в залежності від змі­ни курсового співвідношення між валютою платежу та корзиною валют, яка визначається угодою сторін. Мультивалютне застереження може бути двох видів — на базі середньоарифметичного процента відхилення курсів заданого набору валют чи на базі зміни їх умовного середньоарифметичного курсу.

Переважним є перший вид, оскільки забезпечує певну пропорційність зміни курсів валют. Кількість валют у наборі валютної корзини коливається від двох і більше. Вибір валют переважно визначається з огляду на характер зовнішньої торгівлі даної країни. Використовують курси декількох провідних валют світу. Широко застосовується і така практика, коли в якості базисної одиниці виступають міжнародні, колективні валюти (наприклад СДР) і Муль- тивалютні застереження мають деякі переваги порівняно з одновалютними:

1. валютна корзина як метод виміру середньозваженого курсу валюти платежу знижує вірогідність різної зміни суми платежу;

2. вона значною мірою забезпечує інтереси обох контрагентів угоди з точки зори валютного ризику, оскільки включає валюти, що мають різний рі­вень стабільності.

Захисні якості багатовалютного застереження залежать, звичайно, не від кількості, а від якості набору валют.

З побічних способів захисту від валютних ризиків суб'єкти зовнішньо­економічної діяльності найчастіше обирають визначення курсу перерахунку валюти ціни у валюту платежу. Як курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, найчастіше використовується ринковий курс на день, що передує дню платежу. На жаль, повної гарантії захисту від валютних ризиків ці застережен­ня не дають, крім того, іноді вони призводять до зниження цін контракту.

При неспівпаданні валюти ціни і валюти платежу застосовується непря­ме застереження, у відповідності з яким сума платежу змінюється пропорцій­но зміні курсу валюти ціни до валюти платежу, яка відбулася у визначений термін в узгодженому місці. Таким чином, як уже підкреслювалось, саме ви­користання різних валют для вираження ціни та здійснення платежу виступає однією із форм страхування валютного ризику.

Потрібно зазначити, що одним з способів забезпечення незмінної купі­вельної спроможності платежів за поставлені товари являються товарообмінні операції. Для страхування валютних ризиків при кредитуванні використову­ються компенсаційні угоди: сума позики прив'язана до ціни валютного товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту, у зв'язку з можливою зміною суми кредиту із-за коливання цін та валютних курсів.

Великими фірмами використовується і такий метод страхування ва­лютних ризиків, як регулювання валютної позиції по контрактах із тим, щоб вона була закритою. Наприклад, якщо в діяльності підприємства чітко про­стежується переваження експортної чи імпортної орієнтації, то ризик можна скоротити, укладаючи контракти в різних валютах, динаміка зміни курсу яких має протилежні тенденції. Але цей метод ефективний тільки в тому випадку, якщо підприємство має широкі зовнішньоторговельні зв'язки. Можливо та­кож укладання одночасно експортного та імпортного контрактів, в одній і тій же валюті і таким чином, щоб строки платежів були як можна ближче один до одного.

Регулювання валютної позиції як метод страхування валютних ризиків часто застосовується спільно з іншими методами і при правильному його ви­користанні може звести до мінімуму валютний ризик.

Застосування валютних застережень, з низки причин, не в змозі повною мірою забезпечити валютні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності. Уже в самому застереженні закладений ризик, оскільки таке застережен­ня може призвести до валютних втрат у зв'язку з тим, що ситуація на валютно­му ринку може змінитися не так, як прогнозувалось. Необхідно врахувати і те, що не завжди такі обмеження можуть бути застосовані на практиці, оскільки окремі країни забороняють їх використовувати. І навіть у тих випадках, коли застереження використовується, воно може призвести до погіршення інших умов контракту, насамперед, цінових. Що стосується використання мульти- валютних застережень, то на практиці у зв'язку з їх складними підрахунками зовнішньоторговельні партнери можуть отримати різні результати, що викли­че розбіжності між ними.

Крім зазначених, способами захисту є страхування за допомогою валют­них опціонів, міжбанківських операцій «своп», форвардних валютних опера­цій, валютних ф'ючерсів.

Валютні опціони вперше було застосовано в 1973 р. на Чикагській біржі. Валютний опціон - угода між покупцем та продавцем валют, яка дає право покупцю опціона купувати чи продавати за узгодженим курсом певну суму валюти на протязі обумовленого періоду часу за винагороду. Опціонами тор­гують не тільки на міжбанківському ринку, але й на біржах фондових та то­варних.

«Своп» - це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на певний строк з тими самими валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (бранки, корпорації та ін.). За операціями «своп» готівкова угода здійснюється по курсу «спот», який у контругоді (строковій) коригується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від руху валютного курсу. При цьому клієнт економить на маржі - різниці між курсами продавця та покупця по готівковій угоді.

Форвардні та ф'ючерсні валютні операції - це строкові валютні угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної ва­люти через певний строк після укладання угоди за курсом, який зафіксовано в момент її укладання. Курс валют за строковими угодами відрізняється від курсу за операціями «спот», хоча, як правило, напрямок динаміки курсів за готівковими та строковими угодами співпадає.

Різниця між курсами валют за угодами «спот» та «форвард» визначається як знижка (дисконт чи депорт) з курсу «спот» у тому випадку, коли курс стро­кові' угоди нижчий, або як премія (репорт), якщо він вищий: форвардні угоди укладаються, як правило, на строк від 1 тижня до 6 місяців.

Таблиця 6.4.1 Порівняльна характеристика ф'ючерсного та форвардного ринків Критерій порівняння	Ф'ючерсний ринок	Форвардний ринок
1. Учасники	Банки, корпорації, індивідуальні інвестори	Банки та крупні корпорації. Доступ для невеликих фірм до індивідуальних інвесторів обмежений
2. Метод спілкуван­ня	Учасники угоди зазвичай не знають один одного	Один контрагент угоди знає іншого
3. Посеред­ники	Учасники угоди діють через брокерів	Учасники угоди, як правило, діють без посередників

4. Місце та метод угоди	В операційному залі бірж методи жестів та викриків	На міжбаківському валютному ринку по телефону
5. Характер ринку та кількість котирувань валюти	Односторонній ринок: учасники угоди являються чи покупцями, чи продав­цями контракту, і, відповідно, коти­рується один курс валюти (покупця чи продавця)	Двосторонній ринок і котируван­ня двох курсів валюти: покупця чи продавця
6. Спе­ціальний депозит	Для покриття валютного ризику учас­ники зобов'язані внести гарантійний депозит у клірингову палату	Гарантійний депозит не потрібен, якщо угода між банками без посе­редників
7. Сума угоди	Стандартний контракт	Будь-яка сума за домовленістю учас­ників
8. Поставка ва-люти	Фактично за незначною кількістю контрактів (1%-6% угод)	3 більшості контрактів (95%)

Використання строкових угод для покриття валютних ризиків при здійс­ненні комерційних операцій отримало широке розповсюдження в кінці 60-х - початку 70-х рр. в умовах кризи Бреттонвудської валютної системи та перехо­ду до плаваючих валютних курсів. Валютні ф'ючерси подібні до форвардних угод на міжбанківському ринку, але мають певні відмінності.

Ф'ючерсна валютна операція - це угода, яка означає зобов'язання на продаж чи купівлю стандартної кількості певної валюти на певну дату (в май­бутньому) за курсом, який раніше встановлено при укладанні угоди.

У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, строк, гарантійний депозит, метод розрахунку. Лідируючими біржами в торгівлі ф'ючерсними контрактами є Чикагська, Нью-Йоркська, Лондонська, Сінга­пурська, Цюрихська, Парижська. Торгівля ф'ючерсами здійснюється через клірингову розрахункову палату, яка виступає продавцем для кожного по­купця і покупцем для продавця. При укладанні угоди покупець та продавець зобов'язані резервувати на спеціальному депозиті первинну маржу, розмір якої коливається від 0,04 до 6% номінальної ціни контракту, на випадок неви­конання продавцями та покупцями своїх зобов'язань. Депозит повертається після виконання зобов'язань.

Для позначення різних методів страхування валютного ризику шляхом купівлі-продажу іноземної валюти в банківській, біржовий та комерційній практиці використовується термін «хеджування», який означає, що хеджери здійснюють страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних ви­мог та зобов'язань в іноземній валюті.

Питання на семінарське заняття:

1. Поняття валюти та валютних цінностей. Види валютних курсів.

2. Валютні операції. Котирування валют. Конвертованість валют.

3. Способи фіксації валютного курсу.

4. Різновиди плаваючого курсоутворення.

5. Аналіз валютного законодавства України.

Питання на самостійне опрацювання:

1. Порівняльна характеристика ф'ючерсного та форвардного ринків.

2. Валютні умови зовнішньоторгівельних контрактів.

3. Інфляція, її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки.

4. Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

5. Закон України від 23.09.94р. №185/94-Вр «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Перелік реферативних повідомлень:

1. Валютні ринки. Регулювання міжнародних валютних відносин.

Міжнародний валютний фонд у системі валютного регулювання

.Тема 8. Документальне оформлення зовнішньоекономічних операцій

8.1. Нормативно-правове та документальне забезпечення зовнішньо­торговельних операцій

Міжнародна торгівля, як всі інші види людської діяльності, повинна ґрунтуватися на правовій основі. Тому міжнародну торгівлю можна розгля­дати в рамках як міжнародного публічного права, так і в межах міжнародного приватного права. Так суб'єктами міжнародного публічного права є держава, міжнародні організації. Вони можуть вступати в дво- або багатосторонні від­носини з різних аспектів міжнародної торгівлі.

Суб'єктами міжнародного приватного права виступають фізичні і юри­дичні особи, які вступають переважно в цивільно-правові відносини, усклад­нені іноземним елементом.

В рамках міжнародного права були укладені такі міжнародно-правові акти, які б полегшили проведення зовнішньоторговельних операцій:

1. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу то­варів, укладена у Нью-Йорку 14 червня 1974;

2. Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, укла­дена у Відні у 1980 р.;

3. Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, укладена у Гаазі у 1985 р.

Також значна правова база міжнародної торгівлі була створена завдяки переговорам в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Відбулося вісім раундів переговорів ГАТТ:

• Женева (Швейцарія), 1947 р.;

• Аннесі (Франція), 1949 р.;

• Торкі (Великобританія), 1950 р.;

• Женева (Швейцарія), 1956 р.;

• Женева (Швейцарія), 1960-1961 рр.;

• Женева (Швейцарія), 1964-1967 рр.;

• Токіо (Японія) (реально відбувався в Женеві), 1973-1979 рр.;

• Пунта-дель-Есте (Уругвай) - Женева (Швейцарія) - Маракеш (Марок­ко), 1986-1994 рр.

В рамках ГАТТ були прийняті такі міжнародно-правові акти:

1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (Сепегаї А§геетеп1: оп ТагійЬ & Тгасіе - САТТ). Стосується торгівлі товарами.

2. Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) (Сепегаї Адгеетепі оп Тгасіе іп 5єгуісє$ - САТ5). Стосується торгівлі послугами.

3. Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (А§геетепІ о£ Тгасіе-Кеїаіесі Азресіз о( Іпіеііесіиаі Ргорегіу Ш§Ьі$ - ТКІР5). Це ланка, що пов'язує інтелектуальну власність з торгівлею.

Ці три акти є основою для функціонування світової організації торгівлі. В результаті переговорів в рамках ГАТТ були підписані таки угоди:

1. Маракеська угода про заснування Світової організації торгівлі;

2. Багатосторонні угоди:

   1. У сфері торгівлі товарами - генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р.

   2. Пов'язані угоди:

      1. Угода про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р. (Угода про митну оцінку);

      2. Угода про довідвантажувальну інспекцію (ПСІ);

      3. Угода про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ);

      4. Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів (СПС);

      5. Угода про процедури імпортного ліцензування (ІЛП);

      6. Угода про охоронні заходи (АС);

      7. Угода про субсидії та врівноважені заходи (СКМ);

      8. Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 р. (Антидемпінгова - АДП);

      9. Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМС);

      10. Угода про текстиль і одяг (АТК);

      11. Угода про сільське господарство (АА);

      12. Угода про правила походження (АРО);

      13. Домовленість про положення ГАТТ 1994 р. про платіжні баланси;

      14. Рішення про випадки, за яким митні адміністрації мають підстави сумніватися у правдивості чи точності задекларованої вартості (Рішення про перенесення тягаря доведення);

      15. Домовленість про тлумачення ст. XVII ГАТТ 1994 р. (Державні торго­вельні підприємства);

      16. Домовленість про правила і процедури, що застосовуються для вре­гулювання спорів;

      17. Домовленість про тлумачення п. 1(6) ст. II ГАТТ 1994 р. (Прив'язу- ваність тарифних поступок);

      18. Рішення про торгівлю і довкілля.

   3. Торгівля послугами:

1. Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). сі. Права інтелектуальної власності;

2. Багатосторонні торгівельні угоди:

   1. Угода про торгівлю цивільними літаками;

   2. Угода про державні замовлення;

   3. Міжнародна молочна угода; (1. Міжнародна угода з м'яса.

Основною метою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі є створення у світі ліберальної і відкритої торгівельної системи, яка дає змогу підприємствам різних країн здійснювати торгівельну діяльність на засадах добросовісної кон­куренції.

Однією з найбільш важливих проблем у процесі здійснення експортно-ім­портних операцій є підготовка і укладення зовнішньоекономічного контракту. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», інших законів, між­народних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при визначенні тексту контракту можуть використовувати відомі міжнародні тор­говельні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо вони не заборонені безпосередньо і у винятковій формі законодавством України.

Від того, наскільки кваліфіковано складено зовнішньоекономічний конт­ракт, залежить не тільки прибутковість або збитковість конкурентної експор­тно-імпортної операції, а й фінансовий стан суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності в цілому, оскільки збитки за даними операціями, як правило, знач­но більші, ніж збитки за операціями на внутрішньому ринку. Це пов'язано з великими витратами при розгляді зовнішньоторговельних контрактів у між­народних арбітражних судах, жорсткими законодавчими умовами повернення валютних цінностей в Україну і под.

На етапі підготовки до укладення ділової угоди, контракту особлива ува­га приділяється переговорам.

Переговори - це процес, у ході якого відкрито висуваються пропозиції з метою досягнення угоди про взаємні поступки чи реалізацію загального інте­ресу сторін.

У міжнародній практиці виділяють чотири основні теорії стратегії пере­говорів: жорстка, помірної жорсткості; м'яка стратегія і справедлива стратегія. Жорсткі переговори базуються на політиці натиску стосовно прийняття про­позицій і застосовуються, як правило, у випадках, коли одна зі сторін відчуває перевагу на ринку, наприклад, імпортери при перевищенні пропозиції над по­питом. М'яка стратегія застосовується в тих випадках, коли обидві сторони ма­ють рівні переваги, взаємно зацікавлені в досягненні угоди: обидві ініціативні. За теорією м'якої стратегії, на переговорах партнери мусять робити поступки стосовно до іншої сторони. Для успішного ведення переговорів рекомендуєть­ся починати з завищених вимог з подальшими поступками. Теорія помірної жорсткості пропонує серединну стратегію між жорсткими та м'якими пере­говорами і націлює на те, щоб, з одного боку, змусити партнера піти на пос­тупки, а з іншого — уникнути можливості недосягнення домовленості. Теорія справедливої стратегії припускає, що партнери, які ведуть переговори, мають висувати допустимі пропозиції.

Текст зовнішньоекономічного договору (контракту) складається від­повідно до Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (конт­рактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 06.09.2001р. № 201. Згідно з цим Положенням у зовнішньоекономічному договорі обов'язково має бути відбитий увесь спектр правових відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. За чин­ним українським законодавством, права і обов'язки сторін зовнішньоеконо­мічної угоди визначаються правом місця її укладення, якщо сторони не по­годили інше, і віддзеркалюються в умовах договору (контракту). Практично під час укладення договору (контракту) неможливо передбачити всі запитан­ня, що можуть виникнути під час його виконання. Тому сторони в кожному конкретному випадку вирішують самостійно, які з умов будуть суттєвими і обов'язковими.

До обов'язкових умов укладення контракту належать:

1. Преамбула.

2. Предмет контракту.

3. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

4. Базисні умови поставки товарів.

5. Ціна та загальна вартість контракту.

6. Умови платежів.

7. Умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг).

8. Упаковка та маркування.

9. Форс-мажорнІ обставини.

10. Санкції та рекламації.

11. Арбітраж.

11. Юридичні адреси.

8.2. Характеристика базисних умов контрактів

Кожна країна у зовнішньоекономічній діяльності керується правилами, які історично склались на підставі постійного і одноманітного повторення фактичних відносин. Це так звані торговельні звичаї.

У зовнішньоторговельній практиці країн у тлумаченні цього терміна є розбіжності, що може призвести до виникнення непорозумінь під час укла­дення контрактів і як наслідок - до непередбачених фінансових витрат і т. ін. Аби уникнути^- небажаних наслідків, у міжнародній практиці застосовують спеціальні умови, які мають назву базисні умови поставки. Застосування ба­зисних умов поставки спрощує складання і погодження контрактів, допомагає знайти способи розподілу відповідальності й уникнути розбіжностей.

З метою однакового розуміння сторонами контрактів термінів Міжнарод­ною торговою палатою України розроблено правила їх тлумачення, які вперше було опубліковано у 1936 р. у збірнику під назвою «Інкотерм». З розвитком зовнішньоекономічної діяльності до цих правил вносились зміни і доповнен­ня. Указом Президента України від 04.10.1994 р. встановлено обов'язковість додержання правил «Інкотермс» суб'єктами зовнішньоекономічної діяльнос­ті.

Умови «Інкотермс» визначають, яким чином продавець і покупець роз­поділяють відповідальність, витрати і ризик при здійсненні контракту. Тоб­то, метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Таким чином можна уникнути або, щонайменше, значною мірою скоротити невизначеності, пов'язані з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різ­них країнах. Відповідно до цього всі умови можна розділити на чотири групи:

Е, Р, с, а

Група Е покладає на продавця мінімальні обов'язки. Продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в установленому місці - на влас­них площах продавця та включає умову ЕХУ/ - франко-завод (ЕХ «\Уогк$»). Ця умова забезпечує мінімальний ризик для продавця. Згідно з нею продавець лише надає товар покупцеві на своєму заводі чи складі і не несе відповідаль­ності за його навантаження. Усі витрати і ризик, пов'язані з доставкою товару до місця призначення, несе покупець.

Група Р - основне перевезення не оплачено. Ці терміни не вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця та включає такі умови:

1. РСА - франко-перевізник - за цієї умови обов'язки продавця щодо до­ставки вважаються виконаними після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, вказаного покупцем, у визначеному місці і пункті. Якщо за торговельним звичаєм щодо укладення контракту з пе­ревізником потрібна допомога продавця, то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця. Ця умова застосовується для будь-якого виду транспорту.

2. РАЗ - франко вздовж борту судна - умова, яка визнає виконаними обов'язки продавця, коли товар розміщується вздовж борту судна на причалі чи на ліхтерах у зазначеному порту відвантаження.

3. РОВ - франко-порт - умова, яка означає, що обов'язок продавця щодо доставки виконано після того, як товар передано через поручні судна у визна­ченому порту відвантаження і вимагає від продавця митного очищення това­ру на експорт від продавця.

Група С - основне перевезення оплачено. Дані терміни поставки вима­гають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов'язково має бути зазначений у контракті. До групи С входять чо­тири умови:

1. СРК. - вартість і фрахт - умова яка визнає, що продавець повинен відшкодувати витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до визначеного порту.

2. СІР - вартість, страхування, фрахт - умова, яка означає, що продавець має такі самі обов'язки, як в СРК, крім цього він повинен забезпечити морське страхування проти ризику покупця від втрати товару при перевезенні. Прода­вець складає договір страхування і оплачує страхову премію.

3. СРТ - перевезення до... - умова, яка означає, що продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення. Ризик пропажі або пошкодження товару, а також додаткові витрати, обумовлені обставина­ми, які виникли після поставки товару перевізникові, переходять від продавця до покупця після поставки товару на зберігання перевізникові.

4. СІР - перевезення та страхування оплачені до... - умова, яка означає, що продавець має такі самі обов'язки, як і в попередній умові, але додатко­во він повинен забезпечити страхування вантажу проти ризику покупця від втрати або пошкодження товару від перевезення. Продавець укладає договір страхування і сплачує страхову премію.

Група О - прибуття. Продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до певного місця прибуття, тобто ці терміни познача­ють договори прибуття у той час як інші - відправлення. До групи V входять такі умови:

1. БАР - поставлено до кордону - це умова, яка означає, що обов'язок продавця щодо доставки виконаний, коли товар, очищений від мита, пере­дається на експорт у визначеному пункті і місці на кордоні, але до митного кордону сусідньої країни. Тут важливо, щоб кордон, про який ідеться, був кон­кретно визначений із зазначенням найменування пункту і місця.

2. ОЕ5 - поставлено франко-судно. Обов'язок продавця виконаний після того, як товар передається покупцеві на борту судна не очищеним від мита на імпорт у визначеному порту призначення. Застосовується для морського і річкового транспорту.

3. БЕС} - доставлено франко-причал. Обов'язок продавця виконано піс­ля того, як він надає товар у зазначеному порту призначення очищеним від мита на імпорт.

4. ОБІІ - поставлено, мито не сплачено. Обов'язок продавця виконано після того, як він надає товар у розпорядження покупцеві у зазначеному місці в країні імпорту. Застосовується незалежно від виду транспорту.

5) БОР - поставлено, мито сплачено. Обов'язок продавця виконано піс­ля того, як він надав товар у зазначеному місці країни імпорту. За цією умовою максимальні зобов'язання має продавець.

8.3. Ціна товару та загальна вартість контракту

Найбільш складними розрахунками, що потребують високої кваліфі­кації працівників, є розрахунки за міжнародними торговельними контрак­тами. Важливою умовою контракту є встановлення ціни на товар. Саме від ціни значною мірою залежить ефективність зовнішньоекономічних операцій. Тому, перш ніж встановити ціну, сторони мають розв'язати низку проблем і погодити їх з точки зору взаємовигідності. Суб'єкти ЗЕД мають бути обізнані передусім із рівнем і базисом цін, знати способи розрахунку цін на товари та фіксації цін у контракті, визначитись, у якій валюті буде встановлена ціна то­вару і в якій проводитимуться платежі, як уникнути валютних ризиків.

Ціна - це кількість грошей, що надаються за товар чи послугу.

Ціна - це сума тих цінностей, які споживач віддає в обмін на право во­лодіти чи використовувати товар або послугу.

Ціноутворення - це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівар­тості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту й пропозиції, інших факторів.

Якщо, згідно з контрактом, поставляються товари різної якості та асор­тименту, ціна встановлюється окремо за одиницю кожного сорту, марки, а ок­ремим пунктом контракту вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бути вказані у специфікації, на яку робиться поси­лання у тексті контракту.

У контракті ціна може бути виражена у валюті країни-експортера, імпор­тера чи у валюті «третьої країни». На вибір валюти ціни значною мірою впли­вають торгові звичаї, що існують у торгівлі цими товарами треба пам'ятати про «валютний демпінг» (або «валютний прибуток»), виникнення якого зумо­влене різницею у русі валютних курсів валют.

Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а для зовнішньоекономічних контрактів чітко формулюють детальні умови. Ці умо­ви включають наступні головні елементи:

• валюту ціни;

• валюту платежу;

• умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків;

• банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

Валюта платежу - валюта, в якій повинне бути здійснене зобов'язання імпортера (або боржника). При нестабільності валютних курсів ціни фіксу­ються в найбільш стабільній валюті, а платіж зазвичай у валюті країни-імпор- тера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не співпадають, то в контракті це узгоджується.

Валюта ціни - валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі ва­люти, в якій фіксується ціна товару, велике значення має вид товару і фактори, що впливають на міжнародні розрахунки, перераховані вище, особливо умов міжурядових угод, міжнародні звичаї.

При різній валюті ціни на валютні платежі в контракті узгоджуються з курсом перерахунку першої в другу (або згідно з паритетом, який фіксується МВФ, або за ринковим курсом валют). У контракті встановлюються умови пе­рерахунку:

1. курс певного виду платежу - телеграфного переводу за платежами без витрат чи векселя по розрахунках, пов'язаних з кредитом;

2. уточнюється час коректування (наприклад, напередодні чи в день пла­тежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни);

3. обговорюється курс, за яким здійснюється перерахунок: за звичайний середній курс, іноді курс продавця чи покупця на відкриття (закриття) валют­ного ринку чи середній курс дня.

Неспівпадання валюти ціни і валюти платежу - один з найпростіших методів страхування валютного ринку. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (в гривнях) пропорційно зменшується, і навпаки. Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (чи кредитор), а ризик її збільшення - імпортер (чи, відповідно, боржник).

Умови платежу - важливий елемент зовнішньоекономічних угод. Серед них розрізняють: готівкові платежі, розрахунки в кредит, кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу.

Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, що ви­користовуються в міжнародному обороті, - векселів, протилежних доручень, банківських переказів (поштових і телеграфних), чеків, пластикових карточок. Іноземні інструменти - чеки, векселі (прості та перевідні) та інші кредитні за­соби обороту, які підлягають оплаті в іншій країні, де вони депонувались. Най­більш складною частиною умов платежу є вибір форми платежів і формування деталей проведення розрахунків. Ув'язка протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організація їх платіжних відносин реалізуються шляхом застосування різних форм розрахунків.

В ціноутворенні на експортну продукцію часто використовуються на­ступні методи розрахунку поточних цін:

1. метод «поточні витрати + дохід»;

2. метод цільового доходу;

3. метод встановлення ціни з врахуванням попиту;

4. метод середньосвітових цін;

5. метод встановлення ціни на основі відчутної цінності товару;

6. встановлення ціни на міжнародному тендері;

7. визначення ціни на основі аналізу витрат.

У залежності від вибраного методу ціноутворення визначається вели­чина тих чи інших видів витрат. У будь-якому випадку повинна оцінюватися середня величина поточних витрат, яка необхідна для прийняття рішення про доцільність функціонування на цільовому сегменті ринку.

При підготовці для визначення рівня поточної ціни необхідно проаналі­зувати ціни, що склалися в даний момент на ринку цього товару. Для аналізу цін застосовуються порівняльний та розрахунковий методи.

У складі порівняльних методів використовується аналіз біржових коти­рувань, аналіз аукціонних цін, аналіз довідкових та прейскурантних цін. При цьому припускається наявність достатньої цінової інформації, яка системати­зується і приводиться в стан, що дозволяє зробити обґрунтований висновок про рівень цін на момент укладання чи виконання угоди.

Розрахункові методи включають метод питомої вартості і метод набли­женої калькуляції. Зазвичай їх застосовують при нестачі інформації про рівень цін і передбачають розрахунок за спеціальними формулами можливого рівня цін з врахуванням цін на аналогічні вироби, витрат на виробництво та інших показників. Застосування того чи іншого методу залежить від предмета май­бутньої угоди.

У деяких випадках для визначення і перевірки цін на това^використову- ють метод наближеної калькуляції. Цей метод застосовується при відсутності ціни на товар (новий товар, перша угода), а також у випадку додаткової пере­вірки даних, отриманих іншими методами.

Метод наближеної калькуляції передбачає визначення вартості товару шляхом сумування вартостей складових елементів: матеріалів, заробітної пла­ти, накладних витрат та ін.

У міжнародній практиці поширеним способом розміщення замовлень є проведення тендера (торгів). Покупець звертається до двох і більше конку­руючих постачальників з пропозицією встановити ціну на запропонований ними товар чи контракт. Після цього покупець укладає угоду з постачальни­ком, який запропонує найкращий варіант.

При визначенні цін на імпортні товари оптимально прийнято рахувати найнижчі ціни з приведених цін конкурентів.

Отже, цінова політика - це встановлення таких цін, щоб:

а) оволодіти певною часткою ринку,

б) розширити обсяг продажу,

в) отримати плановий обсяг прибутку, тобто забезпечити реалізацію то­вару в певній фазі його життєвого циклу.