5. Вчення т. Гоббса про право і державу

Видатний англійський мислитель Томас Гоббс (1588-1679) — теоретик природного права, на початку револю¬ції виступив захисником королівської влади. Після закінчення громадянської війни опублікував свій основний твір “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської” (1651р.). Гоббс народився в Мальмсбері, в родині священика. Закінчив Окс-фордський університет, одержав ступінь бакалавра, але відмовився від виклада¬цької роботи. Відвідав Францію, Італію, Голландію. На початку англійської ре¬волюції написав трактат на захист короля, був примушений емігрувати. У 1651 р. повернувся до Англії і опублікував книгу “Левіафан”. Шанобливо був прийнятий О. Кромвелем, прийняв участь в реорганізації університетської освіти, опубліку¬вав ряд праць з філософії. Після смерті Гоббса “Левіафан” було публічно спале¬но, а церква включила його твори в список заборонених книг.

Вчення про право і державу. Гоббс прагнув перетворити в та¬ку ж точну науку, як геометрія. Вчення про право і несправедливість постійно оспорюються.

Cвоє вчення Гоббс будує на вивченні природи людини. На його думку, люди рівні від природи (“рівність здіб¬ностей”), але через рівність виникає взаємна недовіра. До того ж людина ще й істота глибока, егоїстична, збурена жадібністю, стра¬хом і честолюбством. “Звідси видно, що, поки люди живуть без загальної влади, яка тримає усіх у страсі, вони знаходяться в тім стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх”. До такого стану “війни всіх проти всіх”, на думку мислителя, зви¬чайно опускаються під час громадянської війни.

Отже, у природному стані, за Гоббсом, кожен індивід рівною мірою мав природне право - визначає як свободу всякої людини використовувати власні сили за своїм розсудом для збереження власного життя. У природному стані кожна людина має право на все, “навіть на життя всякої іншої людини”, що і призводить до війни між ними. Отже, право і закон розріз¬няються між собою так само, як свобода і зобов´язання. Приро¬дне право Гоббс визначає як свободу людини робити чи не робити що-небудь (для свого збереження). Природний закон зобов´язує прагнути до миру, забороняє робити те, що згубно для життя.

Основний природний закон проголошує: необхідно шукати миру і слідувати йому. З нього випливає і другий природний за¬кон: в інтересах миру і самозахисту варто задовольнятися таким ступенем свободи стосовно інших людей, яку людина допусти¬ла б у інших стосовно себе. Інакше право робити усе, що люди¬на хоче, повертає людей у природний стан, тобто в стан війни.

З другого природного закону випливає третій: люди повинні ви¬конувати укладені ними угоди. Вони — початок і джерело спра¬ведливості. Справедливість і власність, за Гоббсом, починають¬ся із заснування держави. Він називає ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, зміст яких може бути резюмова-ний в одному легкому правилі: не роби іншому того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено стосовно тебе.

Щоб усунути небезпеку порушення природних законів, пише Гоббс, необхідна сила, примусова влада, яка погрозою покаран¬ня примусила б усіх однаковою мірою до виконання угод, уста¬лила б ту власність, що люди здобувають шляхом взаємних до¬говорів замість відмови від загального права. Така примусова влада з´являється із заснування держави, а сила — з появою гро-мадянських законів.

Мета держави — головним чином забезпечення миру, безпе¬ки, оскільки природними законами вони не гарантуються. Уго¬ди без меча — лише слова, що не в силах гарантувати людині безпеку, писав Гоббс.

Для встановлення загальної влади люди шляхом угоди між собою (“кожної людини з кожною іншою”) створюють загаль¬ну, єдину особу —державу. “Держава, — дає її визначення мис¬литель, — є єдина особа, відповідальним за дії якої зробила себе шляхом взаємного договору між собою величезна кількість лю¬дей, для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засо¬би всіх їх так, як визнає за необхідне для їх миру і загального захисту”. Носій такої особи (представлений однією людиною чи уповноваженим зібранням осіб), який володіє верховною вла¬дою, — суверен. Всякий інший — його підданий.

Таким чином, абсолютна влада держави — ось, на думку Гоб-бса, гарант миру і реалізації природних законів. Він називає її Левіафаном(біблейським чудовиськом), штучною людиною, для якої верховна влада, «що дає життя і рух усьому тілу» — душа; посадові особи виконавчої і судової влади — штучні суглоби; нагороди і покарання — нерви; добробут і багатство громадян — сила; безпека народу — заняття; його радники — пам´ять; спра-ведливість і закони — розум і воля; громадський мир — здоро¬в´я; смута — хвороба; громадянська війна — смерть. Влада су¬верена абсолютна: йому належить право видання чи скасування законів і контроль за їх додержанням, оголошення війни і укла¬дання миру, призначення чиновників і судова влада. Він вправі навіть визначати, які релігія чи секта, думка чи вчення істинні, а які ні, що є справедливість і чеснота.

Піддані не можуть засуджувати дії суверена, пише Гоббс. Укла¬вши один раз договір і перейшовши в громадянський стан, люди втрачають можливість його розірвати і змінити обрану державну форму правління, звільнитися від верховної влади. її необмеже¬на влада над життям і смертю підданих не може вважатися не¬справедливістю чи беззаконням. Адже, установлюючи «загальну владу», кожний підкорив свою волю волі носія «загальної особи». Для Гоббса єдине мірило добра і зла — громадянський закон.

Припускаючи заперечення проти покірливого підпорядку¬вання примхам і порочним пристрастям носія (носіїв) такої не¬обмеженої влади, Гоббс звертає увагу на те, що становище лю¬дини завжди зв´язане з тією чи іншою незручністю. Утиск народу при тій чи іншій формі правління «ледь відчутний» у порів¬нянні з нещастями і жахами громадянської війни чи «війни всіх проти всіх» у природному стані, стверджує автор «Левіафа¬на». Слабка втіха! Але для нього абсолютна державна влада — гарант миру і безпеки, найважливіша умова прав окремого інди¬віда, правової організації самої держави.

Дехто з дослідників вважає: за Гоббсом, в галузі публічного права, політичних відносин у підданих зосереджені одні лише обов´язки, а у суверена — тільки права. Неправильно: правова організація самої держави у Гоббса включає права і свободи підданих, обов´язки суверена.

Подібно тому, як люди для досягнення миру і самозбере¬ження створили «штучну людину», тобто державу, вважав мис¬литель, точно так вони створили штучні ланцюги, тобто грома¬дянські закони, прикріплені до вуст верховної влади і вух підданих.

Дане природою право захищати себе, говориться в книзі, не може бути відчуже¬но ніяким договором. Його не вправі переступати і суверен. Коли ж він, всупереч природним законам, зобов´язує підданого нано¬сити шкоду собі чи убивати себе, або забороняє захищатися від нападу ворогів, тим самим залишає можливість підданим стати проти його волі За змістом і метою природні і громадянські закони, вважає Гоббс, співпадають, тому що останні також є частиною предписань при¬роди, «адже справедливість є предписания природного закону». Однак природна свобода людини може бути урізана й обмежена, що «є природною метою видання законів, тому що інакше не може бути ніякого миру». Позитивними є ті закони, що ста¬ли такими з волі верховної влади. Закон —установлення розуму і наказ держави. Тлумачення закону залежить від верховної вла¬ди і його можуть тлумачити тільки ті, кого призначить для цього суверен.

Природа закону, пише Гоббс, не в його букві, а в його значенні чи сенсі, у його достовірному тлумаченні, що повинно виявити думку законодавця. Позитивні закони він ділить на розподільні (визначають права підданих) і каральні (визначають покарання за порушення законів), основні(визначають державний лад і обов´я¬зки підданих стосовно влади) і неосновні (приватноправові). Гоббс робить висновок: право є свободою, що нам лишає громадянський закон. Останній же є зобов´язанням і віднімає в нас ту частину свободи, яку надає природний закон. У цьому така ж різниця між свободою і зобов´язанням, як і між правом і законом.

Обов´язки суверена, за Гоббсом, визначаються тією метою, заради якої він був наділений верховною владою: безпека і бла¬го народу. Благо народу — вищий закон держави. Виконання його він пов´язує з турботою як про окремих індивідів (захистом їх від кривд), так і з виховно-просвітньою діяльністю — виданням і застосуванням хороших законів, вихованням рівної справед¬ливості (у захисті гідності, честі, власності) і її дотриманням усіма станами і самим сувереном. «Необхідним засобом до миру», умовою гуртожитку в трактаті називається приватна власність. Безпека народу вимагає, пише його автор, щоб до рівної спра¬ведливості відносилися і рівність обов´язків перед державою, рівномірне оподатковування. До обов´язків суверена він відно¬сить також правильне застосування винагород і покарань.

Таким чином, Гоббс підкоряє правову і державну владу: суве¬рен підлеглий природному закону так само, як останній з його підданих громадянському закону. У його конце¬пції держави цілком узгоджено обсяг правових повноважень і юридичної відповідальності сторін (держави і підданих). Його концепція передбачає систему прав і свобод підданих і їх гаран¬тій, надання широкої правової ініціативи не тільки (хоча і го¬ловним чином) у приватноправових відносинах.

Гоббс визнає тільки три форми держави: монархію, демократію й аристократію. Незалежно від розходжень, законодавцем у всіх державах є лише суверен. У цьому сенсі, на його думку, «влада, якщо тільки вона досить досконала, щоб могти надавати захист підданим, однакова у всіх формах». Роз¬ходження лише в придатності до здійснення тієї мети, для якої вони встановлені. Симпатії Гоббса очевидно еволюціонували: спочатку вони були на боці монархії, потім — сильної влади лорда-протектора О. Кромвеля. Тут краще інших форм виража¬ється і реалізується абсолютний характер влади держави, а загаль¬ні інтереси тісно зв´язані з приватними.

Отже, Гоббс істотно розвинув ідеї про природу людини, її пристрасті і розум як про рушійні сили політики. В основі його теорії природного права — ідея загальної природної рівності лю¬дей, правової рівності в державі. Він обгрунтував і показав роль природних законів для публічного і приватного права. Політико-правовий ідеал Гоббса — громадянське суспільство, охоронюване авторитарною владою, з «необмеженою» владою суверена і правами підданих.