69. Небанківські фін.-кредитні установи, їх види, та особливості функціонування в Україні.

Небанківські фін.-кредитні установи є фін. посередниками грош. ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери і кредити. Формування грош. ресурсів небанківських фін.-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним.

По­середники поділяються: на договірних фін. посередни­ків, які залучають кошти на підставі договору з кредитором, та на інвестиційних фін. посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій тощо.

Усередині групи договірних по­середників виокремлюють: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвест. посередників виокремлюють: інвестиційні фонди; фін. компанії; кредитні тов-ва.

Страхові компанії – це фін. посередники, що спеціалізуються на наданні страх. послуг. Пенсійні фонди – це спеціалізовані фін. посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юр.х і фіз. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Ломбарди – фін. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії – фін. посередники, що спеціалізу­ються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в орен­ду фірмам-орендарям для викор-ня у вир. діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного стро­ку.

Факторингові компанії – фін. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. В Україні фактор. бізнес почав активно розвиватися в 1990–1992. Проте з по­глибленням платіжної кризи цей бізнес став ризико­ваним і був згорнутий.

Інвестиційні фонди – це фін. посередники, що спец-ся на управлінні вільними грош. коштами інвестиційного при­значення.

Фін. компанії мають ту особливість, що мо­білізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом кошти направляють у позички фіз. і юр. особам для придбання товарів вир. чи споживчого призначення.

Кредитні кооперативи – це посеред­ники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів. В Укр. кред. кооп. розвинуті слабо.

60. Центральні банки: сутність, призначення, правовий статус, організаційна структура.

Головне призначення центр. банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Цент­р. банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призна­чення він реалізує завдяки тому, що відіграє в ек. системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків; органу держ. управління, який відповідає за монетарну політику.

Правовий статус центр. банку можна охар-вати таким чином: це держ. орган управління з покладеними на нього функціями у сфері грош.-кредитних відно­син і банківської діяль-ності. Для реалізації цих функцій цент­р. банк наділяється відповідними держ.-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юр. особою; його майно видокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерц. орган-цією.

Організаційна структура центр. банку значною мірою визначається формою держ. устрою країни (федера­ція чи унітарна держава), нац. традиціями й особ­ливостями банк. зак-ва.

70. Хар-ка функцій центр. банку:

Емісійний центр готівкового обігу. Емісія банкнот в істор. плані – найдавніша функція центр. банку. Центр. банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети.

Банк банків. Центр. банк як банк банків забезпечує касо­ве, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центр. банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне ре­г-ня центр. банком грош. ринку потребує наяв­ності в країні стабільної та надійної банківської системи. До основних повноважень центр. банку, як регулятив­но-наглядового органу, належать:

• регулювати доступ до банк. с-ми; • забезпечувати розумне регулювання діяльності банків; • регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду; • здійснювати інспекційні перевірки в банках; • застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків; • брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд.

Банкір і фін. агент уряду. Центр. банки, висту­паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фін. ор­ганами. Центр. банки, виконуючи роль фін. агента уряду беруть участь в організації випуску держ. боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Про­ведення монетарної політики є вінцем діяльності центр. банку, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується при­значення центр. банку і в тій чи іншій формі проявляють­ся усі інші його функції. Крім осн. функцій, центр. банки вико­нують додаткові функції. Вони здійснюють аналіз і прогнозування ек. си­туації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну ста­тистику, інформують громадськість та дають роз'яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємо­відносинах з центр. банками інших держав, з міжнар. валютно-фін. організаціями і банками.