Міністерство освіти і науки України

Херсонський політехнічний коледж

Одеського національного політехнічного університету

Самостійна робота № 1

Херсон – 2011

Тема: особливості розвитку української культури хуііі-XIX століття

У цій самостійній необхідно розкрити питання:

1. Освіта

2. Наука

3. Література

4. Мистецтво

5. Архітектура

6. Національні культурні організації і рухи

Відповісти на запитання:

1. Які особливості суспільно-політичного розвитку України в ХІХ ст. ви можете назвати?

2. У чому полягають основні причини поразки виступу декабристів?

3. Чому Кирило-Мефодіївське товариство вважалося показником процесу пробудження національної самосвідомості?

4. Які особливості характерні для розвитку класичної української літератури (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка)?

5. У чому виявився творчий геній Т. Г. Шевченка?

6. У чому полягає реалістичний напрям в українській літературі?

7. Як відобразились ідейні та моральні принципи народної культури у творчості І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської?

Теми рефератів

1. Процес пробудження національної самосвідомості, виникнення політичних рухів та розвиток національної культури протягом ХІХ і на початку ХХ ст.

2. Кирило-Мефодіївське товариство.

3. Гумористично-сатиричні твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки.

4. Творчість І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської як втілення кращих ідейно-моральних принципів української народної культури.

Рекомендована література

1. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. — К., 1996.

2. Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1990.

3. Ефименко А. Я. История украинского народа. — К., 1990.

4. Затонський Д. Художній орієнтир ХХ століття. — К., 1988.

5. Історія Русів — К., 1991.

6. Історія української культури. — К., 1990.

7. Історія української культури / За ред. П. П. Толочка. — К., 2002.

8. Історія української літератури: У 8 т. — К., 1954.

9. Історія українського мистецтва: У 6 т. — К., 1968.

10. Костомаров В. І. Книга буття українського народу (Закон Божий). — К., 1991.

11. Крип’якевич І. П. Історія України. — Л., 1990.

12. Потебня А. Смысл и язык. — К., 1993.

13. Тархан-Береза З. Шевченко-художник. — К., 1985.

14. Українська культура. Лекції / За ред. Д. Антоновича. — К., 1993.

15. Українська культура: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової. — Л., 1994.

Особливості розвитку української культури хуііі-XIX століття

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відіграватиполіція, 3–є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII–XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства – національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

Освіта

Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкоїшкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У 1804 році відкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро–Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині – німецькою і польською, на Буковині – німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %) залишалася неписьменною

У 1834 був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений;– Михайло Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865 відкрився університет в Одесі, у 1898 – Київський політехнічний інститут, 1899 – Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський університет, 1661 року заснування, і Чернівецький університет, 1875 року заснування, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.