Особливості розвитку зороводепривованої особистості

Особистість як психологічна категорія є центральною в сучасній психології розглядається з двох точок зору:

• індивідуально-психологічних властивостей що охоплюють її природні особливості такі, як спрямованість (мотиваційна сфера, потреби, ставлення, свідомість, життєві плани, темперамент);

• соціально-психологічних властивостей, зокрема, характеру (характер та здібності).

Індивідуально-психологічні та соціально-психологічні властивості особистості доцільно розглядати цілісно як рядоположні, оскільки вони тісно взаємообумовлюються.

В індивідуально-психологічному аспекті особистість визначається як система психічних властивостей людини, що дозволяє їй виконувати свої соціальні функції. Вона є активним і дійовим суб'єктом пізнання і перетворення природи, суспільства і самої себе.

В соціально-психологічному аспекті особистість - це свідомий індивід, що займає відповідне положення в суспільстві і виконує відповідну суспільну роль. Роль - це соціальна функція особистості, це людина серед людей, суб’єкт міжособистісних стосунків.

Таким чином особистість це цілісна система, складна структура психічних властивостей, які роблять її здатною виконувати свої суспільні функції, виділяти себе із середовища, усвідомлювати себе як єдине ціле, діяти згідно із власними поглядами і переконаннями, моральними вимогами і оцінками, свідомо поставленими цілями й прийнятими рішеннями (Б.Г.Ананьєв, О.Г.Ковальов, В.М.Мясищев та ін.). Ці загальні особливості всякої особистості завжди знаходять своє типове та індивідуальне виявлення в діяльності.

Найважливішими ознаками особистості є: соціальність, свідомість, самостійність.

Темперамент у структурі особистості з порушеним зором

Темперамент – індивідуально-психологічна якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості її типу нервової системи і значною мірою визначає стиль її діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості і відбиває динамічні аспекти поведінки, переважно природженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини.

Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік, які характеризуються такими його трьома компонентами: загальна активність індивіда, його моторика та емоційність.

Як тип вищої нервової діяльності, темперамент характеризується психічними властивостями, які можуть позитивно або негативно впливати на його прояви: сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, спонтанність, екстраверсія та інтраверсія.

Сенситивність – чутливість особистості до явищ дійсності. Високий рівень сенситивності свідчить про сильну реакцію людини на події, викликаючи переживання, страждання, глибокі співчуття та ін.

Реактивність – характеризує реакції людини на подразники і проявляється в швидкості, силі і формі відповіді (реакції). Це можуть бути бурхливі реакції на успіхи або невдачі, або навпаки незначні реагування.

Пластичність – проявляється у швидкому пристосування до обставин, які весь час змінюються. Завдяки пластичності темпераменту перебудовуються або компенсуються недоліки вищої нервової системи. Наприклад, меланхолік слабкий, інертний, але завдяки пластичності темпераменту може керувати своєю поведінкою і бути достатньо активним в ситуаціях, які від нього цього вимагають.

Ригідність – особливість, протилежна пластичності. Ригідна людина не спроможна перебудовуватись при необхідності виконати завдання в певних обставинах. Ця людина в’яла, негнучка в пристосуванні до обставин.

Резистентність – можливість протидіяти негативним обставинам. Ця властивість добре проявляється в стресових ситуаціях, при напруженні в діяльності.

Спонтанність розглядається як властивість, яка проявляється у високій пошуковій активності, наполегливості і прагненні до самовизначення сильного "Я".

Екстраверсія та інтроверсія – характеризують спрямованість реакцій особистості на інших (екстраверти) або на самого себе (інтраверти).

В тифлопсихології темперамент залишається мало вивченим. Проте, досягнення загальної психології дають йому такі визначення біологічної обумовленості та стійкості, що можна чисто на теоретичному рівні прийти до висновку про опосередкований вплив на нього дефекту зору.

З метою з'ясування впливу зорової патології на прояви психологічних властивостей темпераменту І.П.Волковою було проведено дослідження.

В дослідженні брали участь 54 учні з глибокими порушеннями зору та 54 зрячих учнів 9 – 11 класів.

У обстежених визначались середні показники ступеня вираженості властивостей темпераменту. В цілому, автор дослідження прийшла до висновку про відсутність суттєвої різниці між старшокласниками з порушеним зором і з нормальним. При цьому отримані показники відповідають нормативним, характерним для дітей цього віку.

Отримані дані ще раз підтверджують спільність закономірностей розвитку дітей з нормальним та з порушеним зором, відсутність безпосереднього впливу зорової патології на прояви психологічних властивостей темпераменту.

В той же час в ході дослідження виявлені деякі групові розрізнення (учні з нормальним зором і учні з порушеннями зору) та внутрігрупові розрізнення (сліпі і слабозорі учні). Так, в ступені вираженості таких властивостей темпераменту, як емоційність та соціальна емоційність (назви властивостей темпераменту подані, згідно статті І.П.Волкової). Школярі із зоровою патологією, порівняно зі зрячими, показали більш високий ступінь вираженості соціальної емоційності (відповідно 8,7 та 6,3 при p < 0,01) і менше виражений ступінь загальної емоційності (5,4 та 8,2 при р < 0,05).

І.П.Волкова підкреслює, що це взаємопов’язане з більш високим ступенем вираженості у школярів із зоровою патологією соціальної емоційності. Причиною таких проявів у дітей з порушеним зором, є їх інтуїтивне незадоволення своїми успіхами в комунікативній діяльності, що призводить до негативних емоційних переживань і, відповідно, більш високої чутливості в комунікативній сфері. Отримані дані ще раз підтверджують наявні в тифлопсихології відомості про те, що ситуація спілкування для осіб із зоровою деривацією є найбільш стресогенною, а високу ступінь вираженості екстраверсії слід розглядати як прояв "псевдокомпенсації".

Отримані в експериментальному дослідженні І.П.Волкової дані з одного боку, свідчать про відсутність безпосереднього впливу глибоких порушень зору на прояви основних властивостей темпераменту, а з іншого – про те, що ступінь прояву індивідуально-типологічних особливостей в значній мірі може бути обумовлений організацією навчально-виховного процесу, в ході якого формується відповідний склад нервової діяльності, що нерідко маскує, а іноді і загострює прояви природжених властивостей нервової системи, які є основою темпераменту. Виявлені тенденції – акцентуація або нівелювання деяких психологічних властивостей темпераменту – обумовлюють необхідність проведення роботи з саморозвитку, самокорекції емоційних станів школярів з порушеннями зору з метою профілактики зривів соціально-психологічної адаптації.