Соціалізація, реабілітація та інтеграція особистості з порушеним зором у суспільстві

Компенсаторні пристосування виникають в структурі психічної діяльності людини і сприяють відновленню та налагодженню оптимальних взаємостосунків організму із середовищем, встановленню адекватних зв’язків з ним. Таким чином налагоджується процес соціальної адаптації особистості, яка здійснюється на основі компенсації порушеної функції. Термін “адаптація” походить від лат. “adaptio”, і означає пристосування до умов існування у навколишньому середовищі.

Погіршення зору або якісь інші ушкодження, що викликають розлад, втрату адаптивних можливостей, призводять до дизадаптації. Наприклад, слабозора людина адаптувалась до життя в умовах погіршеного зорового сприймання і коли остаточно втратила зір, — наступила дизадаптація, яка вимагає негайної допомоги (реабілітації) для повернення адаптивних можливостей тобто для реадаптації.

Термін “абілітація” походить від грецького habilitas, що означає — здатність, придатність, а в спеціальному значенні — комбіноване і скоординоване застосування медичних, соціальних, освітніх і професійних заходів для підготовки чи перепідготовки (реабілітації) особистості до самостійного життя на максимально високому рівні. Доцільно визначити співвідношення адаптації та абілітації (реабілітації). В абілітації (реабілітації) беруть участь пристосувальні (адаптивні) механізми, які забезпечують саморозвиваючий та динамічний процес і у сукупності з педагогічними, корекційними заходами забезпечують людині здатність до повноцінного життя.

З точки зору тифлопсихології, можна виділити комплекс напрямків реабілітаційної роботи при важких порушеннях зору у людини.

Медична реабілітація — максимально можливе відновлення зорової функції, профілактика залишкового зору.

Психологічна реабілітація — формування психологічної готовності особистості до повноцінного життя.

Елементарна реабілітація — поновлення і формування елементарних навичок самообслуговування, орієнтування в малому і великому просторі, організація спілкування в колективі, фізичний розвиток, оволодіння системою письма та читання за Л. Брайлем, використання залишкового зору.

Професійна реабілітація — професійна підготовка й раціональне працевлаштування.

Технічна реабілітація — навчання користуванню побутовими, навчальними та виробничими тифлотехнічними засобами.

Культурна реабілітація — розвиток інтересів, захоплень, естетичної творчості, підвищення загальнокультурного рівня особистості в умовах зорової депривації.

Процес реабілітації здійснюється, як у спеціалізованих закладах, так і у сім’ї.

У сім’ї, як осередку суспільства, у його мініатюрному зображенні, незряча людина, соціалізуючись, реабілітується, особистість набуває досвіду індивідуальної поведінки, конструює реальність і діє в ній, захищає свій внутрішній світ.

У сім’ях інвалідів зору велике значення для їх реабілітації набуває розуміння членами сім’ї їх проблем та вміння їх розв’язувати. Цьому сприяє співдружність та співпраця сімей з спеціальними навчально-виховними закладами та соціальними інститутами для сліпих та слабозорих. На жаль, вони не завжди виступають як єдина система у наданні допомоги інвалідам зору. Тому виникає необхідність вирішення питання організації широкої кваліфікованої консультативної служби для батьків та рідних. Це можуть бути спеціальні конференції, семінари, лекції, колективні та індивідуальні бесіди, теле- і радіопередачі, створення спеціальної методичної тифлологічної літератури.

У цих формах роботи здійснюється забезпечення членів сім’ї необхідними знаннями про особистісні особливості інвалідів. Перебування дитини-інваліда тривалий час в школі-інтернаті має двобічний ефект: з одного боку, школа краще здійснює корекційний вплив на її розвиток, але, з іншого боку, — в певній мірі відриває від сім’ї, члени сім’ї від дитини відвикають, і надалі, коли вона вже назовсім повертається жити додому, важко встановлюють з нею емоційний зв’язок, адже організація життя в сім’ї дуже відрізняється від шкільної. Це часто роздратовує незрячу людину, виникають внутрішньо-сімейні конфлікти.

Такі ж проблеми виникають в сім’ях пізньоосліп­лих. Адже з втратою зору людина втрачає спокій, не може знайти свого місця в житті. Члени сім’ї часто швидко і легко погоджуються зі статусом інваліда в сім’ї, не розуміючи прагнення людини до повернення втрачених соціальних функцій і можливостей надання їй допомоги у здійсненні цього прагнення.

Принципово важливим аспектом реабілітації осіб із зоровими проблемами слід вважати їх внутрішню установку, спрямованість на нормальний спосіб життя у широкому соціальному середовищі.

Розвиток у сліпої людини інтегративних можливостей (вміння жити самостійно серед зрячих), забезпечує їх інклюзію (від. англ. inclusion — включення) в широке соціальне середовище.

Таким чином реабілітація, інтеграція та інклюзія зорово-депривованої особистості залежать від розвитку її компенсаторних пристосувань, що забезпечується завдяки спеціально скерованим корекційним та реабілітаційним заходам.

Важкі порушення зору, як видно з викладеного вище матеріалу, викликають певну своєрідність процесу соціалізації людини, яка у загальному її розумінні означає залучення індивіда до людської культури.

В педагогічному плані соціалізація означає розширення, в результаті навчання і виховання сфери діяльності і спілкування індивіда, процес становлення його особистості, включаючи самосвідомість і активну життєву позицію.

Соціалізація є найсуттєвішим джерелом процесу розвитку особистості і включає, як відомо, оволодіння індивідом цінностями, нормами, установками, зразками поведінки, що притаманні даному суспільству. Вона може відбуватись як в умовах виховання, так і в умовах стихійного впливу на особистість. При глибоких порушеннях зору, як вже зазначалося, виникає своєрідність в процесі соціалізації, оскільки розвиток особистості в умовах сенсорної депривації (в нашому випадку, пов’язаний зі зменшенням кількості та якісною своєрідністю зорових сприймань) вимагає посиленого застосування спеціальних методів та прийомів психолого-педагогічного впливу.

В соціальній психології визначається шість фаз соціалізації, які відповідають віковим періодам життя людини, умовам середовища в яких вона соціалізується та психологічній установці особистості, її спрямованості на досягнення певного рівня соціалізації.

Так, першою фазою соціалізації є ранній вік; другою — дошкільне дитинство; третьою — шкільний вік; четвертою — післяшкільний вік; п’ятою — дорослий і шостою — пенсійний вік.

Фази соціалізації	Соціальне середовище	Психологічна установка особистості	Можлива педагогічна допомога
І фаза – ранній вік	Сім’я	Прагнення навчитись ходити, оволодіти ближнім предметним світом, встановити комунікативні зв’язки з рідними	Рання стимуляція розвитку. Навчання ходінню, мануальному обстеженню предметів, іграшок, використання залишкового зору, розвиток мови та навичок спілкування та самообслуговування
П фаза – дошкільне дитинство	Сім’я, дошкільна установа	Встановлення початкових соціальних зв’язків поза межами родинних стосунків, в групах дошкільників, оволодіння грою.	Розвиток комунікативних можливостей, навчання колективній грі, готовності до навчання в школі, корекція фізичного розвитку .
Ш фаза – шкільний вік	Школа, сім’я	Прагнення оволодіти знаннями та соціальним досвідом нарівні зі зрячими дітьми або навпаки, зниження активності, відвикання від сім'ї.	Навчання і виховання нарівні загальноосвітньої школи з урахуванням принципу компенсаційно-корекційної спрямованості.
ІV фаза – післяшкільний вік	Трудовий колектив, навчальний колектив, сім’я	Прагнення бути самостійним і незалежним в усіх сферах життєдіяльності	Соціальні інститути, які не пов’язані з проблемами інвалідів по зору, ігнорують ці проблеми, тому в цей період педагогічні можливості майже не реалізуються.
V фаза – дорослий вік, самостійне існування	Трудовий колектив, власна сім’я	Бажання створити нормальні умови для життєдіяльності на основі набутих досягнень.	Сприяння громадських організацій, педагогічні можливості реалізуються обмежено у формі організації дозвілля.
V фаза – пенсійний вік (інволюційний період)	Сім’я, громадські об’єднання	Прагнення зберегти набутий соціальний та матеріальний статус, комунікативні зв'язки	Сприяння громадських організацій, педагогічні можливості обмежуються реабілітацією пізньоосліплих.