Спрямованість особистості при глибоких порушеннях зору

Як основний структурний компонент особистості визначається її спрямованість Саме в спрямованості виражаються цілі, заради яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності.

Спрямованість особистості визначається в психології як основний її структурний компонент. Саме в спрямованості виражаються цілі, заради яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності.

Головними складовими спрямованості є її потребово-мотиваційна сфера, життєві плани, ставлення до світу та самого себе.

Провідна роль мотиваційної сфери в діяльності особистості, визначається завданнями, які стоять перед нею, розумовими якостями, за допомогою яких особистість озброюється засобами реалізації своїх задумів і прагнень. У ряді дослідів з'ясовуються взаємозв'язки між прагненнями особистості й засобами, якими вона володіє, між інтересами, нахилами і здібностями, між характером і талантом. Ці зв'язки, не прості, а складні й діалектичні. В них мають місце і суперечності між перспективними цілями особистості, її прагненнями і наявними засобами.

Мотиваційна сфера як сукупність мотивів особистості, формується і розвивається протягом життя людини. Кожен період життя людини, кожен її крок в системі суспільних відносин призводить до змін її мотиваційної сфери. В процесі розвитку особистості проходить диференціація та інтеграція, перетворення одних мотивів у інші, пригнічення одних іншими, на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, взаємне посилення або послаблення, змінюється співвідношення домінуючих і підкорених мотивів і т. ін.

У тифлопсихології встановлено залежність розвитку мотивації діяльності людини від часу та глибини порушення зору. Зокрема. доведено, що, зокрема, зменшення зовнішніх стимулів значно обмежує розвиток дитини у задоволенні потреб, пов'язаних із отриманням зорової інформації. Проте, прагнення самостійності, незалежності, повноцінності викликає у сильних натур мотивацію досягнення та боротьби з труднощами, і навпаки, у слабких виникає мотивація уникнення невдачі, уникнення труднощів та ухід в себе як домінуючих в діях особистості. Особистості, які в діяльності керуються мотивом досягнення, долають труднощі, рідше входять в депресивні та бездіяльні стани, а у випадках втрати зору у зрілому віці – швидше адаптуються до сліпоти. Особи з переважанням мотиву уникнення невдачі переживають сліпоту пасивно-страждально, розцінюючи свій стан як несправедливість з боку вищих сил. Для обох типів мотивації властива спільна концепція нещастя, в самосвідомості людини формується “внутрішня картина дефекту”, глибина та якісні своєрідності якої залежать від того, як вона ставиться до оточуючих, до себе, до обставин життя та, окремо, до власної проблеми – порушення зору.

В основі мотивів лежать потреби. Від розвитку потреб суттєво залежить характер діяльності людини. У тифлопсихології існували ідеї про наявність диспропорційності в розвитку біологічних та соціальних потреб у незрячих. Так, дехто з вчених наполягали на тому, що порушення зору спричиняють переважання біологічних потреб, особливо при тотальній сліпоті, коли проявляються, а в ряді випадків і домінують такі біологічні потреби як потреба в їжі, сексуальна. Сучасна тифлопсихологія довела, що формування потреб визначається не соматичним станом людини, не тим, зряча вона чи сліпа, хороший у неї слух чи поганий, як у неї функціонує шлунок і т.ін. Потреби визначаються тими умовами, в яких живе людина. Чим повніше і різнобарвніше задовольняються потреби, тим швидше і краще вони розвиваються. При порушеннях зору часто складаються такі умови, при яких задовольняння елементарних біологічних потреб нічим не ускладнюється, а задоволення соціальних, духовних потреб, пов`язаних з суспільною та пізнавальною діяльністю – навпаки. У таких випадках біологічні потреби починають випереджати соціальні.

Питання розвитку потребової сфери у зорово депривованих осіб розглядалось тифлопсихологами в різних її аспектах. Так, наприклад, користуючись загальнопсихологічним розподілом потреб можна виділити ряд їх особливостей.

Дослідження тифлопсихологів показали, що формування базових потреб (матеріальні умови і засоби життя, потреби у спілкуванні, діяльності та відпочинку) певною мірою і опосередковано пов’язане із часом та глибиною порушення зору. Наприклад, потреби у матеріальному забезпеченні життєдіяльності у осіб, що втратили зір в ранньому віці дещо нижчі, ніж у тих, хто осліп в той період, коли вже були накопичені певні уявлення про високі можливості матеріального добробуту. Така ж залежність спостерігається і у розвиткові потреб у спілкуванні, пізнанні та діяльності.

Похідні потреби (естетичні, моральні, пізнавальні та ін.) зорово депривованих осіб обмежуються внаслідок зменшення можливості візуального сприймання оточуючого.

Так, відомо, що у людей з глибокими порушеннями зору, які виникли в ранньому дитинстві, скорочується кількість потреб в галузі видів мистецтва, пов´язаних з візуальним сприйманням образотворчого, а саме: живопису та архітектури.

Етика та естетика людських стосунків залишається незалежною від стану зору потребою. Моральні потреби можуть набути своєрідності в залежності від рівня розвитку стосунків в оточенні незрячої дитини. Часто вони розвиваються як надзвичайно завищені або як вкрай занижені. Порушення зору можуть опосередковано впливати на моральну поведінку, коли сліпі люди думають, що їх аморальні вчинки не бачать оточуючі.

Розвиток пізнавальних потреб залежить від того, як вони задовольняються. У зв’язку з тим, що потік інформації до сліпих та слабозорих дітей значно менший, пізнавальна потреба повністю не задовольняється і може згасати. Розвиткові пізнавальних потреб сприяє науково та методично правильно організована пізнавальна діяльність.

На основі потребово-мотиваційної сфери формуються життєві цілі та плани особистості. У психології розрізняють ціль діяльності та життєву ціль. Життєва ціль – рівень досягнення в житті. Для досягнення життєвої цілі визначаються життєві плани.

Реалізація планів сліпих старшокласників, у більшості випадків, орієнтована на віддалену у часі перспективу і пов’язується зі сподіваннями на значну допомогу з боку інших людей, головним чином, членів сім’ї. Є підстави вважати вербалізовані учнями цілі життєдіяльності скоріше мріями або навіть фантазіями, ніж дійсно життєвими планами. Цей факт розглядається як псевдокомпенсаторне особистісне утворення внаслідок інтуїтивно наявної невпевненості у власних силах і можливостях.

Основою особистості є діяльність, яка реалізується у сукупності її суспільних за своєю природою ставлень до світу.

Ставлення як психологічна категорія виражає особистий досвід людини і внутрішньо визначає її особисті дії і переживання.

Саме ставлення до усіх боків дійсності, характерне для свідомої особистості і формується в онтогенезі під впливом зовнішніх подразників, які поступають до неї через систему аналізаторів.

Ставлення відбиваються в характері поведінки людини. Виділяються ставлення до праці, навчання, колективу, до вчинків, до себе.

Самоусвідомлення лежить в основі самоставлення особистості включає образ “Я” та поведінкову реакцію, викликану цим образом.